Мелетій Смотрицький — єпископ Вітебський і Мстиславський, архієпископ Полоцький, письменник–полеміст, проповідник, мовознавець. Фото з сайту www.ukrainians–world.org.ua
Історичні джерела датують народження Мелетія Смотрицького різними роками, не мають одностайності і щодо дня, коли єпископ, проповідник, мовознавець з’явився на світ. За даними Українського історичного календаря, сталося це 29 січня 1578 року у Смотричі на Хмельниччині. Його батько — Герасим Смотрицький — був першим ректором Острозької академії, який долучився і до редагування та видання Острозької Біблії 1581 року. Історики зауважують, що професорсько–академічне оточення, в якому ріс Мелетій Смотрицький (у миру Максим Герасимович), мало великий вплив на формування його життєвих інтересів. Колегами батька були Мартин Броневський, Дем’ян Наливайко, Андрій Римша, першодрукар Іван Федоров. Навідувалися до Острога і заїжджі знаменитості — богослови Кирило Лукаріс, котрий згодом став Олександрійським і Константинопольським патріархом, Еммануїл Грек (Мосхопуло), Діонісій Палеолог, поет Симон Пекалід (Пенкальський).
Згодом Максим сам увіллється в студентське середовище Острозької академії і відкриватиме світ освіти й науки разом iз майбутнім Київським митрополитом Іваном (Іовом) Борецьким, гетьманом Петром Конашевичем–Сагайдачним, поетом Гаврилом Дорофійовичем, iз церковними ієрархами, богословами і вченими Іваном Княгиницьким, Ісайєю Копинським, Єлисеєм Плетенецьким, Лаврентієм Зизанієм.
«Якщо погодитися з думкою, що найбільший вплив на формування світогляду справляє досвід юнацьких літ, то саме в Острозі Мелетій Смотрицький набув активної громадянської позиції, почуття особистої причетності до всього, що відбувалося в Україні», — розповідає історик Наталія Яковенко.
Після смерті Герасима Смотрицького 1594 року князь Костянтин Острозький відправив здібного студента Максима Герасимовича до Віденської єзуїтської академії, де він провчився кілька років. Після повернення з Європи оселився під Мінськом. Активно спілкувався з мінськими міщанами, котрі щойно заснували православне братство і потребували консультацій та авторитетної підтримки людини, компетентної у богослов’ї.
Потім став домашнім учителем і наставником білоруського княжича Богдана Соломерецького. 1600 року разом iз ним виїхав в освітню мандрівку за кордон. Обидва слухали лекції у Вроцлавському, Лейпцизькому, Нюрнберзькому та Віттенберзькому університетах. У якомусь із них (історики не певні, де саме) Максим захистив наукову працю й отримав учений ступінь доктора медицини.
Йому випало жити в буремні часи національно–релігійного протистояння. 1596 року було підписано Берестейську унію, суть якої полягала в об’єднанні православних та католиків під зверхністю Папи Римського. Хвиля протестів проти оновленої релігії піднялася на теренах Білорусії та України. У ті часи приналежність до конфесії вирішувала фактично все. Смотрицький написав і 1610 року надрукував антиуніатський твір «Тренос, або плач Східної церкви». Напередодні його появи у Вільно відбулися драматичні події: уніатський митрополит Іпатій Потій, підтриманий владою, захопив силоміць десять православних церков і добився, аби братчикам заборонили збиратися й влаштовувати богослужіння. У відповідь залунали погрози розправитися з Потієм, а в серпні 1609 року стався замах на його життя. Унія розколола православних на два ворожі табори, які були на межі збройного конфлікту. Це передчуття громадянської війни відлунює і в книзі Смотрицького, створеній значною мірою під враженням пережитого.
Книга не сподобалася польській владі. Як стверджують сучасники, сам король Сигізмунд III назвав автора «Треноса» ворогом держави, заборонив продавати і купувати книги Віленського братства, яке надрукувало книгу Смотрицького. Дивом уникнувши арешту, Смотрицький присвятив себе викладанню в братських школах Мінська, Вільно, Києва.
«Твір не звернений, як було прийнято в полемічному письменстві, до конкретного опонента, — зауважує Наталія Яковенко. — Його вступні розділи, написані з імпульсивною художньою силою, — це нарікання самотньої матері–церкви (переносно — матері–вітчизни) на всіх своїх дітей, котрі зрадили й покинули її, спокусившись на розкоші та марноту світу. Іншу частину книги складають міркування суто теологічного змісту, однак і тут автор гострим словом зачіпає служителів православної церкви, вимагаючи від них морального очищення й оновлення. Адже саме цим «отцям», як іронічно підкреслює письменник, довірені душі вірних, тим часом як більшість iз–поміж них — це «неуки, нахаби, нечемні грубіяни, безсоромні байди, самовпевнені мудрагелі, чарколюби, тавровані волоцюги, придуркуваті самопаси, легковажні вертопрахи, боягузливі джмелі, надуті базіки, байдужі серцем підлабузники, прокляті святопродавці, ненаситні лакомці, сліпі поводирі, недбайливі батьки, позбавлені чуйного серця пастирі, розпусні священики, невмілі наставники, підозрілі проповідники, неправедні судді, облудні фарисеї, лисоподібні іуди, пекельні блюзніри. Не до наук вони схильні, а до свавілля, їхнє покликання — не впорядкування церковних справ, а кухоль у корчмі...»
1618 року у Вільно в Святодухівському монастирі Максим Смотрицький постригся у ченці під ім’ям Мелетій. Саме тут він створив і видав у братській друкарні свої найвідоміші ранні твори. Їх, за словами сучасників, освічена верства активно читала, перечитувала, обговорювала, адже були вони «наповнені премудрістю». Гучну славу полеміста молодому автору приніс твір під назвою «Антиграфи». Спростовуючи нападки («помовиська») Потія на віленських братчиків, автор формулює професійно вичерпне догматичне обґрунтування православної обрядовості в тих сюжетах, що становили традиційний предмет суперечок між східною і західною християнськими конфесіями. Водночас намагається підкреслити законний статус православної церкви, цитуючи численні законодавчі підтвердження її прав русько–литовськими й польськими володарями.
1619 року вийшла друком його славнозвісна праця «Грамматіки славєнския правилноє Сvнтаґма». Ця книга стала одним із найвагоміших творів давнього слов’янського мовознавства, перекладалася на латину, поширилася всією Європою. Смотрицький перший в історії нашого мовознавства подав повний курс церковнослов’янської мови в традиційних тоді частинах: орфографія (де також подавався й опис фонетики та орфоепії), етимологія (тобто морфологія), синтаксис та просодія (правила віршування). Саме він увів до вжитку літеру «ґ», узаконив вживання «й». Виділив займенник, дієприслівник, відкрив місцевий відмінок. Встановив правила вживання літер на позначення голосних і приголосних, вживання великої букви, розділових знаків, правила переносу. Багато з його правил орфографії й пунктуації збереглися до сьогодні.
Понад двісті років йому не було рівних у слов’янській філології. «Грамматіка» тривалий час залишалася основним підручником церковнослов’янської мови, витримавши багато видань. На його основі укладено багато інших вагомих посібників, серед яких відомі «Грамматика словенская» Івана Ужевича (1643) та «Россійская грамматика» Михайла Ломоносова (1755). У ті часи праці Смотрицького мали надзвичайну популярність, володіли умами українського і білоруського православного люду. Їх не тільки передруковували, а й переписували від руки, вони завжди викликали запальну полеміку. Як пише Порфирій Яременко у книзі «Мелетій Смотрицькій», «друге десятиліття XVII століття принесло йому славу, визначило йому провідне місце в історії культури і письменства України і Білорусії того часу». Ерудит, людина всебічної європейської освіти, він постійно переймався долею свого народу й своєї церкви, робив для них усе, що міг.
На початку 1624 року Смотрицький вирушив із Києва у подорож на Схід — Константинополь, Палестина, Єгипет. Навесні 1625 року повернувся до Києва. Перебуваючи в страшній скруті, 1627 року перейшов на бік унії, ставши архімандритом Дерманського монастиря. Впродовж 1628—29 років видав кілька книжок, у яких виправдовував свій учинок, агітував за скликання собору для примирення українських церков. Покинутий друзями, хворий та абсолютно самотній, 1633 року він тихо помер у стінах монастиря...
* Очисти серце, щоб прийняти мудрість, котра в підступну душу не входить.
* Не прикладайте гріха до гріха, але добром добро спомагайте.
* Якщо ви од вітця вашого і од матері вашої відступились, то і від вас усі відступляться і на вічне забуття у непам’ять вас увергнуть.
* Чи може бути пастирем і вчителем той, котрий сам ніколи не вчився?
* Не подобає вам бути тільки іменем пастирями, а в річі самій хижаками...
* Неплідному дереву в огні мук згоряти.
* Одкрийте сердечні очі ваші і пізнайте самих себе, пізнайте родителя і родительку ваших, усвідомте, в чиїм і в якім домі ви народилися.
* Синівською безбожністю є до батьків непоштивість.
* Шануй мудрість, а не золото.
* Утіха й веселість печаль завжди родять.
Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>
Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>
Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>
Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>
Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>
Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>
