Вхід у виставковий павільйон «Грюне Вохе» (з нім. «Зелений тиждень». — Ред.) можна було знайти за запахом. Пахло, як і годиться, тушкованою капустою... Втім берлінців на щорічне торжество голодного шлунка активно приваблювала ще й реклама: у метро, на білбордах, у пресі. «100 тисяч закусок із 87 країн», — обіцяв рухомий рядок на перонному табло «С–бана» — міської електрички. Спрацьовувало! Потяги прибували на кожну з трьох станцій, що розташовані обабіч павільйонів, ущерть переповненими — небачене явище для зразково організованого берлінського громадського транспорту. Їхали парами, сім’ями, класами, компаніями...

Організатори користувалися такою популярнiстю на всі сто! Платним на «Грюне Вохе» був не тільки вхід — 13 євро за людину, а й гардероб, камера схову великих речей. Навіть програмку зi схемою залів — простенький папірець формату А5 — і ту не роздавали, як зазвичай, а продавали. За «символічний» один євро.