Папа Іван Павло ІІ та патріарх Йосиф (Сліпий). Рим, поч. 1980–х рр. Фото з архіву.
У неділю в київському соборі святого Василія Великого відправили молебен у пам’ять патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого. Він був особистістю планетарного масштабу. Людиною, яка в один день 1963 року стала в центрі уваги усіх світових мас–медіа як очільник найбільш переслідуваної в ХХ столітті християнської церкви. До його думки прислухалися понтифіки. З ним мали за честь зустрічатися найвидатніші політичні, державні, релігійні діячі того часу...
Пакт Молотова—Ріббентропа та Друга світова війна внесли кардинальні зміни в життя науковця–богослова Йосифа Сліпого. Парафії УГКЦ на українських землях опинилися у двох окупаційних зонах — СРСР та Німеччини. Розпочалися масові арешти українських політичних діячів, інтелігенції, студентства, священиків, селянства. Була припинена робота Богословської академії. Прикутий до інвалідного візка, митрополит Андрей Шептицький iз благословення Папи Пія ХІІ таємно хіротонізує отця ректора Йосифа архієпископом iз правами наступництва на митрополичому престолі. «У час гоніння свячення не є честю, а в першій мірі тягарем. Замість єпископського жезла я одержав від митрополита дерев’яну палицю», — напише у 1942 році Сліпий.
Німецька окупаційна влада була нестерпною. Утім попереду чекали ще важчі випробовування. Про прихід у 1944 році «других більшовиків» Йосиф Сліпий писав: «Клався я ввечері спати і не був певний, чи рано встану на волі». Можливо, питання ліквідації УГКЦ для Москви було вирішене після двох таємних зустрічей Сталіна із прем’єр–міністром Великобританії Черчіллем, на які він прилітав у СРСР у 1941—42 роках. Їхня концепція устрою повоєнної Європи була затверджена в офіційних документах учасниками антигітлерівської коаліції на Тегеранській конференції у 1943 році. Конкретні ж заходи щодо ліквідації УГКЦ стали справою техніки радянських каральних органів. Сталіну потрібні були підконтрольні релігійні структури. А формальний центр УГКЦ містився у Римі. Митрополит намагається врегулювати відносини УГКЦ iз державою на підставі діючих у СРСР законів. Утім Москва поставила ультиматум: ставлення радянської влади до УГКЦ залежатиме від ставлення церкви до ОУН і УПА.
17 березня 1945 року Сталін підписує «Інструкцію № 58», яка передувала ліквідації УГКЦ та передачі її майна Російській православній церкві. Сотні священиків, тисячі вірних ув’язнили. Владику Йосифа арештували 11 квітня 1945–го. Слідство тривало більше року. У тюрмах на Лонцького у Львові, Лук’янівській — в Києві, на московській Луб’янці від нього вимагали підписати сфальшовані протоколи допитів або ж пропонували очолити Київську митрополію. Усе це — аби домогтися зречення єдності з католицькою церквою.
«Нічне ув’язнення, таємні судилища, нескінченні допити і підглядання, моральні і фізичні знущання й упокорення, катування, морення голодом; нечестиві слідчі й судді, а перед ними — я, безборонний в’язень–каторжник, «німий свідок Церкви», що, знеможений, фізично і психічно вичерпаний, дає свідчення своїй рідній мовчазній і на смерть приреченій Церкві, — писав згодом патріарх Йосиф у своєму заповіті. — Силу на оцьому моєму хресному шляху в’язня Христа ради давала мені свідомість, що цим шляхом іде також моя духовна паства, мій рідний український народ, всі владики, священики, вірні, батьки і матері, малолітні діти, жертовна молодь і безпомічні старці. Я не самотній!».
У березні 1946 року відбувся інспірований радянським урядом та каральними органами львівський псевдособор, на якому УГКЦ була поставлена в Радянському Союзі поза законом. Утім вона стала «катакомбною» церквою. «Військовий трибунал» над патріархом відбувся без обвинувачення та захисту в травні 1946 року. «Зраднику Отечества», «ватиканському та німецькому шпигуну», «керівнику збройного підпілля» присудили для початку вісім років таборів.
Йосиф Сліпий і на каторзі працював активно: писав історію Вселенської церкви, пастирські послання. І знайшов способи передавати це все вірним в Україну. Однак якось рукопис «Історії...» і привітання митрополитові від Папи Пія ХІІ з нагоди 40–ліття священства перехопили працівники КДБ. І от, у червні 1959 року, новий вирок: ще 7 років таборів за «антирадянську агітацію і пропаганду». Його знову намагаються схилити до «співпраці». Відповідь — рішуче «нi!».
Зрозумівши, що патріарха зламати не вдасться, радянське керівництво приймає остаточне рішення про його «ліквідацію». У вересні 1962 року Судова колегія Верховного Суду УРСР під грифом «секретно» приймає ухвалу про переведення митрополита, як особливо небезпечного рецидивіста, в колонію особливо суворого режиму. Це прирікало немолоду людину на повільну смерть...
Утім неочікувано для світової громадськості, після вісімнадцятилітнього поневіряння по тюрмах, таборах і «пересилках», радянське керівництво раптом звільняє митрополита Йосифа Сліпого.
Є багато думок, що спонукало Микиту Хрущова до такого рішення. «Карибська криза» та бажання пом’якшити вихід зi скрутного становища і не провалити імідж країни знову до сталінської безодні? Особисті клопотання Папи Івана ХХІІІ, єдиного католицького президента США Джона Кеннеді, європейських діячів та вдало змодельовані переговори, які провів у Москві з Хрущовим американський дипломат Норман Казенс? Запрошення на ІІ Ватиканський собор (1962—1965 рр.) делегації від РПЦ? А може, Хрущову здавалося, що 70–річний старець, захвороблений концтаборами, швидко опиниться у потойбіччі?..
У Римі, після кількаденного відпочинку, Йосиф Сліпий береться до праці. Енергія митрополита зосереджується на відновленнi прав вірних УГКЦ в СРСР, єдності Церкви від України до Австралії, від Південної та Північної Америки до Європи.
«Ми пропонуємо Київсько–Галицьку митрополію піднести до гідності патріархату», — завершив свою промову 10 жовтня 1963 року кир Йосиф на другій сесії Другого Ватиканського собору, який став найбільшим собором в історії. Синоди українських греко–католицьких єпископів у 1963 та 1969 роках зверталися до Папи з проханням присвоїти титул патріарха Йосифові Сліпому. Двічі папська курія відмовляла. Врешті–решт у 1975 році верховний архієпископ, кардинал Йосиф Сліпий самостійно прийняв титул Патріарха УГКЦ. Через це дійшло до дипломатичного скандалу між Москвою й Ватиканом. Делегація РПЦ на чолі з митрополитом Никодимом Ротовим, яка з цього приводу прибула у Ватикан, вимагала від Папи Павла VІ відмовитися від визнання патріархату УГКЦ та погрожувала розірвати стосунки з Ватиканом. Невдовзі голова КДБ УРСР Віталій Нікітченко повідомляв у ЦК КПУ, що Синод католицької церкви під впливом Павла VІ відхилив рішення українських католицьких єпископів щодо патріархату УГКЦ...
Патріархат УГКЦ владика Йосиф розглядав як перший крок до «великого бажання» — патріархату для єдиної Української церкви.
«Отож заповідаю вам усім: моліться, працюйте і боріться за збереження християнської душі кожної людини українського роду і за весь український народ і просіть Всемогутнього Бога, щоб Він допоміг нам завершити нашу тугу за єдністю і наші змагання за церковне об’єднання у постанні Патріархату Української церкви!» — писав він у своєму Заповіті. Стверджував, що українські православна та греко–католицька церкви суттєво не відрізняються і належать до єдиної київської традиції. «Він дивився на ці поняття з точки зору християнства часів Володимира Великого», — говорив про позицію владики Йосифа його наступник, кардинал Мирослав Любачівський.
Йосиф Сліпий єднав українство по всіх континентах. У 1968—1973 роках відвідав українців у 14 країнах: Канаді, США, Перу, Австралії, Новій Зеландії, Англії, Індії... 14 жовтня 1963 року було підвищено статус Української малої семінарії у Римі до папської, що відкрило випускникам двері до кращих вищих шкіл світу. Того ж року владика відкрив у Римі Український католицький університет Храм Святої Софії у Римі — реалізована велика мрія патріарха, який звершив створення потужного українського духовного науково–освітнього та культурного центру апостольської столиці.
Уже на схилі життя патріарха Йосифа сталася ще одна знакова подія — за підтримки Папи Івана Павла II 25 листопада і 2 грудня 1980 року черговий Синод УГКЦ ухвалює Декларацію про недійсність рішення Львівського псевдособору 1946 року про ліквідацію УГКЦ.
Помер 7 вересня 1984 року.
Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>
Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>
Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>
Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>
Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>
Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>
