Де залягає дешевий газ?

Минуло два місяці, відколи у вітчизняній газовій сфері відбулася знаменна подія: почалося зворотне транспортування до України російського газу з Німеччини за угодою з німецькою компанією RWE. Іншими словами, нарешті хоч щось зроблено для диверсифікації постачання енергоносіїв до нашої держави.

Прозорість нам тільки сниться

Як відомо, газові справи в Україні надзвичайно непрозорі, і на блакитному пальному майже завжди наживалися ті, хто мав до нього доступ. Сьогодні маємо: дві ціни на газ — власний і російський, непрозорість у розподілі газу, розрахунках цін і тарифів, — це створює умови для зловживань. Уряд і баланс газу не подає для широкого ознайомлення, навіть провідні політики запевняють, що власного газу вистачає для населення.

Україна видобуває 20, а у 2012 р. понад 30 спожито близько 55 млрд. куб. м газу, 30 млрд. кубів доводиться купувати у Росії за найвищою в Європі ціною. Ціна у 2012 р. поквартально становила (тут і далі ціна вказується в дол. за 1 тис. м куб.): І — 416, ІІ — 425, ІІІ — 426, ІV — 432. Цю ціну уряд подає з урахуванням «знижки» у 100 дол., але насправді це обман, ніякої знижки нема, просто відтерміновується платіж, борг України погашається мізерною платою за оренду Севастополя (злочинна Харківська угода. — Авт.). НАК «Нафтогаз України» купує газ за контрактом 2009 р., підписання якого санкціонувала Юлія Тимошенко; уряд декларував придбання замість обумовлених 42 лише 27 млрд. куб. м. Цікаво, що, крім державного «Нафтогазу», право купувати російський газ (у Gazprom Germania) надано Дмитру Фірташу, робить він це через власну офшорну компанію OstChem Holding (Кіпр). У 2012 р. він купив 8 млрд. куб. м.

Ціни, які «беруть за горло»

За імпортний газ ціною зі «знижкою» 432 дол. Україні доводиться щорічно перераховувати «Газпрому» 12 млрд. дол., це основна причина від’ємного зовнішньоторговельного балансу, це величезний тягар для нашої економіки, що тисне і на бюджет, провокуючи його дефіцит, і на курс гривні. Нинішня влада по–своєму спробувала зменшити тягар, віддавши Севастополь за 100 дол. міфічної «знижки», їм Севастополь не шкода, адже це не «Межигір’я». У відповідь Янукович від Москви не одержав ні любові, ні дружби; влада задумалася: а що доведеться віддавати далі — Одесу? Харків? Але ж там «їхні» інтереси. І влада таки почала рухатися у правильному напрямі: енергоефективність, економія газу, заміщення його іншими енергоносіями, зокрема вугіллям, збільшення власного видобутку, диверсифікація джерел постачання. Але влада боїться Москви і не подає до суду на газового монополіста за нав’язаний нам контракт, що був підписаний iз порушенням українських законів.

Непродуманими є заяви представників КПУ та деяких опозиціонерів: для населення — власний газ за собівартістю, для олігархів — дорогий російський. Власного газу не вистачає на всі потреби населення; його не можна продавати за собівартістю: цим підриваються перспективи газодобувної галузі, яка лишається без коштів на розвідку, розширення видобутку. Через високу ціну газу російського наша промисловість, хай у приватній власності, стає неконкурентоспроможною, а всі проблеми олігархи перекинуть на трудящих, на всю країну. Вони можуть згорнути виробництво (робітники — на вулицю, держава — без податкових надходжень), можуть зменшити обсяги, піти у «тінь». Здешевлення газу до нормального ринкового рівня — в інтересах всієї держави, всіх людей, а для олігархів треба збільшити податок на прибуток, щоб більшу частку доходу вони спрямовували на енергозбереження.

Торік уряд iз держбюджету дотував «Нафтогаз» на 12,4 млрд. грн. Це неправильно, бо опосередковано дотуються всі споживачі. Треба підвищити тарифи, а коштами з бюджету прямо дотувати бідні верстви, скажімо, споживачів, решта — багатії, що мають «хатинки», — хай платить ринкову ціну. Таким чином буде зекономлено частину бюджетних коштів і виконано умову МВФ, що дасть потрібні державі дешеві кредити.

Споживання газу, закупівлю його у Росії уряд скоротив, правда, починати це треба було два роки тому, а взагалі — набагато раніше. На сьогодні запропоновано та здійснюється низка проектів, аби позбутися газової залежності. Не тільки московське, газпромівське лобі, представлене у тому числі Віктором Медведчуком, а й деякі журналісти і експерти зі скептицизмом висловлюються стосовно економічної ефективності диверсифікаційних проектів. Рiч у тiм, що вони беруть ціну газу 430, а не 530 дол. Якщо врахувати справжню ціну (530 дол.), то всі проекти окупаються, тим більше що вони забезпечують не лише газову, а й політичну незалежність.

Туди–назад виходить дешевше

Із 1 листопада минулого року Україна за контрактом, підписаним ще у травні «Нафтогазом» і німецькою компанією RWE ST, почала одержувати газ із Німеччини через Польщу. Передбачено постачання 1,4 млрд. куб. м газу зі збільшенням у майбутньому до 4–5 млрд. кубів щорічно. Поки що обсяги невеликі, відпрацьовуються технічні можливості газових систем у реверсному режимі. Словацька компанія Eustream у середньостроковій перспективі має вирішити — попри тиск Москви — постачання в Україну 8—20 млрд. куб. м газу з Європи. Куплений на європейському спотовому ринку газ суттєво дешевший за той, що ми купуємо у «Газпрому». Спотовий ринок Європи сильно впливає на ціну на регіональних ринках країн; спотова угода — альтернатива довгостроковій, розрахунок відбувається одразу за ціною, що у цей момент діє на ринку. За останні місяці минулого року ціна газу на європейському ринку зросла з 300 до 370—380 дол., але перспективи оптимістичні: Катар вкладає великі кошти в інфраструктуру поставок до Європи скрапленого газу, будує десятки танкерів, Європа споруджує термінали. В Європі буде дешевий газ.

Ідіотизм політики Росії щодо України виявляється в тому, що російський газ, прокачаний від України до Німеччини та назад, обходиться дешевше, ніж поставки «Газпрому» в Україну. Для Росії братньою­ країною є Німеччина — для неї газ дешевший, а не Україна. Така ситуація підтверджує також хибність, неринковість формули, за якою встановлюється ціна для України.

Іншi напрями ліквідації газової залежності

Альтернативою російському газу є також постачання скрапленого газу. У листопаді 2012 року, як відомо, попри всі скандали, почалося будівництво газопроводу, що сполучить майбутній LNG–термінал під Одесою з українською ГТС. Маємо затверджене ТЕО на термінал; із Туреччиною домовлено щодо пропуску через протоки щомісячно 8 LNG–танкерів для України. Сам термінал будуватиметься у два етапи: 2015 р. — плавуча установка зберігання та регазифікації, потужність 5 млрд. куб. м; 2018 р. — наземний термінал на 10 млрд. куб. м. Є домовленість про постачання з Азербайджану (2015 р. — 5 млрд. кубів), ведуться переговори з Катаром, Єгиптом, Алжиром, Нігерією, Туркменістаном.

Для збільшення власного видобутку на чорноморському шельфі Україна купила дві сучасні самопідйомні бурові установки, що можуть працювати на глибині 120 м. Міністр Юрій Бойко так і не спростував звинувачення у завищенні ціни бурових на сотні мільйонів доларів. Але попри все СПБУ «Петро Годованець» уже працює і дає газ. Торік видобуток на шельфі збільшився на 0,25 млрд. куб. м. Україна купує також дві напівзанурені бурові установки з можливістю буріння на глибині до 1 км. Крім видобутку самотужки, Україна залучає на шельф інвесторів.

Перспективними є видобуток шахтного метану та сланцевого газу. Щодо метану вугільних пластів, то його видобуток подвійно вигідний: і паливо, і безпека для шахтарів. Кілька шахт Донбасу вже видобувають метан для власних потреб, iде пошук інвесторів. Італійська Eni зацікавилася Львівським вугільним басейном.

Українські запаси сланцевого газу фахівці США оцінюють у 1,5 трлн. кубів. Згідно з виграними конкурсами, видобувати газ на Юзівському родовищі (Донбас) буде Shell — видобуток у перспективі 30 млрд. куб. м щорічно, а на Олеському (Західна Україна) Chevron — 15 мрд. кубів. Планується у 2020 р. одержати 4–5 млрд. куб. м сланцевого газу. Щоб вивільнити газ із пластів, застосовують гідророзрив з ефектом маленького землетрусу (2 бали). Для цього у пробурену свердловину закачують воду з екологічно шкідливими хімікатами. У Болгарії, Чехії видобуток сланцевого газу заборонено, у Франції — 5–річний мораторій, у ФРН, у штаті Нью–Йорк (США) видобуток територіально обмежено. На Львівщині населення та місцева влада теж побоюються. Проте ризик забруднення підземних вод сильно перебільшують. Якщо дотримуватися екологічних вимог, застосовувати технології, як у США, Канаді, Англії, то видобуток сланцевого газу менш шкідливий, ніж вуглевидобуток. США видобувають більше 50 млрд. кубів сланцевого газу, в багатьох європейських країнах — «газосланцевий бум».

Україна з традиційних свердловин вибирає від 40 до 70% газу, розвинені країни — до 90%. Реабілітація відпрацьованих, малоефективних свердловин може дати додатковий газ значно швидше, ніж одержимо сланцевий. Уряд збирається працювати над цими проектами з компаніями Total і Halliburton, із «Ексімбанком» США.

Москва сльозам не вірить: потрібні досвід і допомога ЄС

Окрім технічних проектів, є ще і політико–правовий шлях вибороти у Росії справедливу ціну на газ, але український уряд тут нічого не робить. Нині ЄС за скаргою Литви проводить розслідування нечесної монопольної політики «Газпрому», який встановлює ціни на газ задля досягнення політичних цілей. У вересні минулого року Європарламент зобов’язав своїх членів підписувати контракти з «Газпромом» лише за згодою Єврокомісії. «Тепер російському газовому монополістові буде важко захищати контракти з окремими країнами, укладені всупереч правилам єдиного ринку ЄС» минулого року — вважає впливова газета «Економіст».

У листопаді минулого року стало відомо, що польська держкомпанія PGNiG домоглася від «Газпрому» зниження ціни з більш як 500 до 450 дол. за 1 тис. куб. м. Сторони домовилися також про зміну формули розрахунку ціни газу: тепер, крім ціни нафти, буде враховуватися ціна газу на спотовому ринку. Заступник голови «Газпрому» Олександр Медведєв визнав, що це «відображає певні зміни, що відбулися на газовому ринку Польщі та Європи». Як наслідок, PGNiG відкликала свій позов до Стокгольмського арбітражу, де скарга обґрунтовувалася тим, що «Газпром» на свій розсуд встановлює ціну, яка для Польщі була вищою за середню в ЄС (381 дол.), і не враховує поточні ціни на ринку.

У 2011—2012 роках «Газпром» погодився знизити контрактові ціни майже для всіх 16 європейських партнерів у середньому на 10%; цього домоглися французька компанія GDF Suez, німецька Wingas, німецькі RWE і E.On, словацька SPP, турецька Botas, італійські Edison і Sinergie Italiana, австрійська Econgas, грецька DEPA. Крім того, чеський підрозділ німецького концерну RWE досяг у суді скасування штрафів за недобір російського газу — як відомо, умову «бери або плати» закладено і в український контракт.

Україна лишилася на континенті єдиним платником за найдорожчою ціною, а її керівництво веде безплідні переговори та робить заяви, що Росія колись схаменеться і таки знизить ціну. Безхребетна позиція пасивного очікування нічого не дає, ми не можемо чекати милості від «Газпрому», потрібна політична воля. На Росію діє тільки звернення до суду та підтримка ЄС. Недарма Росія вимагає виходу України з Європейської енергетичної хартії.

Ігор ДЕМ’ЯНЧУК,
кандидат технічних наук