Ось яка Ак–Кая

Якщо казати про туристичну мапу Криму загалом, то на ній цьогоріч має з’явитись одразу аж декілька парків, а серед них три — археологічні. Зокрема, на заході — «Тарханкут», на сході, в межах Керченського півострова, — «Східний», а в центрі, поблизу райцентру Білогірськ, — «Ак–Кая». Таку інформацію озвучила перший заступник голови республіканського комітету з культурної спадщини АР Крим Наталя Гріненко. Таким чином, наголосила вона, всі ці три регіони півострова будут включені у національні й навіть світові туристичні маршрути.

Ця інформація стала приводом, щоб розповісти про овіяну легендами головну природно–історичну візитку Білогірського району Ак–Кая (з тюрської — Біла скеля). Позаяк незадовго до нового року я вперше піднявся на скелю в компанії сімферопольських йогів. А кілька днів потому закріпив свої враження почутим від фундатора «скельного» проекту, директора історико–археологічного заповідника «Неаполь Скіфський», кандидата історичних наук Юрія Зайцева, якому, до слова, парк «Ак–Кая» підпорядковуватиметься на правах філії заповідника.

За маршрутом вихідного дня

...Наш мікроавтобус зупиняється на вигоні села Біла Скеля. На кримськотатарське походження населеного пункту вказують характерні низенькі й маленькі хатинки під потемнілою від часу червоною черепицею. Село відділяє від тезки–скелі стрімка, завширшки не більше два метри, річка Біюк–Карасу, яку тутешній російськомовний люд чомусь називає Великою Карасівкою, доглянутий яблуневий сад, грунтова дорога і пологе кам’янисте підніжжя. Цей відрізок ми легко долаємо пішки. А от далі вмикаємо вже «другу швидкість», бо єдиний шлях — протоптана устеленим вапняковим відшаруванням схилом стежка, — попід самою скельною стіною вона йде круто на підйом. Наша група з двадцяти п’яти осіб різного віку (від дев’яти до шістдесяти років) неспішно пересувається гусаком, тому витягується на кілька десятків метрів.

Перші дві зупинки поперемінно робимо біля двох гротів. У перший вивела та ж сама головна стежка. А щоб потрапити у другий, довелось голіруч дертися метрів п’ять майже вертикально вгору. Зробити це змогли лише відчайдухи, у тому числі й автор цих рядків. Гроти колись слугували сакральними місцями. Принаймні археологи зафіксували тут кілька надписів сарматського періоду. Щоправда, ніхто з нас їх так і не розгледів. Натомість стіни й стеля гроту густо списані «афоризмами» наших днів.

Уся краса навколишньої місцини відкривається тільки на самій маківці Ак–Каї. По суті, це широке плато, що з північно–східного краю обривається мальовничним виступом. Виступ у декількох місцях розсічений глибокими тріщинами. І коли їх переступаєш, вмить відчуваєш приток адреналіну — здається, що край відколотого обриву ось–ось із гуркотом обрушиться разом із тобою донизу.

Наші враження керівник і водночас головний йог групи Людмила Тихонова намається посилити своїми розповідями. Вона розповідає моторошні легенди, пов’язані з тутеш­ньою місциною. Приміром, як у часи кримського ханства сюди приводили багатих полонених, вибиваючи таким чином із них бакшиш, а незговірливих зіштовхували зі стометрового обриву. І що начебто за такими сценами спостерігав невільником сам гетьман Богдан Хмельницький...

Якби ми тоді щось знали про майбутній археологічний парк, то, швидше за все, завернули б на південний захід, до Червоної балки. Виявляється, саме звідти він розпочинається. Натомість ми побували біля найстарішого на півострові Суворовського дуба, до якого від Ак–Кая кілометрів зо п’ять, а потім гірською ущелиною, так само пішки, дісталися карстового джерела Біюк–Баши, з якого живиться Біюк–Карасу.

П’ятнадцять кілометрів історії

Прикметно, що археологічний парк «Ак–Кая» фактично вже готовий до показу, хоча офіційне відкриття його планується тільки у травні. Минулого року по кільцевому маршруту парку довжиною близько п’ятнадцяти кілометрів провели лише місцевих медійників і представників туристичних організацій. Маршрут у хронологічній послідовності з’єднає чотири основні демонстраційні точки неподалік сусіднього з Білою Скелею села Вишневе.

А розпочинається він від північно–західного краю скелі, точніше Червоної балки. Тут розташована точка номер один — у межах двох стоянок первісної людини епохи палеоліту Заскельна–5 i Заскельна–6. «Це дуже цікаве місце, всесвітньо відоме, — уточнює директор заповідника Юрій Зайцев. У 80–х роках минулого століття тут знайшли єдине у світі поховання дітей: шести неандертальців (їхні останки нині зберігаються у національному Інституті археології. — Авт.). Наступна демонстраційна точка на маршруті — курганний могильник Сари–Кая. Його розкопала наше експедиція ще в 2007 році. Там ми виявили кам’яний склеп пізньоскіфського періоду (III–ІІ ст. до н. е.), який зберігся просто ідеально. У ньому знайшли останки близько сімдесяти осіб, а ще — наконечники стріл, бронзове дзеркало, намисто тощо. Торік ми облаштували це місце. Третя точка представлена пам’яткою вже середньовіччя — хазарським святилищем. Це один із шести скельних навісів, де виявлено близько ста вісімдесяти малюнків, здебільшого вершників, коней, родових хазарських знаків. Мені не відомі місця в Криму, де відкрито і в такій кількості збереглися наскельні зображення хазарського періоду. А завершується маршрут парку останньою точкою — городищем Ак–Кая».

Фортечний «пиріг»

Виявляється, городище Ак–Кая, на розкопках якого пан Зайцев зі своїми колегами працював не один рік, вважається родзинкою всього археологічного парку. Торік його піддали консервації, відтак повністю підготовили для екскурсантів. Перед цим археологи розкопали сотні предметів, переважно фрагментів домашнього керамічного посуду. За оцінкою Юрія Зайцева, найбільшу цінність становлять фрагменти глека (після очищення фахівці мають його скласти і склеїти. — Авт.) iз хазарським рунічним написом. Мовляв, до цього археологам були відомі лише чотири рунічні написи, а цей — перший на керамічній посудині.

«Городище, — далі продовжує мій співрозмовник, — класичний багатошаровий «пиріг». На площі близько десяти гектарів ми зафіксували три основні періоди існування укріпленого поселення. Спочатку — з IV до І ст. до н. е. — це велика столична скіфська фортеця. До наших днів збереглись залишки потужних оборонних мурів із баштами. Через три століття фортеця припиняє своє існування, і на її місці вже пізні скіфи зводять іншу, удесятеро меншу. Але вона проіснувала геть недовго, за нашими підрахунками, приблизно сімдесят років. У І ст. н.е. споруду знищує велика пожежа. Торік ми знайшли ціле приміщення з купою розтрощених амфор, шаром попелу, обгорілих речей. Далі, вже у VIII столітті, було збудовано хазарську фортецю з красивими тесаними кам’яними блоками й окантовкою башти. При цьому фундаментом слугують стіни попередньої скіфської фортеці».

Усі йдемо за чудесами

Щодо іншого майбутнього рукотворного сусіда легендарної скелі — парку чудес «Ак–Кая», — то розташується він за три кілометри на площі 10,5 гектара. Ініціатор його створення — директор тутешнього сафарі–парку «Тайган» і ялтинсього зоопарку «Казка» Олег Зубков. Коли ж новий об’єкт прийме перших відвідувачів? «Не буду нічого конкретно обіцяти, — зізнається «УМ» сам пан Олег, — але ми вже будуємо цей парк. Вільному доступу туристів до самої скелі цей парк не заважатиме». Виявляється, спочатку Зубков хотів звести тут такий собі кіноленд, але згодом збагнув, що це «вузька категорія». Відтак почав планувати привабливіший парк чудес, iз капітальними казковими замками, античним театром, вітряними і водяними млинами, хатою Баби Яги, скульптурними композиціями тощо. До речі, від скелі до його «Тайгану» навпростець — не більше десяти кілометрів.

МАЙТЕ НА УВАЗІ

Дістатися до скелі Ак–Кая можна від райцентру Білогірськ на автобусі чи маршрутці всього за 10 хвилин (інтервал руху — близько 30–40 хвилин), а до Білогірська від Сімферополя ходять автобуси кожну годину–дві. Вийти треба на зупинці «Село Біла Скеля».

ДОВІДКА «УМ»

Вертикальна скеляста стіна білого кольору Ак–Кая височіє над долиною річки Біюк–Карасу (з тюрської — чорна вода з–під землі). Висота над рівнем моря — 325 метрів, перепад висот між долиною і вершиною скелі — 100 метрів. Скеля проглядається з автотраси Сімферополь—Керч, а ще виразніше — Білогірськ—Нижньогірськ. Навколо Ак–Кая зосереджено понад 115 унікальних археологічних пам’яток, починаючи з епохи середнього палеоліту. Відкрили їх відносно недавно — 1969 року. Відтоді тут постійно працюють місцеві й приїжджі наукові експедиції.

Особливо красиво тут наприкінці квітня–на початку травня: у цей час на лівому схилі Білої Скелі у Червоній Балці розквітають червоні дикі півонії, які вкривають яскравим килимом усе довкола.

Кінематографісти ж уподобали Ак–Кая за її майже натуральну схожість із ландшафтом американського «дикого Заходу». Біля підніжжя скелі проходили натурні зйомки видовищних епізодів із погонями й перестрілками таких відомих радянських кінострічок, як «Людина з бульвару Капуцинів», «Вершник без голови», «Мустанг–іноходець», «Міраж», «Вождь червоношкірих» тощо.