Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.
Якщо у будні дні почати дивитися телевізор зранку — а дозволити це собі робити може не так уже й багато людей, особливих невдоволень у споживачів (про теми не говоримо) україномовної продукції немає: для сімейного перегляду в ефірі «1+1» Руслан Сєнєчкін із командою «Сніданку»; для молоді на «Новому каналі» тусуються у студії ведучі «Підйому»; «кнопка» Першого Національного віддана традиційно україномовній «Ері». Канали «Інтер» та «Україна» свої ранкові проекти адресують «і вашим, і нашим»: одні ведучі говорять українською, інші — російською. Канал СТБ, ствердно запевнивши у назві «Все буде добре», зранку показує проект власного виробництва з корисними порадами про правильний вибір зубних паст і нанесення макіяжу з російськомовною ведучою. Далі, ближче до 9–ї, в ефірі каналу йдуть телерозповіді українською у «Неймовірній правді про зірок», героями якої, щоправда, стають переважно Філіпп Кіркоров, Крістіна Орбакайте, Маша Распутіна, Борис Моїсеєв і сама Примадонна.
У всіх ранкових проектах вітчизняних великих каналів глядач має змогу слухати україномовні випуски новин. На «1+1», ІCTV, «Першому Національному», СТБ, «Новому», «5–му каналі» мовних трансформацій вони не зазнають упродовж доби. «Інтер» та «Україна» у студії вечірніх випусків саджають російськомовних ведучих.
Коли перед телевізором мають змогу зібратися не лише домогосподарки і пенсіонери, увечері буднів і у вихідні, — з екранів усе більше звучить російської мови, нерідко — з вуст російських зірок. Наприклад, співаки Сєрьога та Ірина Дубцова, музичний критик Сергій Сосєдов були задіяні в останньому сезоні рейтингового талант–шоу «Х–фактор» на СТБ. У суспільно–політичному сегменті російською у телестудіях говорять Олег Панюта на «Інтері» та Савік Шустер на Першому Національному, Андрій Данилевич — в ефірі ТРК «Україна». Соціальні ток–шоу ведуть російськомовні Андрій Пальчевський («Інтер») та Олексій Суханов («Україна). Список можна продовжувати.
Узагалі, телебачення дуже консервативне за своєю суттю, бо багато проектів роблять по кілька місяців, а то й півроку. Й орієнтується ТБ на здебільшого консервативного глядача, який не схвалює різких навіть мовних змін. Одним із найпоказовіших підтверджень цьому була ситуація, коли російськомовних ведучих раптово спробували ввести у проект «5–го каналу». Тоді гнівом протесту вибухнув iнтернет і відразу знизилися рейтингові показники. Оптимальним способом розширити аудиторію телеглядачів, орієнтованих на російську мову, «каналу чесних новин» стало запрошення працювати білоруського опозиційного журналіста Сергія Дорофєєва. Йому, професійному інтерв’юеру, глядачі «5–го каналу» готові пробачити незнання української. Радикально налаштованих українців, як–от Богдана Бенюка, який став одним iз гостей «Портретів з Сергієм Дорофєєвим», втішає те, що народжений у Білорусі журналіст обіцяє вивчити державну мову країни, в якій зараз живе і працює. Як би там не було, від початку україномовному каналу «тихою сапою» вдалося ввести в ефір трохи російської мови.
Якщо не брати до уваги фінансові можливості телеканалів, то саме вподобання глядачів, а ще кадровий резерв визначають наповнення ефірів. Наприклад, «Плюси» російськомовний проект «Не бреши мені» показують вдень, коли не так багато глядачів збирається перед телевізором. Але прайм–тайм донедавна заповнював переважно україномовними або двомовними проектами. Бо — хотіло б того нинішнє керівництво чи ні — багато глядачів, коли «немає чого дивитися», за звичкою, якій уже з десяток років, вмикає «канал Роднянського», де звучала українська мова. Саме експлуатація ностальгії глядачів, здається, стала однією з причин нещодавньої появи на «1+1» Миколи Вересня з новим проектом зі старою назвою «Табу».
Чи не єдині, хто може перетягнути з «кнопки» на «кнопку» масового глядача, — це проекти «Студії «Квартал 95». Жарти російськомовного Володимира Зеленського і компанії, які перемістилися у другій половині минулого року на «1+1», навряд чи дивляться до того постійні глядачі «Плюсів». Але армія прихильників Вована, Лисого й інших з «Інтера», переорієнтувавшись, точно компенсувала ці втрати.
До каналу «Інтер» донедавна було міцно прикріплене визначення «проросійський», яке характеризувало й мовні уподобання. Кардинальних змін у програмуванні поки що не спостерігається. Хоча після того як «головний канал країни», як позиціонує себе «Інтер», заявив про орієнтацію на стандарти об’єктивної журналістики, його прес–служба анонсувала показ нового суспільно–політичного ток–шоу «Справедливість». З 25 січня, щоп’ятниці, замість «Великої політики» з сервільним до влади російським ведучим Євгенієм Кисельовим буде проект, ведучою якого стане принципова Анна Безулик, котра не скомпрометувала себе ні в «Я так думаю» на «1+1», ні в «Республіці» на «5–му каналі», і говорить українською.
Особлива увага до мови в ефірі Першого Національного, який живе на кошти платників податків. На державній «кнопці» лишається багато україномовних проектів власного виробництва. Але за останні два роки помітно збільшилося і число російськомовних. Уже нікого не дивує показ на Першому «Кривого дзеркала», концертів російських поп–виконавців та російськомовних фільмів.
Після узаконеного права телекомпаній на власний розсуд вирішувати у своєму ефірі мовне питання помітних глядачам змін набув саме фільмопоказ. Російські серіали («Прокурорська перевірка» на ІCTV, «Куля–дура» та «Дикий» в ефірі «України», «Дом малютки» на СТБ), програми («Слідство вели...» на «Інтері») йдуть без титрів, мовою оригіналів. Такої телепродукції на українському ТБ дуже багато і навряд чи ставатиме найближчим часом менше. Бо для потужної російської кіноіндустрії Україна — вигідний ринок збуту, а українським телеканалам чимось не надто дорогим, нехай і не ексклюзивним, натомість уже розрекламованим у соціальних мережах і на часто доступних російських каналах, вигідно заповнювати ефір.
Українська мова звучить у неросійських фільмах, як у турецькому «Величному столітті. Роксолані» і британському «Шерлоку», які показує «1+1». До речі, всі канали телегрупи «1+1» — і молодіжний ТЕТ, і дитячий «ПлюсПлюс» — нерідко показують україномовні фільми, ігрові й анімаційні.
Мовне питання в Україні багато хто схильний вважати популістським і спекулятивним. Це твердження стосується тактичних дій політиків, які перед черговими виборами починають задобрювати потенційних російськомовних виборців: переважно старших людей, які ностальгують за «світлим» радянським минулим, та молоді, яка живе у депресивних регіонах. Якщо говорити про стратегічний розвиток України як самостійної держави, то мова — це спосіб самоідентифікації. А мова у телеефірі продовжує бути зоною особливої уваги, оскільки переважна більшість населення (хто більшою мірою, хто меншою) є телеглядачами. І від кількості почутих з екрана українських слів залежить, вважатимуть громадяни України свою державну мову повноцінною і конкурентоспроможною чи другорядною, придатком до «вєліково і могучєво».
З одного боку, скасування квот на українську мову в телеефірі сприяє саморегуляції ринку. На користь цього аргументу — те, що за кілька місяців мовна ситуація у телеящику змінилася мало. Втім відпала необхідність телекомпаніям притягувати за вуха до списку необхідних 75 відсотків українських програм одним–двома словами на зразок «Добрий вечір!». Але не факт, що власники каналів не будуть скорочувати фінансування власного телевиробництва або не переорієнтують його на російськомовне, яке простіше можна продати в ту ж таки Росію. Уже оптимізує витрати на телепроекти власного виробництва інвестор кабельного каналу ТВі.
А політики не полишають надій удосконалювати мовне законодавство. З боку «біло–блакитних» основним «говорящім» залишається Вадим Колесніченко зі своїми законодавчими ініціативами. Цього тижня народні депутати Марія Матіос (фракція «УДАР»), Ірина Фаріон («Свобода») та Володимир Яворівський («Батьківщина») зареєстрували у парламенті законопроект № 1233 «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні». За його статтями, приватні канали повинні перекладати українською всі програми, а також мовлення державних і комунальних телерадіоорганізацій має здійснюватися українською мовою.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
