Вірус Кричевських

На Полтавщині видатний український архітектор, художник, дизайнер, один із творців нашого національного стилю у мистецтві Василь Кричевський і працював, і відпочивав. Хоча й бував тут переважно наїздами. А от найяскравіша перлина його творчості — спроектований на початку минулого століття будинок Полтавського губернського земства — «поселився» в цьому краї назавжди. Відзначати 140–річчя з дня народження митця почали в цьому будинку, де тепер квартирує Полтавський краєзнавчий музей. Наприкінці минулого року там відкрили виставку «Суцвіття талантів родини Кричевських». На ній, окрім картин Василя Кричевського та двох його синів, представлені й меморіальні речі, передані музею нащадками: етюдник, лекала, ступка з товкачем, мундштук, щіточка для іконопису, стільчик. А головні полтавські урочистості на честь ювіляра відбулися у столиці українського гончарства — селищі Опішні, з яким його тісно пов’язала доля. Днями там влаштували урочисту академію й відкрили музей мистецької родини Кричевських.

Скарбниця — з руїни

Музей постав у будинку, спроектованому Василем Кричевським також на замовлення губернського земства, — приміщенні Опішнянського гончарного навчально–показового пункту, в якому згодом багато років перебував завод «Художній керамік». Ще десятиліття тому ця будівля нагадувала «добиту» часом і новітніми варварами руїну без даху, вікон і дверей. Лише завдяки наполегливості й подвижницькій праці доктора історичних наук Олеся Пошивайла та його однодумців із Національного музею–заповідника українського гончарства відбудували знакову споруду.

Про початок формування експозиції музею, основу якої склали матеріали (картини, замальовки, ескізи, документи з особистих архівів), передані в Опішню внуком видатного митця Василем Івановичем Лінде–Кричевським, котрий живе у США, «УМ» уже розповідала. Відтоді цей осередок пам’яті роду й народу перетворився на повноцінну мистецьку скарбницю й науково–дослідницьку установу. Збагачені новими надходженнями «художньо–документальні» зали доповнила ще одна, в якій розмістили колекцію опішнянської кераміки та українських старожитностей. Її відтворили за малюнком–ескізом самого Василя Григоровича.

Бо ж на початку ХХ століття саме він зібрав одну з найбільших в Україні колекцію таких старожитностей. «Поселили» її тоді на мансардному поверсі київського будинку Михайла Грушевського, в якому знайшла прихисток і родина Василя Кричевського. Коли більшовики увійшли в Київ, то не могли «не помітити» цього «націоналістичного гнізда» й почали обстрілювати його з гармат. Будівля запалала — вогонь знищив і унікальну колекцію Кричевського. Пізніше він по пам’яті олівцем зобразив інтер’єр того своєрідного домашнього музею. Цей малюнок сьогодні також зберігається в Опішні.

Те, що об’єднує українців

Безцінними експонатами нової скарбниці стали оригінали орнаментів Василя Кричевського, виконані ним зображення великих і малих Державних гербів та печаток Української Народної Республіки, а також «кредитового білета» УНР. Під час урочистої академії на честь ювіляра його внук згадав про те, що на розробку дизайну герба УНР, основою якого мав стати тризуб князя Володимира Великого, Михайло Грушевський дав Василю Кричевському лише п’ять днів.

«Із цим завданням дід впорався за два чи за три дні, — наголосив Василь Лінде–Кричевський. — Проекти, ідеї були різні. Зрештою, дискусії з цього приводу тривають і досі. Та, як на мене, Василь Григорович розробив дуже сучасний і актуальний варіант тризуба, який бачимо й на сьогоднішньому Державному Гербі України, — його тільки взяли в рамку. Та вже тоді, у 1918 році, виходили з того, що Україна — молода держава, якій не підходить стара імперська геральдика. З іншого боку, для герба, що мав об’єднувати нову державу, неприйнятними були і суто регіональні символи на кшталт лева чи козака».

На урочистостях в Опішні розкидану по всьому світу мистецьку родину репрезентували представники двох її поколінь — 60–річний Василь Лінде–Кричевський і його 28–річний син Василь Лінде–Дункан, правнук автора герба УНР. Обоє також митці. Перший — майстер декоративно–вжиткового мистецтва, другий — дизайнер, який залишив «ситу» Америку й зараз навчається за профільною спеціальністю у Полтавському національному технічному університеті (до речі, він запевнив присутніх у намірах «вкорінитися» в Україні назавжди). А скільки всього митців виплекало їхнє родинне древо?

Відповідаючи на це запитання «УМ», Василь Іванович зазначив: «У чотирьох поколіннях маємо їх десять». А потім, глянувши на сина, додав: «І буде більше. Це ж, мабуть, «вірус» такий. Власне, рано чи пізно ми всі починаємо «хворіти» мистецтвом. Навіть моя сестра Оксана, котра вивчала хімію, зрештою, прийшла до цього. Правда, у неї дуже незвичний погляд на все, виходять такі фантастичні образи. Та й працює переважно з сучасними акриловими фарбами. А моїй дочці добре вдаються суто урбаністичні роботи, які відрізняються від усього, що створювали члени нашої родини».

Найсучасніший патріарх

Найсучаснішим серед них, певно, залишається патріарх мистецького роду Василь Кричевський. Йдеться не лише про фігуральну його «актуалізацію» з огляду на заслуги перед Україною. На відкритті музею показали фото молодіжних кросівок, головною родзинкою й окрасою яких став дизайн Василя Лінде–Дункана. Останній же лише переніс на них орнаменти свого знаменитого прадіда. У подібних кросівках він ходить сам. Побачивши їх, полтавські студенти–однокурсники, особливо іноземці, подекуди у чергу шикуються, щоб так само «оздобив» і їхнє взуття. Наймолодший Василь не відмовляє, хоча все доводиться робити вручну.

«Ті ж орнаменти Василя Кричевського залишаються суперсучасними передовсім тому, що вони насичені потужною енергетикою початку ХХ століття, позначеною відкриттям Трипілля, зацікавленням архаїкою, стихією нашого національного відродження, — вважає науковець Харківського художнього музею Ольга Денисенко. — Їх і зараз можна наносити не лише на кросівки, а й на батик, шарфи, косинки, речі побутового вжитку тощо. Треба тільки пам’ятати про корені свого роду й народу, завдяки яким Василь Кричевський став «законодавцем моди» на віки».