Погріти руки на сонці

Так звана альтернативна енергетика на сьогодні в Україні є збитковою: «зеленою» її називають чи не тому, що потребує дуже багато «зелені» у вигляді дотацій за «зеленим» тарифом. Декому, хто захоплюється успіхами нетрадиційної енергетики на Заході, такі твердження можуть видатися ретроградними, проте ставиться під сумнів не перспективність альтернативних джерел енергії для людства, а економічна доцільність для України впровадження їх — особливо геліостанцій — сьогодні. Спробуймо від загальних розмов про «прогрес» перейти до розрахунків, бодай елементарних.

Атомні донори

Як відомо, гуртовий енергетичний ринок України (ДП «Енергоринок») закуповує електроенергію за такими цінами: в гідроелектростанцій — 15 коп. кВт за год.; атомних електростанцій — 22 коп.; теплових електростанцій — 68 коп. кВт за год. Вітрову та сонячну енергію купують за так званим «зеленим» тарифом — відповідно по 1,2 і 5 грн. кВт за год. «Енергоринок» старанно перемішує і електроенергію, і гроші, в результаті комбінацій встановлюється середньозважена ціна 48 коп. кВт за год. і ціна для споживачів 2–го класу 93 коп. кВт за год.; для підприємств, визначених владою, встановлюється занижений регульований тариф, для населення — теж знижка — 28 коп. кВт за год.

Що ж відбувається? Щоб знизити ціну електроенергії, закупленої у ТЕС, до середньої, атомній енергетиці недоплатили за 2011 р. 20 млрд. грн. Дер­жавні гідро– та атомна енергетика змушені дотувати і приватну теплову, і приватних споживачів за регульованим тарифом, а також дрібних паразитів (теж приватних). До останніх, зокрема, належать сонячні електростанції — СЕС. 67% теплової енергетики України (ТЕС) належить Рінату Ахметову, він дорого продає вироблену електроенергію, а для своєї металургії одержує від держави дешеву, за пільговим тарифом. Політика влади позбавляє атомну та гідроенергетику коштів на розвиток, веде їх до банкрутства.

Навіть за нинішніх цін «Енергоринок» заборгував НАК «Енергоатом» 5,9 млрд. грн. При цьому влада чомусь не хоче бути боржником приватних ТЕС. Дотації за рахунок АЕС і ГЕС дають власникам ТЕС непоганий прибуток, про це свідчить зростання частки генерації ТЕС до 48% та зниження частки АЕС до 46,3%, тодi як АЕС здатні виробляти 55% електроенергії, втричі дешевшої, ніж від ТЕС.

Ще більші дотації на 1 кВт/г йдуть від атомної та гідроенергетики на покриття збитків від альтернативної — вартість сонячної електроенергії у 25 разів вища порівняно з атомною. Тут треба не жалкувати, що дуже відстали від Європи, а радіти, що частка електроенергії з поновлюваних джерел у нас мала: не досягає 1%. У ЄС, до речі, ця частка близька до 15%, а у Данії — 28%, і саме в цій країні найвища ціна електроенергії для споживачів.

Небесне світило — тільки для урядовців

Високі «зелені» тарифи придумані, щоб проекти інвесторів, враховуючи високі капвкладення, окуповувалися за 7–8 років, а далі власникам капатиме чистий прибуток — термін служби фотоелементів — 30 років. В Україні «зелені» тарифи для альтернативної електроенергетики були запроваджені Законом «Про електроенергетику». Для різних видів альтернативних джерел встановлено коефіцієнти, що й визначають ціну електроенергії, за якою її закуповує гуртовий ринок: роздрібну ціну ринку (0,05385 євро кВт за год.) множать на цей коефіцієнт — одержують ціну закупівлі. У старому законі було зафіксовано такі коефіцієнти: для вітроенергії — 1,2–2,1 (в залежності від потужності); для енергії біомаси — 2,4; для сонячної енергії — 4,4–8,6; для енергії малих ГЕС — 0,8–1,44.

Таким чином, «зелений» тариф для електроенергії сонячних станцій у нас був найвищим у Європі, наприклад удвiчi більшим, ніж у Болгарії. У листопаді 2012 р. Верховна Рада ухвалила поправки до закону — переважно у бік зростання. Нові положення, що набрали чинності з 1 січня нинішнього року, скорегували коефіцієнти «зеленого» тарифу: збільшено коефіцієнти для електроенергії з біогазу до 2,7; для енергії з твердих побутових відходів встановлено коефіцієнт 3, для геліостанцій коефіцієнт зменшено на 27%: розумне, але недостатнє рішення. Умовою надання «зеленого» тарифу за українським законом є використання 30% власних комплектуючих. Для прикладу, в Канаді і Туреччині 60%.

Нашим щастям є те, що відсоток електроенергії з альтернативних джерел у нас малий, тому й державні доплати на неї не такі великі, але прибутки власників цих станцій величезні. Свого часу закон про високий «зелений» тариф для геліоенергетики пролобіював Андрій Клюєв, тричі віце–прем’єр України. 90% українського ринку сонячної енергії належить австрійській фірмі Activ Solar, засновником якої є P&A CORPORATE TRUST, така собі контора в Ліхтенштейні, цікаво, що в ній зареєстровано також власність сім’ї Януковичів. Гендиректором Activ Solar є К. Ертефай, зять Сергія Клюєва (брата високого урядовця), менеджером з розвитку працює його син. A.S. є власником запорізького «Заводу напівпровідників», якому, за ініціативою Андрія Клюєва, було виділено як держпідтримку понад 200 млн. грн.

Ще одна цікавинка: 31 млн. євро, що ЄС виділив Україні на енергозбереження, уряд пустив не за призначенням — на ЛЕП, яка підключає СЕС до енергосистеми. Ця інформація прояснює, чому уряд нашої бідної країни впроваджує дуже дорогі сонячні електростанції. На сонячне майбутнє нашій електроенергетиці сподіватися не варто, а от власники геліостанцій сонячне майбутнє собі забезпечили.

Президент Янукович, будучи з візитом в ОАЕ, запропонував побудувати там сонячні електростанції, у жовтні таку пропозицію він зробив Греції. А хто від імені України краще за всіх впорається з проектом? Звичайно ж, Activ Solar! Про доцільність угоди з боку ОАЕ — судити шейхам, грошей у них багато; щодо інтересу України, то хотілося, щоб держава щось отримала за посередництво.

Отже, цифри свідчать, що електроенергія з усіх альтернативних джерел сьогодні збиткова, і збитки за рахунок атомної енергетики змушена компенсувати держава, сплачуючи приватним власникам, крім того, за законом держава зобов’язана підключати ці джерела до енергосистеми. До рентабельності близькі і незабаром її досягнуть мала гідроенергетика та вітро­енергетика; СЕС до цього дуже і дуже далеко. Якщо енергетика з поновлювальних джерел економічно неефективна, то, може, крім економічних, є якісь інші причини для її впровадження сьогодні?

Чи захистить «альтернатива» від Росії?

На політичні проблеми — здобуття газової незалежності від Росії — альтернативна енергетика не впливає, є інші засоби: енергозбереження, заміна газу, диверсифікація. Не вирішуються також і екологічні проблеми, якщо займатися ними лише в електроенергетиці. Найбільшим забруднювачем довкілля є промисловість — металургія, хімія, частка тільки металургії — 35%. Автотранспорт вносить 40% у забруднення атмосфери, а у великих містах — 80% загального забруднення. Безумовно, ТЕС, особливо вугільні, вносять свою частку, потрібна очистка. На Заході діють системно і, в першу чергу, дбають про «чистоту» діючих виробництв. У нас не забезпечені очисними системами 40% метзаводів, викиди авто майже не контролюються. Більший ефект, ніж альтернативні джерела, можуть дати контроль і штрафи забруднювачам. Безумовно, треба утилізувати, використовувати для одержання енергії біомасу — сільгоспвідходи, побутове сміття, поліетиленову тару, старі шини тощо.

Ефекту роботи на прогрес, на майбутнє, чого досягають на Заході, Україна не одержує; наші вчені та виробничники не розробляють нічого нового у цій галузі, що можна було б використати в Україні та експортувати. Ми купуємо за кордоном основне обладнання, наш внесок у проект — 30% за законом — інфраструктура, будівельні роботи тощо. Фотопанелі у нас випускають «Завод напівпровідників» і «Квазар», але їхня продукція (ФЕП 1–го покоління, полікремнієві) йде на експорт, українські СЕС комплектуються переважно імпортним китайським устаткуванням. Фотоелементи 2–го, 3–го поколінь (тонкоплівкові, каскадні) в Україні не розробляють і не виробляють.

У 2011 р. Кабмін санкціонував ввезення в Україну без податку та мита 12 комплектів обладнання для сонячних електростанцій (25 МВт). Свого часу КБ «Південне» не змогло створити пристойний зразок вітроагрегата, робити ракети, виявляється, простіше. В основі парку нашої вітроенергетики — 100–кіловатні агрегати, ліцензію на виробництво яких було куплено в американської фірми, але вже тоді (у 90–х роках) вони були застарілі; з 2003 р. почали ставити 600–кіловатні бельгійські агрегати. Відомо, що чим більша потужність, тим менша вартість встановленого 1 кВт; із впровадженням вітроенергетики можна було б почекати до наших днів, коли на ринку є вітрогенератори 1,5—2,5 МВт. Бідній країні не варто поспішати з прогресом, якщо він так дорого обходиться, як, наприклад, у геліоенергетиці, та ще й коли на любові до прогресу дехто наживається. Багатша за нас Росія, до речі, визнала альтернативну генерацію занадто дорогим задоволенням і скорегувала плани її введення: її частка у 2020 р. буде не 4,9%, а 1,9%.

Людству потрібні розробки на перспективу, скажімо, реактор термоядерного синтезу, геліоенергетика, але це можуть дозволити собі багаті країни. Долучення України до високих технологій через альтернативні джерела електрики ілюзорне, бо впроваджуються чужі технології та обладнання. Тож переплачувати за сонячну електрику в особливо великих розмірах заради уявного прогресу бідна держава не має права. Безумовно, треба по–хазяйськи використовувати біогаз, біомасу, побутові відходи. Але ці джерела мають здебільшого локальний характер, потужної електроенергетики на них створити неможливо. Безальтернативною, на жаль, для нас є атомна енергетика — попри залякування атомною загрозою, бо її електроенергія дешева, а Україна — держава, а не олігархи — поки що бідна. Тому обмежені кошти треба вкладати в підвищення надійності АЕС, строків експлуатації реакторів, побудову сховищ, введення нових потужностей. Це і стане великим кроком нашої паливної диверсифікації.

Ігор ДЕМ’ЯНЧУК,
кандидат технічних наук