Кінець сесії дивних компромісів

Недовго тривала перша сесія Верховної Ради VII скликання. Депутати, обрані ще в жовтні, вперше зібралися на пленарне засідання 12 грудня, трохи побилися, обрали президію, розділили керівні портфелі в комітетах, відзначили Новий рік і Різдво — і от на сьогодні–завтра заплановані вже останні засідання цієї «ударної» сесії. Причому п’ятниця відведена не голосуванню, а питанням до уряду. Як самі депутати оцінюють свою роботу за місяць — спробувала з’ясувати «УМ».

«Конструктив — це добре, хоча повна злагода можлива тільки на цвинтарі»

«Серйозних проблем щодо «спікеріади» й розподілу комітетів не було. Можна констатувати достатньо високий рівень організаційної підготовки, — говорить ветеран парламенту Олег Зарубінський, екс–«народник», який тепер представляє Партію регіонів. — Якщо не брати до уваги агресивні перформенси, які були в перший день, фактично всі питання вирішувалися консенсусно й безболісно. Ніхто нікого через коліно не переламував».

За словами «регіонала», якщо користуватися 12–бальною системою, то, очевидно, першій сесії можна поставити 9–10 балів. «Верховна Рада надалі просто мусить плідно працювати. По–перше, час такий. По–друге, прийшло багато нових депутатів зі своїми амбіціями, напрацюваннями, більшість із них є достатньо досвідченими у своїй галузі, вони хочуть себе реалізувати, і цей потенціал має бути використаний. Питома вага конструктиву достатня, щоб і наступна сесія була ефективною», — каже Зарубінський.

При цьому повна «злаго­дженість можлива лише на цвинтарі. Парламент на те й існує, щоб у ньому відбувалася репрезентація різних інтересів, які є в суспільстві, тож зрозуміло, що виникатимуть конфліктні ситуації, дискусії. Парламент є інструментом мікшування цих незлагодженостей, — каже «регіонал». — А конфлікт — це не обов’язково мордобій, його треба вирішувати шляхом переговорів, взаємних поступок і компромісів. І самовисуванці, які не увійшли до жодної парламентської фракції, є якраз свідченням того, що нинішній парламент достатньо демократичний».

«Це не стабілізація, а узурпація»

Натомість Юрій Одарченко, депутат від об’єднаної опозиціі «Батьківщина» та голова столичного осередку партії, дивиться на «конструктив від ПР» під іншим кутом: «Робота більшості в парламенті свідчить, що Партія регіонів будує в Україні систему влади Саддама Хусейна чи Назарбаєва. Яскравим прикладом є Київ: районні ради ліквідовані, міського голови нема, керує намісник Президента. Стагнація й визискування тривають в усій країні».

За словами Одарченка, позиція «регіональної» більшості в парламенті абсолютно відмінна від позиції «помаранчевих», коли вони були при владі у ВР. «Тоді контролюючі комітети були віддані опозиції. Це був не просто альтруїзм або бажання комусь подобатись. Ми розуміли, що без побудови системи противаг ефективної роботи бути не може. Зараз же Партія регіонів робить усе, щоб сконцентрувати владу на собі, і ми бачимо, що нічого доброго з цього не виходить», — вважає опозиціонер.

Окремою проблемою парламенту є особисте голосування депутатів, тобто постійне порушення конституційної вимоги щодо цього. «Спікер Рибак без усяких законів і постанов, своїм рішенням міг би ввести в дію електронну кнопку і таким чином забезпечити систему роботи «Рада–3», щоб змусити депутатів голосувати особисто. Але ми досі за це боремося», — каже Одарченко.

«Опозиція сама пішла на поступки»

Його колега по фракції «Батьківщина» Олександр Бригинець вважає: «Сьогодні мови про плідну працю парламенту бути не може, оскільки в парламенті є 230–240 депутатів, які стоять на позиціях Партії регіонів, а її інтереси далекі від розвитку Української держави. Однак через певний час, ближче до ви­борів, коли почнуть активніше заявляти про себе ті, хто не хоче підтримувати Януковича як наступного Президента, може початися консолідація депутатів на інших умовах. Може виникнути хоча б ситуативна, але інша більшість. Однак це можливо хіба на третій сесії».

Що ж до розподілу комітетів на початку роботи, то в Бригинця його результати викликають іронію: «Регламентний комітет забрала собі влада, а паливно–енергетичний — віддали опозиції. Навіщо він опозиціонерам, абсолютно не зрозуміло. Опозиції потрібні були чотири комітети: бюджетний, з питань корупції, свободи слова і з питань регламенту. Але опозиція навіщось погналась не за напрямками, а за кількістю комітетів, і віддала частину ключових контрольних комітетів владі. Це була, як на мене, велика помилка опозиції. Взяти, скажімо, мій Комітет — з питань культури та духовності. В ньому десять людей, і семеро є представниками опозиції. Комуністи й «регіонали» не пішли в цей комітет — вони пішли в бюджетний, регламентний, інші важливі комітети, а мій комітет просто ігноруватимуть. Як на мене, якщо в опозиції є 40% парламенту, то опозиція повинна бути представленою на 40% у кожному з комітетів, а не на 70% — в тих, які не важливі для Партії регіонів, і на 20% — у тих, які для влади важливі».

Бригинець свідчить, що три лідери опозиційних фракцій пішли на поступки «Регіонам», коли підписали законопроект, у якому «тушки» Табалови, яких ми взагалі не визнаємо депутатами, закріплені за тими чи іншими комітетами. І це був компроміс, який свідчить про те, що, на жаль, наші лідери не в усьому послідовні. Це є однією з причин того, що опозиція не може нав’язати владі свою гру».

Бригинець вважає: «Нам треба чимшвидше створювати Народну раду, в яку ввійде «Батьківщина», «Свобода», «УДАР» і поза­фракційні мажоритарники, — тільки тоді може бути серйозна війна між владою і опозицією. Сьогодні ж нас розводять по кутках, аби кожен бився окремо, аби не разом».

«Парламентаризм відроджується завдяки опозиції»

Юрій Сиротюк, депутат від ВО «Свобода», говорить про заслуги своєї фракції: «В цьому парламенті, на відміну від попереднього, з’явилася боєздатна, активна опозиція, здатна відповідати на антидержавні дії більшості. Влада в парламенті має як ніколи слабкі позиції. Що ж до розподілу комітетів, то, зрозуміло, режим Януковича діє за принципом сили. Але варто зауважити, що в минулому скликанні парламентські комітети взагалі не працювали, голосування відбувалися за помахом руки Чечетова. А тепер я, наприклад, всі дні, крім Різдва, працював у своєму комітеті. І ми змушуємо тих, хто ніколи не ходив на комітети, ходити, напрацьовувати законопроекти. Тому питання зараз не в тому, як поділені комітети, а в тому, що вони починають працювати. Сам парламентаризм починає активно працювати. Сьогодні відбувається кампанія з дискредитації парламенту, який стає серйозним опонентом Януковича, і це свідчить, що влада боїться Верховної Ради. В парламенті IV скликання Кучмі спершу теж вдалося сформувати більшість, але активність опозиції призвела до того, що Президентом у 2004 році став Ющенко».