«Швидка» з секундоміром

З початку нинішнього року набув чинності Закон «Про екстрену медичну допомогу», ухвалений Верховною Радою у липні 2012–го. Відтепер «швидка допомога» поділена на екстрену і невідкладну. Змінами передбачено, що екстрена допомога має прибути до хворого максимум за 10 хвилин після виклику в місті, і за 20 хвилин — у селі. А невідкладну потрібно чекати годину. Незалежні медичні профспілки, які відразу ж розкритикували парламентське рішення, сподівалися, що Президент накладе вето на суперечливий закон, однак уже в серпні гарант Конституції його завізував. Що ж викликало стурбованість людей у білих халатах і чим «загрожує» реформа служби, від роботи якої часто залежить не тільки наше здоров’я, а й життя?

Довезти чи таки врятувати?

Прихильники закону, зокрема його ініціатор, голова Комітету ВР з питань охорони здоров’я Тетяна Бахтєєва, переконують: зміни у системі швидкої допомоги назріли давно. За модель змін чиновники МОЗу взяли американський взірець, коли хворим допомагають парамедики й діють центри екстреної медичної допомоги і медицини катастроф. Проте вітчизняні лікарі сумніваються, що українці відчують американський рівень допомоги навіть через півроку–рік після початку реформи. Свій песимізм (чи реалізм) пояснюють тим, що і кваліфікація лікарів, на жаль, поступається західним колегам, і медичне забезпечення не дотягує до відповідного рівня. Для покращення ситуації потрібні кошти. А їх держава не має. Новий закон може створити «систему над системою», а це не тільки призведе до нераціонального використання коштів, а й може мати трагічні наслідки. Тож медики побоюються, що після нововведень українці взагалі залишаться без допомоги в критичних ситуаціях.

«Законопроект у першому читанні ухвалили в травні минулого року без обговорення й поспіхом, — зауважує голова Незалежної профспілки Київської міської станції швидкої медичної допомоги Максим Іонов. — Одна з найбільших загроз — те, що бригади екстреної допомоги лише перевозитимуть хворих. У Міністерстві охорони здоров’я пріоритетним зробили саме транспортування людей, навіть установили часові нормативи, але нічого не визначили щодо надання екстреної допомоги на місці. Таким чином виникає загроза життю, якщо в людини стався анафілактичний шок чи інфаркт міокарда. Торік у серпні був випадок, коли довелося рятувати 22–річного юнака, що вистрибнув з восьмого поверху. На виклик прибула бригада у складі лікаря і фельдшера, які не могли самотужки вивести постраждалого з передсмертного стану. Тож викликали на підмогу кардіореанімаційну бригаду. Впродовж години кваліфікований лікар і два фельдшери спеціалізованої бригади боролися за життя людини, що була без свідомості і дихання, мала численні переломи ребер і хребта, а пульс ледве прослуховувався. На щастя, реанімаційні заходи провели кваліфіковано, після чого відвезли хворого до лікарні. А якби нашим завданням було тільки довезти? Чи встигли б?»

Операція «ліквідація»?

Фахівець у галузі медичного права Максим Баришніков побоюється, що в таких випадках відповідальність за шкоду життю і здоров’ю ніхто не понесе. Він зауважує: в законі терміни визначаються нечітко, а одні й ті самі явища інколи пояснюються різними словами. «Реформування системи медичної допомоги суттєво вплине на трудові права численної групи працівників, — наголошує правознавець. — Лікарів змушуватимуть переходити з певної вузької спеціалізації на загальну, знизять зарплатню, бо ж працюватимуть вони вже не у спеціалізованих, а у звичайних бригадах. Зменшено кількість випадків, у яких викликають невідкладну допомогу, а спеціалізовані бригади, схоже, взагалі ліквідують. Усе це призведе до того, що «швидка допомога» просто зникне».

Спеціалізовані бригади невідкладної допомоги вкрай потрібні, переконаний лікар медицини невідкладних станів, кардіолог Андрій Чернов, який свого часу працював у такій бригаді. У приватній фірмі, де він працює зараз, керівник дослухався до думки підопічних і зберіг спецбригаду, а влада чомусь цього робити не хоче.

«Спеціалізована бригада — це команда фахівців для екстрених викликів. До її складу входять лікар–спеціаліст (кардіолог, токсиколог тощо — залежно від випадку) і два фельдшери, — пояснює пан Іонов. — Така бригада має бути оснащена на порядок вище, ніж звичайна лінійна (лікарська) бригада».

Олег Панасенко, голова Вільної профспілки медичних працівників, вважає, що новий закон зруйнує систему невідкладної допомоги і відкриє шлях до надприбутків приватним структурам. Нововведення вигідні чиновникам, а не людям, каже він. «Наші громадяни це зрозуміють, — прогнозує лікар, — коли змушені будуть звертатися до приватної швидкої допомоги і платити мінімум 2500 гривень. Тому перші, хто виграють від нового закону, — це приватні фірми…»

Подайте «швидкій» на нову машину!

Водночас чиновники від медицини, зокрема й міністр охорони здоров’я Раїса Богатирьова, переконані: зміни позитивно позначаться на роботі служби. Адже закон, зокрема, дозволить зняти з екстреної допомоги третину зайвих функцій. Наприклад, приводити до тями алкоголіків, перевозити хворих із лікарні в лікарню, їздити до хронічних пацієнтів. Усе це стає «парафією» невідкладної, а не екстреної допомоги. Хоча, як стверджує Анатолій Вершигора, головний лікар Київської медичної станції швидкої допомоги, швидка і невідкладна допомога насправді розділені давно. Новий закон лише затверджує правила виклику екстреної, невідкладної і дільничного лікаря. Прав громадян ніхто не зменшив, упевнений пан Анатолій. «Невідкладна допомога в Києві працює з 1949 року, і кількість пунктів щороку збільшувалася, — каже лікар. — Уявіть ситуацію, коли в епідемію грипу надходить 1600–1800 викликів для дорослого населення, 800–1000 — для дітей. Якби виклики на температуру, головний біль тощо, які не потребують екстреної допомоги, поклали на «швидку», то ми б мали те, що було до роз’єднання, коли бригади запізнювались на 3–4 години».

Працівники пунктів невідкладної допомоги беруть частину непрофільних випадків на себе, дозволяючи бригадам екстреної допомоги прибувати на критичні виклики вчасно, наголошує Анатолій Вершигора. Проте доїхати за 10 хвилин, як регламентує новий закон, бригади іноді не встигатимуть з об’єктивних причин. Дороги перевантажені, на вулицях несвоєчасно прибирають сніг. Траплялися випадки, коли «швидка» на екстрені виклики не потрапляла вчасно через вуличні затори. Усе це реалії нашого життя, на які немає поправок у новому законі. Як і на те, що автопарк станцій давно слід оновити. Деякі машини потребують негайного ремонту, деякі — взагалі списання.

«Нині «швидка допомога» терміново потребує 2 тисячі нових машин. У лікарнях їх чекали ще до початку реформи, але схоже, що і цього року вони навряд чи з’являться, — каже керівник відділу медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України Михайло Стрельников. — Бюджет 2013 року дуже складний, тому закупити автомобілі буде важко…»

Крім того, ніхто не гарантує, що кризова ситуація з пальним для карет швидкої допомоги, яка трапилася в столиці наприкінці минулого року, не повториться. Але винних за невчасне прибуття до хворого каратимуть без огляду на ці «технічні перешкоди». Найімовірніше, кажуть медики, діставатиме «по повній» головний лікар станції.

Закон передбачає створення єдиної Системи екстреної медичної допомоги в Україні. Усі підрозділи служб швидкої медичної допомоги, медицини катастроф і санітарної авіації мають об’єднати в єдину потужну оперативно–диспетчерську службу. І завданням бригади екстреної допомоги, яка має встигнути до хворого за 10 хвилин, буде справді доставити пацієнта в лікарню, де йому нададуть необхідну допомогу. Цей пункт найбільше лякає не лише медиків, а й потенційних клієнтів «швидкої».

— Коли «швидка допомога» привозить пацієнта в лікарню, перше запитання, яке нам ставлять: що ви привезли? — каже Анатолій Вершигора. — Тобто, від нас вимагають уже остаточного діагнозу. Хоча в нашій бригаді немає повноцінних апаратів для функціональної комп’ютерної діагностики: ні МРТ, ні СКТ. Виходить, що лікар медицини невідкладних станів повинен встановити діагноз, який має збігтися з клінічним на 95–96%. І ми, в принципі, з цим справляємось.

Максим Іонов прогнозує виникнення проблем із наданням допомоги саме на догоспітальному етапі, оскільки в законі щодо цього не прописано чітких і конкретних положень. Не обумовлено кількісний та кваліфікаційний склад бригад, немає жодного слова про спеціалізовану службу чи спеціалізовані бригади (кардіореанімаційні, протишокові, токсикологічні тощо). Відкритим залишається і питання екстреної педіатричної допомоги, яку має надавати кваліфікований лікар–педіатр. Сьогодні, за словами лікаря, діє лише кілька педіатричних бригад. І це — проблема...