Білі нитки «чорної» справи

У 1997 році Михайло Пономаренко почав плекати свій «Сад». Такою була назва селянського (фермерського) господарства, заснованого ним тоді у селі Потічок Решетилівського району, де жив із сім’єю. З 2002 року членами СФГ стали дружина Тамара та діти — син Володимир, дочки Наталя й Тетяна. І головний «садівник», і члени його родини, звісно, усвідомлювали, що на «гілках» їхнього дітища будуть і рясні плоди, і пустоцвіти. Однак того, що доведеться пережити за останні півроку, не могли уявити навіть у найжахливіших снах...

«Дачі» — не для відпочинку

Хоча, здається, ніщо не віщувало біди. Сьогодні «Сад» має в обробітку 47,7 гектара орної землі й спеціалізується винятково на рослинництві. Задля цього придбали комбайн, два трактори, культиватор. Водночас вирішили не відмовлятись і від підсобного тваринницького господарства (живність же тримали завжди). Навпаки, з огляду на те, що діти дорослішали, тільки розширювали його. Тим паче що на майновий пай одержали «добите» напівзруйноване приміщення клубу в сусідньому­ селі Нагірному, де залишилося зо два десятки пенсіонерів і «дачників». Там вирішили облаштувати «домашню» ферму. Тож іще у 2000 році фактично «законсервували» своє помешкання у Потічку й оселилися в тому ж Нагірному. Згодом купили там покинуті господарями хати і для трьох дітей, які вже стали дорослими (син закінчує навчання в аспірантурі розташованого під Києвом Інституту розведення і генетики сільськогосподарських тварин, дочки живуть і працюють у Полтаві).

Та ніхто з дітей не називає ті хати «дачами» для відпочинку. Адже сьогодні, крім згаданого землеробства, на родині «висять» щоденні клопоти біля 26–ти голів великої рогатої худоби, серед яких 9 дійних корів, 6 телиць і 11 телят. А ще ж є свині, кури, індики... Впоратися з таким «хазяйством» самому подружжю, зрозуміло, не під силу. Водночас працівників «зі сторони» воно ніколи не наймало. Тут завжди покладалися на ненормовану роботу всієї родини. Діти, а потім і двоє зятів, приїздили у вихідні й у будні, коли мали змогу, разом пололи буряки, вручну ламали кукурудзу серед зими, скиртували сіно й солому, доїли корів, вичищали гній... Тим більше що зараз усе частіше доводиться «підміняти» у фізичній роботі обтяженого недугами 61–річного батька.

Водночас син Володимир, працюючи над «профільною» дисертацією, хоче стати ще й практиком — заснувати на базі їхньої «домашньої» ферми молочний кооператив. Саме такий, до створення яких сьогодні закликають селян наші урядовці. Зрештою, й за іншими офіційними святцями фермер Михайло Пономаренко та його родина — справжня знахідка для держави. Адже вони не лише суттєво поповнюють запаси найближчого молокопереробного підприємства дефіцитною нині сировиною, а й фактично рятують згадане «неперспективне» село від вимирання. Чи багато в нас подібних ентузіастів, здатних відмовитися від пріоритетів швидкої наживи на родючих полтавських чорноземах? «Нагорода» за це також не забарилася...

«Незрозуміло було, правоохоронці це чи бандити»

10 травня цього року прокурор Решетилівського району Володимир Спірідонов порушив проти Михайла Пономаренка кримінальну справу, яка «світила» йому покаранням до 6 років позбавлення волі. У ході слідства статтю трохи «пом’якшили», та все одно у затвердженому 31 травня тим же прокурором обвинувальному висновку йдеться про те ж таки зловживання повноваженнями. На переконання слідчого О. Горячуна, зловживання гр. Пономаренка полягало в тому, що він як службова особа, керівник СФГ, «з корисливих мотивів, діючи в особистих інтересах з метою одержання неправомірної вигоди, незаконно включив Тур Тетяну Михайлівну (тобто рідну дочку. — Авт.) без її відома та згоди до складу селянського фермерського господарсва «Сад» iз метою подальшої приватизації земель державної власності. При цьому Тур Т. М. участі у спільному веденні господарської діяльності не брала, а також документально підтвердженого досвіду роботи в сільському господарстві не мала. У результаті приватизації землі СФГ «Сад»... остання незаконно отримала у приватну власність земельну ділянку на ім’я Тур Т. М. площею 3,41 га... чим було завдано шкоди охоронюваним інтересам держави на суму 31 500 грн.».

Дивний татусь — чи не так? Дбає тільки про «особисту вигоду», а землю заснованого ним СФГ чомусь фактично дарує у приватну власність дочці, та ще й «без її відома та згоди»... Ще дивніше встановлювали подібні «істини» та шукали докази. «Добре пам’ятаю, як на початку лютого старша дочка Наталя зателефонувала мені з Полтави й повідомила про те, як уже майже вночі машину «швидкої», де вона працює фельдшером, зупинили двоє чоловіків, — розповідає «УМ» Тамара Пономаренко. — Вони представилися співробітниками підрозділу боротьби з економічною злочинністю Решетилівського райвідділу міліції й наказали дочці пересісти до їхньої машини, де в неї відбирали «пояснення». При цьому колеги Наталі вже стукали у вікно, бо треба було їхати на терміновий виклик до хворого... Дочка говорила, що під час тих «пояснень» у неї трусилося все тіло. З деяких запитань міліціонерів виникав сумнів, справжні це правоохоронці чи бандити з великої дороги».

— Такі ж сумніви виникли й у мене, коли того ж 6 лютого вже близько десятої вечора до нашої полтавської квартири зайшли ті міліціонери з Решетилівки, — продовжує розповідь матері молодша дочка Тетяна Тур. — Тоді якраз хворіла моя дев’ятирічна донька, тож мені було не до протокольних пояснень. Але непрохані гості наполягали на розмові й не пояснювали приводу для неї: мовляв, їм треба уточнити лише деякі факти моєї біографії. Запитували й про ту приватизовану землю, то я відповідала, що жодних документів на неї у мене на руках немає, бо ж вони справді були у мами, яка веде бухгалтерію СФГ. Змушена була «віднікуватися» з більшості подібних запитань, бо не знала, навіщо моїм співрозмовникам потрібна така інформація і чи не використають вони її для якихось махінацій із власністю нашої родини — у пресі зараз же стільки розповідей про всіляких шахраїв і «перевертнів» у погонах. Тепер же ті мої «пояснення», записані оперуповноваженим Медяником, фігурують у порушеній проти батька кримінальній справі нібито як доказ того, що він оформив 3,41 га землі на мене без мого відома та згоди. Хоча це ж повний абсурд! Адже я особисто писала тоді заяви у всі необхідні інстанції, починаючи з сільради, а потім розписувалася за одержання Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку в райдержадміністрації.

Якою лінійкою виміряти сільську роботу?

Зазначимо, що наданим законом правом приватизувати по 3,41 га «пайової» землі із загального наділу фермерського господарства скористалися всі його члени, у тому числі й троє дітей. Ніхто з останніх не працював у СФГ за договором найму, бо ж саме для членів господарства це заборонено законом. І навпаки, з 2000 року закон дозволяв їм офіційно працювати деінде. На момент набуття членства у СФГ 2002 року всі діти Михайла Пономаренка навчалися або працювали у місті. Однак претензії прокуратури до фермера стосуються включення до складу СФГ тільки дочки Тетяни. Певно ж, правоохоронцям здавалося, що для доведення її «непричетності» до господарства достатньо формальної логіки: якщо молода жінка в той час «сиділа» з новонародженою дитиною, то яка вже тут участь у його діяльності...

У 2002—2005 роках, коли Тетяну Тур включили до складу СФГ і «наділили» землею, вона справді навчалася у ПТУ, завагітніла, вийшла заміж, народила дитину та перебувала у декретній відпустці з догляду за нею. Але й тоді в селі не сиділа, склавши руки. Від тяжкої фізичної роботи її, звісно, оберігали, а от приготування їжі для чималої сімейки, пригадують усі члени родини, «висіло» якраз на ній. Та й батькові, коли той працював у полі, носила обіди саме вона. Хіба то не робота на фермерське господарство?

До речі, саме Тетяна, за словами пана Михайла, була їхньою з дружиною «правою рукою», коли у 2000 році родина переїхали в Нагірне. Старші діти тоді вже вчилися у місті, а старшокласниця Таня працювала вдома з батьками практично на рівних. Зрештою, корів вона навчилася доїти ще в четвертому класі. То з якого часу рахувати її «досвід роботи в сільському господарстві»? Надто за умов, коли за тодішнім «фермерським» законом членом СФГ дозволялося ставати з 16 років, а за нинішнім — узагалі з 14.

Написав, як «попросили» в прокуратурі

Ще вразливішими виглядають долучені до кримінальної справи показання свідків. Скажімо, колишній чоловік пані Тетяни твердить, нібито у 2001—2004 роках, коли вони жили разом, його дружина «нічим, окрім навчання, не займалась», а в село до її батьків із Полтави вони їздили тільки для того, «щоб узяти продуктів харчування до себе додому». Незрозуміло тільки, хто і за що пакував би ті «торби» з харчами молодому подружжю у розквіті сил, якби воно стільки років лише спостерігало, як «горбатяться» на нього батьки передпенсійного віку. «Недавно я запитала колишнього чоловіка, чому він «забув» хоча б про те, як сам скиртував сіно чи ремонтував хату, — пригадує Тетяна Тур. — Бо ж насправді й він працював у селі поруч з усіма. Доки не запив дуже, що й стало причиною нашого розлучення. Тож фактично ми прожили з ним разом менше двох років. А тепер він сказав мені, що в тих свідченнях написав усе так, як його попросили в прокуратурі, та на суді розкаже правду».

До речі, допитували чоловіка 30 травня. Як і двох інших свідків — голову та землевпорядника Потічанської сільради, — котрі нібито взагалі «не бачили» дочок фермера у селі Нагірному. При цьому перший зазначив, що працює на нинішній посаді лише з 2011 року, а другий — із 2004–го (нагадаємо, що так зване «незаконне включення» Тетяни Тур до складу СФГ стосується 2002 р.). Не кажучи вже про те, що свідчення посадовців сільради, у яких, звісно, немає жодного резону «сваритися» за районною прокуратурою, набрані на комп’ютері фактично «під копірку» — однаковісінькими словами. Та й живуть вони в інших селах. Зрештою, попередній голова сільради не підтверджував «невловимості» дочок фермера в Нагірному. А запитати про все те реальних сусідів родини, котрі бачать тут обох жінок значно частіше, ніж «гостей» із сільради, у прокуратури, певно, не вистачило часу.

Поспішали так, що того ж 30 травня повідомили пану Михайлу про закінчення слідства й уже наступного дня підписали обвинувальний вирок. До речі, одразу після того він потрапив на лікарняне ліжко, у Полтаві йому зробили складну операцію, «відходити» після неї довелося майже 2 місяці.

А чому, власне, такий поспіх? І куди дивилися ті ж міліціонери та прокурори... довгих 10 років? Адже, наголосимо ще раз, ідеться про нібито «злочинне діяння» 2002 року, яке правоохоронці помітили чомусь лише зараз. Певно, для його «осучаснення» прокуратура пред’явила фермеру обвинувачення за статтею Кримінального кодексу, якої у 2002 році там узагалі не було — її ввели туди тільки 7 квітня 2011 року! Раніше ж карали винятково за зловживання службовим становищем, а не повноваженнями. Та чи були з боку фермера будь–які зловживання?

«Ми тебе не боляче заріжемо»

Судіть самі. Для набуття членства у СФГ та приватизації землі спочатку засновник, а потім і його дружина та діти звертались у всі належні інстанції, починаючи з сільради і закінчуючи районною радою та райдержадміністрацією. Там їхні заяви розглядали, візували юридичні та «земельні» служби. «Я ж не юрист, — нагадує Михайло Пономаренко. — Тому повністю покладався на компетентність офіційних представників держави та громади, які, певен, не пропустили б жодної «помарки». Вони б же мені просто повернули документи». Зрештою, позитивні для фермерської родини рішення ухвалювалися на сесіях згаданих рад і в кабінеті голови райдержадміністрації його розпорядженнями. І якби туди «вкралися» порушення закону, то такі ухвали зобов’язана була опротестувати та ж... прокуратура району, яка до 19 листопада ц. р. здійснювала загальний нагляд. Але ж не було таких протестів! Не встановлено й жодних підроблень чи фальсифікацій документів.

Тож фермер, мовою юриспруденції, діяв у передбачений законом спосіб, що фактично виключає його вину та відповідальність за якісь бодай гіпотетичні порушення. Водночас усім відомо, що для справжнього криміналу необхідні вина та умисел «автора» й заподіяна ним комусь шкода. Та що «умислював» засновник СФГ, коли залучав до нього всіх своїх дітей? Невже, крім помислів про розвиток господарства та добробут родини, нащадків, «на умі» могло бути щось інше? Ще відвертіше притягнутий «за вуха» висновок прокуратури про «шкоду інтересам держави на суму 31500 грн.» (останню, нагадаємо, «вивели» з ринкової вартості наданих члену СФГ Тетяні Тур у приватну власність 3,41 га землі). Не лише тому, що земля в Україні не продавалася й не продається, тож і «ринку» її немає. Зрештою, й після приватизації ця невелика ділянка «не виходила» за межі орних угідь фермерського господарства, на ній продовжували вирощувати і збирати врожаї та, відповідно, сплачувати податки. То про які «збитки» державі йдеться? А може, хтось міг розважувати той чорнозем кілограмами і продавати з більшою вигодою для громади?

Не менше обурює родину фермера і те, що, «клепаючи» цю справу, в прокуратурі взялися ще й «заспокоювати» обвинувачуваного: не треба боятися вироку, краще з усім пого­джуватися — тоді, мовляв, його звільнять від покарання за «віковою» амністією або «за сімкою», тобто статтею КПК, яка враховує «зміну обстановки». Про це, казали йому, прокурор уже нібито навіть «домовився» з суддею... Подібні реверанси нагадали пану Михайлу слова героя відомого фільму, котрий обіцяв Шарапову «не боляче зарізати» його. Адже за такої «милості» 61–річний чоловік, батько і дідусь, на все життя залишиться з тавром кримінального злочинця та, м’яко кажучи, туманними перспективами фермерування. А може, саме цього й домагаються його «доброзичливці»? В їхньому селі всі ж знають про те, що недавно до них іще тісніше присусідився місцевий «латифундист»: обробляючи довколишні землі, він узяв в оренду й тамтешній ставок. І, всупереч закону, відразу перекрив шлях до традиційного водопою худобі селян, у тому числі й тій, яка належить родині Пономаренків. Конфліктів із цього приводу в них не виникало (свою живність стали поїти колодязною водою), та односельці переказували фермеру, що його вільне господарювання під боком у набагато впливовішого «хазяїна» таки муляє око останньому...

Розслідували чи «робили показник»?

Тетяна Тур згадує й інше, зокрема приїзд у Нагірне слідчого прокуратури, котрий вів цю справу. Тоді він запропонував їй добровільно відмовитися від згаданої приватизованої ділянки. Мовляв, дешевше обійдеться потім приватизувати ту землю заново, а прокуратурі вже зараз треба закінчити їхню справу і «зробити показник». «Коли я не погодилася, слідчий сказав, що батько у мене зговірливіший, тому подібні питання вирішуватимуть із ним, — говорить дочка фермера. — Батька ж «зашугали» тоді так, що він у тій же прокуратурі написав відмову навіть від свого права на захист адвоката. Водночас був період, коли ми не залишали його ні на хвилину самого, бо ж батько сказав нам, що іншого виходу, як у петлю полізти, він узагалі не бачить».

Щоправда, зараз уже пан Михайло дивиться на все те по–іншому.

«Ні я, ні члени моєї родини не чинили ніяких протиправних дій, — переконаний фермер. — Свого часу я працював головним агрономом колгоспу, головою сільради, але й тоді чуже не «прилипало» до моїх рук. Ні людей, ні державу ніколи не обманював. Тож хіба не боляче, коли отак знущаються над тобою представники держави, правоохоронці, які одержують зарплату з твоїх податків? Із цим я ніколи не змирюся, за справедливість буду боротися до кінця». А от прокурор Решетилівського району Володимир Спірідонов упевнений у тому, що справа фермера Пономаренка «розслідувана з дотриманням вимог чинного законодавства, і були вжиті всі заходи з метою повного, всебічного, об’єктивного її розслідування».

Зрештою, справу вже почали розглядати в районному суді. Але й там, на переконання членів фермерської родини, на них чиниться моральний тиск. Зокрема, під час допиту «на підвищених тонах» Тетяни Тур їй стало зле просто в залі суду.

До речі, дочці фермера Тетяні, сільськогосподарські кваліфікація та досвід якої особливо турбують працівників прокуратури, зараз 27 років. Крім ПТУ, вона вже встигла закінчити аграрний коледж й аграрну академію.

Тож, певно, могла б узятися й за самостійне фермерування. Однак у розмові з власкором «УМ» зазначила, що, дивлячись на «ходіння по муках» батька, боїться про це навіть подумати...

Авторитетна думка

— Останнім часом почастішали «наїзди» наших доблесних правоохоронців на фермерів, — зазначив для «УМ» голова Асоціації фермерів і приватних землевласників Полтавської області Микола Горошок. — Робиться це зазвичай на догоду олігархам, «латифундистам» та іншим «хазяям життя». З розмов із багатьма людьми я зробив висновок, що саме такий випадок маємо й у Решетилівському районі. Прокурорські працівники, здається, свідомо плутають повноваження та обов’язки засновника, члена та найнятого працівника фермерського господарства. Ніде в законі не прописано, що саме повинен робити член СФГ. Якби дочка Михайла Пономаренка тільки чай батькові подавала, — й тоді б вона мала право на членство в його дітищі. Адже це родинна справа, їхній спільний бізнес. А от, даруйте, сунути туди носа, втручатися в діяльність фермерського господарства закон категорично забороняє.