Відзначення Дня святого Миколая протягом останнього двадцятиліття поширилося в Україні, стало, можна сказати, національним. У західних регіонах відновилося і вийшло з «родинного підпілля», а у східних і центральних «згадалося» і стало «своїм». Утім українські традиції та їх творча інтерпретація часом підміняються рештками «вшанування» Діда Мороза (з дарунками під ялинкою) або ж відгомоном «індустрії» Санта Клауса (з сюрпризами в декоративному чобітку). Як же дарувати малюкам і старшим подарунки, щоб вони нагадували їм і про святого добротворця, і про їхню українську ідентичність?
«Свято це велике і відзначається по всій Україні, — каже «УМ» науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського Олена Чебанюк. — Святий Миколай для українців — найперший святий. Його образи були в кожній хаті. Як писав Олександр Довженко у своїй «Зачарованій Десні», люди часто зверталися до святого Миколая як до Божого угодника. Він допомагав і тим, хто в дорозі, і морякам, і чумакам — чумаки брали з собою в дорогу іконки Миколая, мальовані на рибі–камбалі. Утім традиція вітати дітей була характерною більше для Західної України. Там, де були контакти з чехами, поляками, словаками. Там був розповсюджений переказ про святого Миколая, який потай передав гроші на посаг трьом бідним дівчатам. Під подушку клали одяг, який мама готувала дітям до Різдва, якісь солодощі, горішки».
Отець Андрій Власенко, настоятель свято–Михайлівської церкви УПЦ Київського патріархату, що в Пирогові, киянин у сьомому поколінні, відзначає, що це свято у радянські часи збереглося там, де не переривалася релігійна традиція, переважно на Західній Україні. На сході і в центрі свято відновилося після 1989 року.
«Онуки вже чекають Миколая, написали йому листи, — розповів «УМ» відомий актор Богдан Бенюк. — Коли мій товариш Василь Мазур прийшов позаминулого року до моїх внуків як святий Миколай, вони спостерігали через вікно другого поверху, як він іде по вулиці. Я дивився на їхні очі — це було щось фантастичне! Можна було знімати кіно. Таке не забувається. А вже як ми його на конях привеземо цього року...» Пан Богдан згадує, що в дитинстві був привчений зранку в День святого Миколая заглядати під подушку, сподіваючись, що там не буде різочки. Тоді солодощів не було особливих. Коли вже після Миколая прикрашали ялинку, то чіпляли на неї звичайні волоські горіхи, замотані в позлітку. Яблука теж висіли на ялинці — їх у Карпатах мало. Чіпляли і «цукерки» — брали яскраву обгортку і напихали її ватою. «Ми знали — поговір був — що Миколай прийде. Пісню співали. Але він «приходив», коли ми спали. А тепер може і вдень зайти. Хоча Миколай відрізняється від Діда Мороза — він приходить з неба, а Дід Мороз — із лісу».
«У цього свята є і загальновиховний момент, і релігійний, — розповідає «УМ» референт із соціальних питань патріархії Української греко–католицької церкви отець Андрій Нагірняк, батько чотирьох дітей. — Кілька років тому ми придбали диск про святого Миколая — з пісеньками і розповідями та легендами. І починаючи від 1 грудня, діти майже кожного вечора охоче його слухають. Там розповідається про важливість доброти, молитви. Це хороша нагода наголосити на тому, «хто був чемний». Діти вправляються в сумлінності». Отець каже, що його діти пишуть свої побажання до святого Миколая в листах. Деколи вимоги є завищеними. І батьки пояснюють дітям, що насправді подарунок не має бути аж таким коштовним і складним, як вони собі придумали, але важливим є те, що хтось про них пам’ятає і виявляє свою прихильність і любов.
У родині відомого музиканта й співака, лідера гурту «Хорея козацька» Тараса Компаніченка подарунки дітям «з’являються» уночі під їхніми подушками. Тарас із дружиною і похресникам намагаються цього дня підготувати подаруночки. Музикант віднайшов в архіві стародавні пісні, зокрема «Ой хто, хто Миколая любить» із рукописного збірника XVII століття, і співає їх зі своїми чотирма дітьми. Утім малеча підростає, і починається суперечка — чи є насправді святий Миколай, хто приносить подарунки — він чи батьки? «Ми з дружиною намагаємося і один одному робити дарунки, — розповідає Тарас. — І старші діти наслідують, намагаються дарувати щось цього дня молодшим. Це нагода навчити дітей робити добро, не хизуючись цим. Адже святий Миколай Мирлікійський нікому не говорив, що це він підкинув торбинки з грошима убогим сестрам».
«Навіть коли ти починаєш розуміти, що це робить хтось із твоїх рідних, казка не втрачається. І тепер, у своєму віці, я буду 19 грудня вранці заглядати під подушку — а що ж мені святий Миколай приніс?» — каже актор Богдан Бенюк. «Якщо в дітей починають виникати сумніви — хто приносить їм у ніч на 19 грудня подарунки, то їм слід пояснити, що принципової різниці немає — хто це робить: святий Миколай чи його помічники, — зауважує отець Андрій Власенко. — А помічники — це батьки. Він їм доручає, благословляє».
Що годиться дарувати «від святого Миколая»? Дорогі машинки з пультом керування, барбі, джинси чи кросівки? «На Миколая варто дарувати не так, як на день народження, а щось із мораллю, — радить отець Андрій Власенко. — Принаймні, якщо кросівки й дарують (бо святий Миколай знає, що дитині потрібне взуття), слід покласти і щось таке, щоб стало зрозуміло, що це, все ж, святий Миколай подарував. Щось важливе, що відрізняється від усього цього світу — іконку чи гарну книжечку».
«Важливо, щоб діти розуміли, що суттю свята є вияв доброти до інших, — нагадує отець Андрій Нагірняк. — Це й спосіб допомогти в отому переході до дорослішого життя, коли діти вже розуміють, що не святий Миколай безпосередньо приносить їм подарунки. Коли ми пропонуємо малечі разом підготувати щось для діток, які не мають батьків, самотні, чи опинилися у виправній колонії, ми пояснюємо, що святий Миколай навчає нас бути добрими. Це нагода завірити діток, що святий Миколай є — він у наших ділах. Що він не якийсь чаклун, який не знати звідки бере оті подарунки. У нас є акції — збираємо листи з дитячих будинків і роздаємо по парафіях. Парафіяни беруть ці листи і готують іменні подарунки, намагаючись хоч трошки задовольнити прохання. Також пишуть лист до цієї дитинки. Потім через «Карітас» і Мальтійську службу допомоги ці подарунки перевозять до адресатів. Часто діти в сім’ях уже знають, що мама і тато готують подаруночки, і стають святими Миколаями для дитинки, яка не має своїх батьків».
Є кілька моментів, на які варто звернути увагу в цьому святі, наголошує отець Андрій. Слід допомогти дітям виявити свою доброту. «Це все є поступовим, — каже священик. — Ми не можемо вимагати від маленької дитини, щоб вона вважала, що подарунок — це не важливо. Насправді і для нас, дорослих, подарунок є очікуваним. Нам приємно, що хтось про нас згадав, що ми для когось є цінними. Утім слід зробити так, щоб заохотити дитинку ділитися з іншими добротою».
— Це один з найулюбленіших святих усього християнського світу.
Звичай потайки класти під подушку подарунки походить відтоді, коли святий Миколай врятував від нечестивого життя трьох дівчат з бідної сім’ї, які залишилися без матері. Ставши дорослими й будучи дуже вродливими, вони не мали засобів до існування. Убогих ніхто не брав заміж. Їхній батько вже погодився, щоб дочки торгували своїм тілом, аби прожити. Дізнавшись про це, Миколай, який був священиком у тому містечку, став потайки підкидати цим дівчатам золоті монети. І вони, вже маючи придане, змогли вийти заміж, були врятовані від розпусного життя і від погибелі. Святий Миколай дав приклад не тільки молитвою, а й ділом допомагати людям. Після цього поширився звичай обдарування, передусім, обділених, убогих, сиріт.
Духовна недільна школа при церкві Святого Миколая (Притиска) УПЦ КП працює для дорослих уже чотири роки; з дітьми там працюють, iз певними перервами, десь років два. Її керівник — кандидат церковно-історичних наук Сергій Башинський, викладач християнської етики. Наша розмова про те, для чого ходити у церкву і що є таїнства. >>
За вікнами бусика — засніжені карпатські краєвиди. Йдеться до Михайла, що «на білому коні приїжджає». Бусик везе пакунки з продуктами для потребуючих Коломийської єпархії від вірян із Криворівні. Дорогою говоримо з отцем Іваном про Майдан, річниця якого відзначатиметься завтра. Цей феномен досі осмислювався з політичної точки зору, трохи з суспільної. >>
Військове командування часом не може знайти грошей, щоб послати вертоліт до поранених. Але для священика на сході України не стоїть питання, чи варто ризикувати життям, щоб винести пораненого й надати йому притулок у церкві. Однієї страшної ночі Церква відкрила свою браму й дала прихисток студентам, яких переслідували каральні загони. >>
Сьомий рік поспіль 13 числа кожного місяця біля стародавньої Софії Київської здійснюється молитва за духовне просвітлення нашої країни та її політичну реформацію. Ведуть службу просто неба біля воріт храму представники різних християнських церков. Серед постійних учасників молитви — члени Всеукраїнської громадської організації «Християнська Україна» та Духовного руху «Схід і Захід в єдності під покровом Богородиці». Нещодавно з нагоди 95–річчя з’явлення Фатімської Божої Матері у Києві відбувся «круглий стіл» на тему: «Шлях до процвітання і єдності України — розбудова української християнської держави». Участь у цьому заході взяли відомі науковці, магістри державного управління, філософи, громадські діячі. З основними думками, оприлюдненими на зустрічі, її учасники поділилися з читачами «УМ». >>
Християнство привнесло у світ дивні, незрозумілі часом навіть нам, сьогоднішнім, ідеї. Скажімо, що людина насправді не є залежною від долі, суспільного статусу, етнічного походження чи вмісту гаманця. Що не помста–відплата реально покращує якість життя, а навпаки — прощення. Що вищою цінністю є правда і свобода, зокрема свобода вибору. Нині на таких–от принципах базується демократичний державний устрій, впроваджений на більшості теренів земної кулі. Чи згадуємо ми, українці, обираючи «європейський шлях», що смачні пшеничні булки, крашанки і ковбаска — це ще не все, чим славний Великдень?
Про духовно–громадянське значення Пасхи «УМ» запросила розповісти провідника Української автокефальної православної церкви, богослова і публіциста архієпископа Харківського і Полтавського Ігоря (Ісіченка). >>
Цими вихiдними відбулося велелюдне паломництво до Марійського духовного центру, що в селі Зарваниця Теребовлянського району Тернопільщини. Від уже традиційних щорічних ця проща відрізнялася тим, що цьогоріч уперше буде об’єднано Всеукраїнську та Молодіжну прощі, тож серед прочан було дуже багато молоді. А також у грандіозному духовному дійстві вперше брав участь новообраний Предстоятель Української греко–католицької церкви Блаженнійший Святослав (Шевчук), що теж було своєрідним символом оновлення. За словами єпарха Тернопільсько–Зборівського владики Василія (Семенюка), на прощу прибуло понад 100 тисяч паломників майже з усіх областей України, а також iз країн близького та далекого зарубіжжя. Причому велика кількість віруючих iз Тернопільської та сусідніх областей прийшли на прощу, як Бог велить, пішки, подолавши десятки кілометрів. >>
