Микола Іванович Шкіль. Один із найбільших авторитетів у корпусі ректорів флагманських вишів України. Майже третину століття під орудою цього поважного вченого, академіка успішно зростав і утверджувався славний Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова.
Важко нині знайти в Україні таку школу чи освітянський вуз, де б не працювали його вдячні вихованці. З–під його руки вийшли цілі педагогічні покоління, династії. Цього вже достатньо, щоб почуватися вартісним і щасливим.
Про постать Миколи Івановича Шкіля в українській педагогіці й математичній науці ємко написано на Батьківщині та за кордоном. У 1955 році закінчив Київський державний педагогічний інститут ім. О. М. Горького, нині — Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. Відтоді вся наукова і педагогічна діяльність Миколи Шкіля пов’язана з цим вишем. Аспірант, старший викладач, доцент, декан, завідувач кафедри математичного аналізу і, зрештою, у 1973—2003 роках — ректор, з 2003–го — радник ректора університету, завідувач кафедри математичного аналізу. Результати досліджень Миколи Шкіля представлено у більш ніж 400 наукових працях, зокрема в 10 монографіях, 30 підручниках і навчально–методичних посібниках...
Знаю: за суттю Микола Шкіль оптиміст. Хоча й тепер гірко плаче, як згадає своє раннє сирітство, голод і холод, свою без пори померлу тиху полтавську матір і глухонімого брата Василя, про якого так тепло розповідає все своє життя: зразків такої любові і такої пам’яті у світі мало.
Але найбільше мене вражає у ньому його душа. Я б ніколи не повірив, що у вченого–математика (як і у фізика) вона може бути такою співучою — до зустрічі з Миколою Шкілем був переконаний, що така ж пісна і аскетична, як і їхні формули. А виявилася бентежною і рухливою, сповненою високості й дитячого подиву.
А ще у Миколи Івановича непоборна любов до митців. Українська духовність, національна культура посідають у серці ювіляра особливе місце. Це він, Микола Шкіль, понад 20 років тому запросив мене читати лекції у стінах Драгоманівського університету — в лоні його альма–матері. Як перед цим запросив Анатолія Авдієвського та Анатолія Паламаренка...
До всього цього наш ювілянт має чудовий талант співака і широко апробований дар письменника. Він володар красивого й рідкісного драматичного тенору. Іноді, бувало, брав окремі високі ноти чистіше і краще за свого вокального кумира Анатолія Солов’яненка. І це чиста правда. Пригадую, з якою полум’яністю і натхненням Микола Шкіль співав своїм друзям улюблені українські народні пісні та класичні арії.
А з якою прихильністю привітали українська читачі появу його зворушливої автобіографічної повісті «Недовезені соняшники...». Та особливого резонансу повість зазнала, коли відомі актори здійснили її радіопостановку на Українському радіо.
Тож iз роси і води вам, освітянський патріарше! Літ міцних і здорових — аж за далекий обрій! І хай завжди поруч із вами буде вельмишановна Катерина Тодосівна — Богом дана дружина і соратниця.
Андрій ДЕМИДЕНКО,
поет, народний артист України,
академік, професор