Кіно під пресом

Ображених на Держбюджет–2013 в Україні чимало. Належного фінансування із казни не дочекалися чимало соціально важливих галузей. Здавалося б, нічого дивного і в тому, що держпідтримка кінематографа на наступний рік зменшилася на понад 20 мільйонів гривень. Але експерти стверджують: насправді це лише один із симптомів фактичної відмови держави від національного кіновиробництва.

За минулий рік українські режисери не отримали і половини грошей, передбачених для них у держбюджеті за програмою «Створення та розповсюдження національних фільмів». Як зазначається у спільній заяві українських режисерів, із 163,7 мільйона гривень до 26 листопада 2012 року було профінансовано лише 65,2 мільйона гривень. А бюджет на наступний рік узагалі урізали більш ніж на 20 мільйонів у порівнянні з минулим, що також не додає творчої наснаги митцям. Адже найбільш жорстоко уряд скоротив витрати на програму «створення та розповсюдження національних фільмів». Таке зменшення держпідтримки, за словами голови Національної спілки кінематографістів України Сергія Тримбача, справі не на користь: «Звісно ж, це погано, оскільки виробництво фільмів в Україні наступного року зміниться пропорційно».

Крім того, є й інші ініціативи Міністерства культури, через які українські кіномитці взагалі можуть перестати знімати фільми на Батьківщині. Йдеться про намір міністра Михайла Кулиняка заборонити зйомки фільмів за бюджетні гроші недержавними кіностудіями. «Україна молода» з’ясувала, що в таких випадках режисери зазвичай відмовляються від грошей, від проекту — від усього, аби тільки не мати справу з «творчою бюрократією».

Так сталося з українським кінорежисером Мирославом Слабошпицьким. Сьогодні він відомий як творець фільмів «Інцидент», «Діагноз», «Глухота», а також стрічки «Ядерні відходи», що здобула «Срібного леопарда» на Міжнародному кінофестивалі в Локарно. Але перший свій державний грант він так і не зміг освоїти. «Колись я отримав фінансування на зйомки фільму, мав його знімати на студії «Дебют» кіностудії Довженка. І не зміг там працювати. Там збереглася структура «худрад», на яких вирішується, кого брати, а кого не брати до роботи над проектом. Тому дирекція забороняла мені залучати того оператора, на якого я розраховував», — розповідає режисер. За словами пана Мирослава, людям пропонують дуже низькі зарплати, за які ніхто не хоче працювати. «У мене як у режисера була найбільша зарплата — 6 тисяч гривень. Я міг на це пристати, бо мені важливо було зняти цей фільм. Але інші люди не погоджувалися», — пояснює Слабошпицький. Не дивно, що впродовж останніх шести років усі українські кіноздобутки народилися поза межами державних студій. Перспектива також вимальовується чітко: якщо ініціативу міністра таки буде запроваджено, виробництво кіно в нашій державі може взагалі припинитися. Принаймні за кошти бюджету.

Тим часом Михайло Кулиняк дуже наполегливо відстоює свою ідею. Мовляв, зараз розвелося чимало приватних студій, ласих до бюджетних коштів, які навіть не мають власного обладнання, а складаються тільки з продюсера, його кабінету та стільців. А уряду треба підтримати свої кіностудії, які без додаткового фінансування ніколи не стануть конкурентоспроможними.

Але насправді все складніше. За словами Мирослава Слабошпицького, у світі майже не залишилося кіностудій радянського зразка, схожих на промислові підприємства. Навіть Голлівуд пройшов через так званий крах студійної системи. Нинішні студії під кожен проект орендують павільйони та обладнання, запрошують спеціалістів, а не тримають їх у штаті. Причому державні студії тепер змушені робити так само, адже в них фактично не залишилося фахівців, які забезпечували їм світову славу. Спеціалісти або повтікали до комерційних структур, або давно вийшли на пенсію. Тому режисери зазвичай віддають перевагу приватним продюсерам, коли подають проекти до Держкіно. За оцінками Слабошпицького, нинішня процедура розподілу бюджетних коштів на фільми більш–менш наближена до європейських зразків. При відборі претендентів на фінансування журі оцінює проект, у якому зазначаються режисер, сценарій та продюсер.

Якщо ж митцям доведеться вибирати лише між державними студіями, це порушить природну конкуренцію і прирече на неякісні послуги і свавілля «худрад». Зате Мінкультури зможе краще контролювати фінансові потоки, коли вони будуть освоюватися лояльними студіями. Експерти переконані: така практика неодмінно має привернути увагу Антимонопольного комітету. Адже в Україні було чимало випадків, коли АМКУ змушував органи влади скасувати положення, що давали преференції державним компаніям. Можливо, це дасть шанс українському кіно вижити...