Невідомо, як би склалася доля цуманського хлопця Богдана Чечотки, якби не юнацька безшабашність і один­єдиний вечір, який круто повернув долю. Може, він зробив би чудову спортивну кар’єру і його успіхами гордилися б не лише земляки, а й вся Україна. Відслуживши строкову службу у взводі спецпризначення, де був тренером із самбо, він мав захищати звання майстра спорту з дзюдо та самбо. В армії не залишився, хоч і пропонували хороші перспективи. Не захотів честь віддавати. Повернувся до рідної Цумані.

Намагаюся уявити Богдана у дев’ятнадцять. Міцний, спортивної статури, впевнений у собі веселун і душа компанії. Здається, немає нічого, що йому не по плечу. Життя прекрасне: довгождана зустріч із друзями, дискотеки, поїздки «на чужі села». Одна з них і поставила крапку на омріяному майбутньому...

Стіни затишної київської квартири Неоніли Леонович прикрашають її власні твори — інсталяції. Цей вид декоративно–прикладного мистецтва зараз дуже поширений у багатьох країнах світу. Виставки інсталяцій українки влаштовували в багатьох американських містах — престижних коледжах і університетах. Та й сама вона лише кілька років як повернулася з–за океану. Також на стінах багато фотографій: тут краєвиди Африки, південноафриканський Кейптаун, міста Індії, величний німецький Рейн та інші чарівні куточки планети. Я довго вдивлявся у два фото: на одній Неоніла Леонович з автоматом Калашникова, на іншій — знаменитий мольфар — цілитель Михайло Нечай. Я був знайомий iз ним, вперше зустрівся під час зйомок документальної стрічки три роки тому. Жив він у глухому кутку в Карпатах. Нещодавно я дізнався зі ЗМІ, що його вбили...