Популярність цього співака, відомого виконавця російських, українських, циганських романсів, естрадних пісень у стилі танго і фокстроту припала на середину минулого століття. У Радянському Союзі творчість Петра Костянтиновича Лещенка, його «буржуазна музика», були під забороною. Але пісні артиста все одно слухали, хоча тримати вдома його записи, зроблені на м'якій рентгенівській плівці, було доволі небезпечно.
Петро Лещенко народився 3 червня 1898 року на Одещині, у селі Ісаєве. Навчався у церковно-приходській школі, співав у хорі, захоплювався танцями, грав на гітарі та балалайці. Церковну освіту він не закінчив: 1907 року родина у пошуках роботи переселилася до Бессарабії. Перші професійні проби співака Лещенка відбувалися у перервах між сеансами сінематографа. Але навряд чи він мріяв все своє життя покласти на те, щоб заповнювати подібні антракти. Одружившись із балериною Зінаїдою Закіт, Лещенко разом із дружиною вирушає у турне країнами Європи та Азії. У цей же час знайомиться з Іваном Буніним, Федором Шаляпіним, Олександром Вертинським, які стають його добрими товаришами. 30-ті роки у житті співака — це калейдоскоп країн та гастролей: Белград, Рига, Англія... Було записано багато платівок, а за рідкісної краси оксамитовий баритон преса охрестила його «російським Орфеєм».
Оселившись у Бухаресті, відкриває ресторан «Лещенко», сам не лише співає, а й танцює — відомо, що Петро Костянтинович віртуозно виконував арабський танець. У ресторані грав джаз-бенд, співав хор, солісткою якого була Алла Баянова.
Друга свiтова внесла свої корективи в життя Лещенка: він мав необережність дати кілька концертів в окупованій Одесі, й цей факт потім неодноразово пригадували йому в КДБ. В Одесі ж він зійшовся з двадцятирічною акомпаніаторкою Вірою Білоусовою. Повернувшись до Бухареста, куди вже увійшли радянські війська, співак був змушений закрити свій сімейний ресторан. А заарештували його під час концерту, після виконання знаменитого «Чубчика кучерявого», як «ворога народу, за співпрацю з німцями під час війни». Арештували й дружину Віру, «за зраду та шлюб з іноземним підданим». Засудили до розстрілу, але потім відпустили.
Помер Лещенко 16 липня 1954 року у тюремній лікарні Бухареста.
Ніхто не знає, де могила співака — він так і залишився людиною-легендою, про яку, до речі, не забувають і досі. Створено благодійний фонд імені Лещенка, а в пресі з'являються публікації про нього.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
