Ми з тобою однієї крові — лейкозної

      Як назвати режим, за якого селяни змушені ховати худобу по лісах та байраках? З історії відомо, що щось подібне відбувалося в Україні в часи Другої світової війни. Судячи з того, що розповідають окремі мешканці Станично-Луганського району сьогодні, ті часи поступово повертаються. Але поступово зростає й спротив селянства такому режимові. Щоправда, воно ще не гуртується в партизанські загони і не пускає під укіс фашистські потяги — все ще сподівається досягти порозуміння мирним шляхом.

Корови «поза законом»

      Як виживати селянину? Традиційно: за рахунок власного подвір'я, завести свинку, корівок... Саме так жила мешканка одного із сіл Станично-Луганського району Раїса Малащенкова. І все би добре, лише із коровами Раїсі Іванівні не пощастило. Прийшов якось ветеринар, узяв (небезплатно, між іншим) пробу коров'ячої крові на дослідження, а за пару днів надійшов наказ: годувальницю забити, мовляв, бурівка хвора на лейкоз. Що його робити?! Забила. Продала м'ясо за копійки (ветеринари стверджують, що на ранніх стадіях лейкозу м'ясо хворих корів іще придатне до вживання). Через певний час через ту кляту хворобу довелося розлучитися з другою коровою. Але, коли через певний час їй наказали різати третю, жінка збунтувалася. По-партизанськи сховала свою Красотулю в лісі, а сама, взявши зразок її крові, поїхала до знайомого тваринника в Мілерово, що в Ростовській області Росії. Аналіз, проведений місцевою ветслужбою, підтвердив підозри селянки: жодних ознак лейкозу чи бруцельозу в Красотулиній крові не знайшли. Те, що корова була здорова, як бик (перепрошую за каламбур), підтверджується ще й тією очевидною обставиною, що вона й досі жива. Як і її господарі, що весь цей час вживали «лейкозне» молочко. Отже, господарка, не побоюючись захворіти і маючи на руках ветеринарні висновки, вивела корову «з підпілля».

      А от розлючені місцеві ветеринари вирішили не спускати це на гальмах, адже в Раїси Іванівни могли з'явитись, не доведи Господи, послідовники. А вони таки з'явились. Схожа ситуація сталась і в односельця Раїси Малащенкової, Валерія Хімченка.

      «Ми тримаємо худобу з 96-го року. За цей час районна ветслужба забракувала чотири корови, хороших, як на підбір. Я їх забив і здав на м'ясо, — розказав він. — Я порушував питання ще два роки тому, і мені пояснили, що лейкозом хворіють лише високопродуктивні корови, а на тих, у кого стирчать ребра — на них навіть бактерії уваги не звертають». Виходить, лейкоз, точнісінько як наші можновладці, харчується винятково високоякісним продуктом. «Останній випадок, — продовжив Хімченко, — здав дві корови й теличку за 950 гривень. Навзамін купив одну — за 850».

Дискусія одного актора

      Тваринні ескулапи почали насилати на селянку різноманітні комісії. Вона витримала тиск «деструктивних сил», але постала нова проблема: де шукати правди? Здається, це елементарне людське право — сумніватися в компетентності ветеринара. Особливо в ситуаціях, які пов'язані з великими (як для звичайних селян) матеріальними втратами. Господарі корів на перших порах пробували оскаржувати висновки «своїх» ветеринарів у сусідніх районах і раптом наштовхнулися на залізну завісу. «Їздили, де тільки можна, — каже Малащенкова. — Ніхто не брався перевіряти корів на лейкоз. Районні ветлікарі пояснювали, що обласна ветеринарна служба категорично заборонила. Мовляв, треба перевіряти за місцем проживання». Досить дивна заборона.

      Іще один важливий факт — селяни показали цікавий документ: стенографічний запис дискусії з комісією ветеринарів, у складі якої були представник Державного департаменту ветеринарної медицини Мінагрополітики України Микола Павленко, начальник Управління ветеринарної служби Луганської облдержадміністрації Микола Ігнатов, головний ветеринарний лікар Станично-Луганського району Микола Тимошенко, завідувач районної ветлабораторії Наталя Тимошенко та деякі інші офіційні особи. Привели сюди комісію скарги станично-луганських селян, які ті писали до Кабінету Міністрів і до редакції «Сільських вістей». Утім ситуацію ця дискусія не дуже прояснила. А що стосується поставленого вище питання, то Микола Ігнатов спробував пояснити свою заборону тим, що, згідно з відомчими інструкціями, аналіз крові на лейкоз (за реакцією РІТ) проводять у певної тварини лише один раз, оскільки у другий раз дана реакція нерідко випадає. Звичайно, прості селяни далеко не фахівці у ветеринарній медицині, однак звичайна логіка підказує, що метод, який в однакових умовах дає абсолютно протилежні результати, слід негайно викинути на смітник, а відповідальних осіб, які нав'язали його державній службі, слід притягти до відповідальності. Цікаво, що далі той самий Ігнатов кілька разів згадував про випадки повторних аналізів у підлеглих йому лабораторіях. Очевидно, головне, аби чиновник не втрачав контролю над процесом, а там — перевіряй, скільки заманеться. А коли мова зайшла про створення незалежної ветлабораторії, Микола Миколайович відразу знову згадав про відомчу інструкцію. Хоча назвати її номер, дату підписання і авторів так і не спромігся.

Ветеринар — цар і бог?

      А крім офіційної версії повального коров'ячого лейкозу в Станично-Луганському районі, селяни знають і неофіційну. «Закупівельники з'являються відразу ж після проведення аналізів, — розказав Валерій Хімченко. — Проходить два дні, ми хвилюємося: що ж там аналізи показали, а вони вже стукають у двір: «Продаєш корову?» А чому? Звідки йде витікання інформації?» Напрошується висновок про змову ветслужби із закупівельниками.

      До речі, нещодавно пан Валерій підробляв тим, що наймався до таких закупівельників водієм із власним авто, а тому бачив дуже багато. «Під'їжджаємо увечері додому до ветлікаря, той виходить у капцях, дає документ, який підтверджує, що м'ясо здорове, і йде спати, — обурюється він. — Закупівельник, сидячи поруч зі мною, кляне ветеринара, — мовляв, обідрав, як липку! Прямо каже, що ветлікар дає довідку за гроші».

      І що робити селянину в такій ситуації? Чи можна не виконати наказ ветеринарного лікаря? Можна, але вийде дорожче. Продати корову самотужки — нереально, адже в довідці повітового Айболита чітко вказано: корова хвора. А цей Айболить, на відміну від свого казкового прототипу, людина доволі сувора. Визначає доволі обмежений термін на виконання свого припису — продажу корови на м'ясо — після чого — штраф у 170 гривень. Ще кілька днів зволікання — ще один штраф. А там з'являється комісія описувати майно.

      А наступний випадок можна було б назвати комічним, аби він не був настільки сумним. Чергова героїня лейкозної епопеї, у якої «захворіли» відразу дві годувальниці, відправила їхню кров на аналізи до Харкова. Її син провів дослідження в лабораторії місцевої сільгоспакадемії, і, як і слід було здогадатися, тварини виявилися цілком здоровими. Тоді жінка повернула корів у стадо, а сама запросила звичайного лікаря і здала йому власну кров, після чого викликала ветеринара і попросила повторно обстежити корову. Пробірки вона при цьому підмінила й підсунула ветеринарному лікарю власну кров. За тиждень отримала відповідь: «Корова хвора на лейкоз». Нема що коментувати.

      А в селищі Красний Октябрь, де ветеринар виніс коровам такий самий вирок, господарі довго шукати правди не стали і негайно привели його до виконання — позбулися корів. Як же вони обурились, коли за два дні повернувся з відрядження колега-ветеринар і страшенно здивувався, дізнавшися про страту: «Як це захворіли? Ми ж іще навіть не проводили аналізи!»

      З цього приводу під час дискусії комісії та селян присутній юрист Луганської коаліції Олег Коваленко доволі аргументовано довів, що в районі має місце перевищення службових повноважень місцевої ветслужби, оскільки виходить, що та самостійно перебрала на себе обов'язки і слідства, й суду, й державної виконавчої служби. Контраргументи на кшталт турботи про здоров'я людей виглядають, звичайно, достатньо вагомими, однак викликають і побоювання: а які ще свої дії нинішня влада буде пояснювати турботою про людей?

Ображені всіх сіл, єднайтесь!

      Аби хоч якось завадити таким протиправним діям, ображені селяни з Луганщини створили коаліцію «Громадяни за прозорість дій влади». І хоча коефіцієнт корисної дії цього громадського утворення залишається досить низьким — місцева влада взяла собі за правило в жодному разі «не піддаватися тискові деструктивних сил», навіть якщо сама стає джерелом «деструкції» — до громадських правозахисників приходить усе більше людей. Власне, вже той факт, що активісти правозахисного руху починають з'являтися й діяти в сільськогосподарських районах і, більше того, знаходять підтримку в, здавалося б, геть затурканих селян, говорить сам за себе. Наприклад, Раїса Малащенкова, коли розпочинала війну з ветеринарами за життя корови Красотулі, і знати не знала ні про які організації, а тепер сама є заступником голови районного осередку жіночої організації «Чайка», що входить до складу коаліції.

      Діяльності таких організацій місцева влада побоюється, тому і намагається використати проти них позавчорашні «брудні технології», запозичені, мабуть, на минулих парламентських виборах. Так, коли селяни запросили до дискусії представника Держдепу ветеринарної медицини Мінагрополітики Миколу Павленка, той, щоби виправдатись перед вищим керівництвом, з порога заявив, що селянські скарги, через які він тут опинився, фальсифіковані, а писав їх анонім, який несанкціоновано використав бланки правозахисної організації без відома її керівництва. Цим він сильно здивував це саме керівництво, оскільки голова «Чайки» Лариса Заливна сиділа навпроти нього. Вона ж підтвердила, що автор листів, Раїса Малащенкова, діяла за згодою правління, тим більше що й сама є активісткою правозахисної організації. Отже, діалог вийшов традиційним. Місцева влада та ветеринари не лише не почули народ, а навіть не визнали їх за гідних співрозмовників, визначивши всіх за «анонімів». Очевидно, жодних наслідків така розмова не мала. Тим часом поголів'я великої рогатої худоби на Луганщині продовжує зменшуватися. Як і в Україні в цілому.