Тупі стріли у бік «біло–блакитних»,

Історія дає показові приклади реакції авторитарної влади на справжню політичну сатиру. Так, Тараса Шевченка в царській Росії почали репресувати саме за поему «Сон», точніше — за рядки про царицю, схожу на сушений опеньок. Згадується також російський сатирик Михайло Салтиков–Щедрін, якого царська цензура неодноразово щемила, а його твори ставали причиною заслання письменника у віддалені губернії. Нарешті, радянські сатирики Юз Алешковський та Володимир Войнович за свою творчість були названі антирадянськими з усіма належними наслідками.

Хоча в основі будь–якої сатири лежить художній текст, варто згадати також російського радянського клоуна Михайла Румянцева, більше відомого як Карандаш. На цирковій арені він не цурався актуальних суспільно–політичних тем. Відомий випадок, коли Карандаш витяг на арену мішок із картоплею та сів на нього, пояснивши: «Зараз уся Москва сидить лише на картоплі». Після цього клоун мав серйозні проблеми з радянським партійним керівництвом.

Натомість команда «Студії «Квартал 95», про яку мова далі, за свої політичні скетчі отримує лише оплески з боку тих, про кого вони жартують. А з «партіями влади» у Володимира Зеленського та його друзів проблем не виникало ніколи. Правда, зі зміною влади помінялися й жарти. Тих, кого прийнято називати «помаранчевими», «кварталівці» висміюють далі, причому навіть жорсткіше, ніж за Ющенка. Натомість «біло–блакитні» теж ніби стають мішенями для сатиричних стріл. Проте стріли ці — тупі або взагалі без гостряків. А жарти на адресу Януковича та Партії регіонів більше нагадують добрий домашній гумор.

Проте в країні, де за пряму критику влади можна отримати кримінальну справу та сісти за звинуваченням, наприклад, у незаконній торгівлі наркотиками, добрий незлобний гумор про Януковича або Азарова сприймається все одно як гострі та сміливі пасажі. Бо це формально означає: з влади сміятися можна, якщо обережно. Саме таким мав би бути, за задумкою «кварталівців», мультсеріал «Казкова Русь» («Сказочная Русь»), який віднедавна можна дивитися раз на тиждень у рамках програми «Київ вечірній» на каналі «1+1».

На перший погляд, нібито все правильно. Кепкують з усіх, кого Володимир Зеленський та його команда помістили в таке собі казкове тридев’яте царство. Хоча саме поняття «тридевятое царство, Тридесятое государство» — питомо російський фольклор. Проте не ця деталь дезорієнтує аудиторію. Так, ніби недоторканних нема. Тут і Віктор Другий, суворий Цар у спортивному костюмі, і його радник Азіров, який спілкується ексклюзивною мовою, і тупуватий Бугай Віталік, і Кролик Сеня з обрізаним хвостом, і полонянка високої вежі Юля Хитра. Проте, придивившись та прислухавшись, ми несподівано розуміємо: оцей цар Віктор у «спортивках» — насправді правитель хороший, дядько добродушний, навіть харизматичний, якому хочеться лише порядку. Заради цього порядку він готовий давати стільки щиглів та стусанів, скільки треба. Особливо дістається Глашатаю Шустрому — того цар постійно копає та шпиняє, не шкодуючи сил. Азіров — метушливий, кумедний, але так само правильний боярин. Котрого замучили своєю безвідповідальністю й тупістю оці всі глашатаї Шустрі, бугаї Віталіки, баби Наташі, колобки Шеви та інша придуркувата публіка. І аби вони не заважали, в Казковій Русі за царства Віктора Другого все було б добре, спокійно й стабільно. До такої думки підводить глядачів мультик, у героях якого візуально і за іменами та прізвиськами бачимо Президента Януковича, Прем’єра Азарова, ув’язнену екс–прем’єрку Тимошенко, опозиційних до нинішньої влади Яценюка та Кличка, телеведучого Савіка Шустера.

Найбільше кидається в очі саме спроба «кварталівців» перейти від гумору для широкої аудиторії на скетчі з розряду тих, що виконуються на закритих корпоративах та зрозумілих лише вузькій категорії «своїх». Найперше це стосується численних натяків на адресу депутата Олега Ляшка. Він прославився як антигерой секс–скандалу, проте слава ця — не всенародна. Про те, чим «знаменитий» Ляшко, знають лише користувачі iнтернету, і то не всі. Звичайна ж публіка на появу цього персонажа не реагує. Переконався в цьому особисто. Якось у рейсовому автобусі транслювали випуск «Вечірнього кварталу» з політичними жартами, і все викликало народний регіт, крім скетчу про пана Ляшка. Коли його показували, усі немов води у рот набрали. Здається, лише мені було зрозуміло, чому актор, котрий грає Ляшка, постійно вживає ідіоми: «Ти щось не те робиш!» та «Все має бути толерантно!».

Подібна ситуація — з песиком Мустафою, котрий бігає в мультику «Казкова Русь» за Шустрим, спеціалістом із розслідувань за наказом влади, та нюхає все, що погано пахне. Причому найчастіше його змушують нюхати чи лизати царські та інші владні зади, копають носаками, луплять замість боксерської груші. Песик — прямий натяк на журналіста з опозиційного кабельного каналу ТВі Мустафу Найєма. Майже два роки, відколи Мустафа пішов iз продакшна Савіка Шустера, його практично не бачать глядачі «1+1» чи «Інтера», недавнього майданчику «Вечірнього кварталу». Пересічна домогосподарка, яка робить проектам «кварталіців» високі рейтинги, Найєма не ідентифікує. Тобто, подібна сатира, напевне, має вузьке адресне спрямування. Адресат, а саме — той самий добрий цар Віктор Другий і його прислуга, точно знають, хто такий Мустафа Найєм. І, напевно, задоволені, що журналіста виставили песиком та дозволили бити його з носака.

Такий зразок репертуару для «політичного корпоративу» показують по телевізору для глядацьких мас. Чомусь він виноситься на широкий загал та формально подається як зубаста сатира на все. «Казкова Русь» від «кварталівців» — казка про країну, до якої ані сценаристи, ані оповідач відношення не мають. Натомість ця тривимірна казка відповідає потребам та поглядам чинної влади: ми хочемо спати на тронах, а нам усі заважають. Тож треба навести порядок...