Кінець шостого

А де протести?

Ця Рада вже так набридла, що й людям до неї байдуже. Чи то протестні настрої в суспільстві все ж не настільки сильні, щоб влаштовувати маніфестації на вулиці Грушевського. Чому опозиційні партії не кинули клич, не зібрали людей відстояти свої ж — людські — інтереси? Воно зрозуміло: вибори закінчилися, потреби здобувати рейтинг уже немає.

Хай там як, а вчора вранці, коли парламент збирався на своє заключне засідання та готувався затверджувати відверто обурливий держбюджет–2013, який не враховує інтереси військових, тяжкохворих, багатьох пільговиків, бюджетників та інших категорій населення, протестувальників під ВР було зовсім мало. Через дорогу — п’ятеро пенсіонерів із плакатом. За парканом біля Центрального парку — сотня науковців із НАН України. Один із промовців на цьому скромному мітингу під лапатим снігом згадував Прем’єра Азарова «теж як члена–кореспондента Академії наук» (а це справді так) і просив врахувати побажання колег щодо держбюджету. «Один день Президента України коштує 2 млн. грн. Один день академічного інституту (250 працівників) — 40 тис. грн.» — було написано на плакаті. Але й урядовцям, і «кнопкодавам» у ВР було байдуже.

І ще нюанс: якщо останні засідання ВР минулих скликань проходили з аншлагами — у гардеробі пальта й куртки вже не вішали на гачки, а складали штабелями, то вчора в парламенті журналістів та інших гостей було обмаль. Рада стала більш ніж прогнозованою й нецікавою. Партія регіонів уже давно убила український парламентаризм.

Бюджет, який цікавив лише обраних

Нардепам навіть не роздали порівняльної таблиці поправок до закону про держбюджет–2013 — так сильно Партія регіонів хотіла ухвалити його «для себе», ще в цьому скликанні.

У підсумку фракція ПР дала 187 голосів, БЮТ — 0, «НУНС» — 5, Компартія — 0, Народна партія — 20, «Реформи заради майбутнього» — 19, позафракційні — 11 голосів.

Як бачимо, комуністи, як і обіцяли, не підтримали «бюджет визискування». Але «Регіонам» вистачило й «тушок».

Микола Томенко, віце–спікер від «Баткьівщини», потім розповів у кулуарах: «Я був одним із небагатьох депутатів, які слухали виступ голови Бюджетного комітету Валерія Баранова (члена Народної партії. — Авт.) — таких у залі від сили шість–сім набралося. Я певен, що 99% тих, хто проголосував за проект держбюджету, в очі його не бачили. Можливо, з презентаційним варіантом дехто з них і ознайомлений, але ті поправки, які погоджували вночі, залишилися загадкою. Це найбільш утаємничений з усіх бюджетів. У ньому можна знайти інтереси тих депутатів, які мали віддати свої голоси, але не народу. Причому кошти розподілятимуть здебільшого в ручному режимі — статті так узагальнені, що міністерства самостійно вирішуватимуть, куди спрямувати гроші». «От, скажімо, Президент Янукович дуже переживає за розвиток української мови — збирав інтелігенцію, обіцяв кошти на відповідну програму... Я в бюджеті цих коштів не знайшов — хіба вони добре заховані», — каже Томенко.

За словами БЮТівця, «це бюджет, який змушує місцеву владу ходити по центральних кабінетах і випрошувати фінансування на регіони. Недарма ж Азаров казав, що міські голови «нетолерантні й нахабні»: замість просити — вимагають, щоб уряд фінансував пенсії й зарплати бюджетникам. Тепер будуть змушені просити...»

«Правда, ще з грудня треба почати, бо велика кількість бюджетників поки що залишається без грошей — коштів на них в уряду просто немає», — констатує Томенко.

«Не знаю, як складеться життя в наступному парламенті, але як мінімум після першого кварталу 2013 року треба говорити про нову редакцію бюджету — реального, за яким країна зможе жити», — вважає віце–спікер від опозиції.

Резонне питання, чому опозиція не перешкоджала ухваленню такого бюджету, як обіцяла? «Ми про це сьогодні радилися, — намагається знайти аргументи Томенко. — І дійшли висновку, що уряд уже й так не знає, де взяти гроші для виплати пенсій і зарплат наприкінці року. Якби ми почали блокувати ухвалення бюджету, то надали б владі єдиний аргумент для виправдання: мовляв, опозиція завадила ухваленню бюджету, тому зарплат і пенсій народ не отримає. Ми цю тенденцію вже відчули на різних телеефірах. Тож після дискусії на засіданні фракції вирішили їм не заважати. Хай беруть на себе відповідальність і за грудень, і за ухвалений сьогодні недолугий бюджет. А наше завдання — змінити його новим складом Верховної Ради».

Найгірше зі скликань

Надалі більшості нардепів було вже зовсім нецікаво, що ще відбувалося «під куполом». До «дембеля» лишалася година. «НУНСівець» Ярослав Кендзьор — один із кількох депутатів усіх шести скликань — вийшов у кулуари з табличкою зі свого робочого місця й охоче демонстрував її журналістам. «Оце відірвав її на пам’ять, — пояснював Ярослав Михайлович, сміючись. — І не знаю, що це — чи сувенір, чи крадіжка».

«Нічого доброго про шосте скликання сказати не можу, — констатував Кендзьор у коментарі «УМ». — Воно насправді стало найгіршим з усіх скликань. Ми сьогодні всі були свідками того, як приймався державний бюджет, — такого абсурду, такої зневаги до принципів роботи парламенту, мабуть, не можна побачити більше ніде у світі».

А яке ж скликання, на думку ветерана, було порівняно найкращим? «Найприємнішою, як на мене, була Верховна Рада першого скликання, яка заклала основи новітньої Української держави, — відповів колишній рухівець. — Ми прийшли сюди 15 травня 1990 року — це ще був парламент УРСР, ще існували Радянський Союз, Компартія, КДБ, жахливі каральні органи тієї держави. Окрім «Народної ради», тоді були суцільні комуністи, «червоні директори». І в тих умовах нам вдалося ухвалити такі державоутверджуючі закони й рішення — Декларацію про суверенітет, Акт незалежності. Тоді мені, наївному, здавалося, що гіршого скликання бути не може, адже наступні мають стати більш проукраїнськими, більш професійними... Але процес, на жаль, пішов у зворотний бік. Після ухвалення в другому скликанні Конституції рішень такого масштабу більше не приймала жодна каденція. А шосте скликання взагалі демонтувало колишні здобутки».

У розмові з журналістами «УМ» Ярослав Кендзьор згадав, як відзначали завершення каденції депутати першого скликання: «Після спільного фотографування спустилися в буфет, зсунули докупи всі столи, кожен купив випивки й закуски, яку й скільки міг. Кожен депутат у формі тосту оцінив роботу Ради й порадив щось наступникам, обраним до другого скликання. Дуже тепла була гостина. Тоді був справжній парламент. Я по самому голосу знав усіх депутатів — міг безпомилково сказати, хто виступає по радіо. А сьогодні буває так, що з’являється на трибуні депутат — а я його вперше бачу! Настільки безликим став парламент...»

Тож учора, крім групового фото, націонал–демократи з «НУНС» не планували жодних заходів і, тим паче, вечірок з нагоди прощання з Радою. «Ніхто не запропонував. Та й, власне, не дуже хочеться», — зізнався один із «нашоукраїнців».

А от БЮТівці, за даними «УМ», свою гулянку на честь завершення VI скликання провели ще у вівторок — у ресторані «Щекавиця», що належить колезі–нардепу Всеволоду Бородіну. «Набухалися непогано», — повідомили джерала «УМ» про ступінь відзначення. До речі, із фінішем цього скликання ВР багато працівників апарату фракції залишаться без роботи. Адже в БЮТ замість старих «тимошенківців» «заходять» люди Яценюка, «а люди Сєні — це дуже своєрідні рєбята, які чужих не люблять».

«Навряд чи щось кардинально зміниться...»

«Я, мабуть, невиправний оптиміст, але мені дуже хотілося б вірити, що наступна Верховна Рада буде кращою за нинішню. Можливо, в когось із самовисуванців–мажоритарників совість прокинеться...» — говорить нардеп від БЮТ Андрій Павловський, який буде в наступ­ному скликанні.

«Навряд чи щось кардинально зміниться. Раніше я на це сподівався, після результатів виборів було певне піднесення. Але тепер, поспілкувавшись із багатьма новими депутатами, розчаровуюся в цих сподіваннях, — парирує «НУНСівець» Микола Кульчинський. — Знаєте, український народ насправді пішов набагато далі за українських політиків. Високого — розуміння своєї посади, важливості своєї ролі в державотворенні — у депутатах знову буде мало. З іншого боку, я вірю, що в нинішній ситуації будь–яка зміна просуватиме Україну хай на півкроку, але вперед».

Кульчинський — один із тих, хто прощається із парламентом. Після трьох скликань у Верховній Раді він вирішив на цих виборах не балотуватися принципово — хоче «відпочити від цього болота».

Дивлячись на народ у кулуарах ВР, Кульчинський каже: «Є такі колишні депутати, які ще в 90–х роках втратили мандати, але ніяк не можуть «відірватися» від парламенту і постійно приходять сюди — погуляти по кулуарах, зайти в буфет... А я вже ніколи не прийду. От не хочу. Втомився».

Микола Георгійович розповів, що в середу були збори в парламентському кінозалі, депутатам вручали нагороди від Верховної Ради й Кабміну. «З опозиції чомусь виділили лише нас двох — мене з «НУНС» і Юрія Гнаткевича з БЮТ. Ми думали — брати чи не брати ці грамоти від Литвина «за особливі заслуги перед українським народом»? Вирішили — брати. Хай буде пам’ять, — каже Кульчинський. — Адже я чесно виконував свої депутатські обов’язки, то чому маю відмовлятися? А здебільшого нагороджували людей із Партії регіонів, і не лише грамотами, а й орденами та відзнаками уряду».

Після завершальної каденції Микола Кульчинський, який, до речі, вийшов із лав «Нашої України», повертається з Києва в Полтаву й там робитиме те, що робив і раніше, — працюватиме в товаристві «Просвіта». От тільки гроші шукати стане ще складніше.

Що в обхідному листі?

Завершення депутатської каденції — не така проста справа. Як і на кожній відповідальній роботі, потрібно прозвітувати про майно та підписати обхідний лист. У даному випадку — слід зібрати аж 12 автографів посадових осіб із підрозділів Верховної Ради: управління діловодства, комп’ютерних систем, технічної роботи з документами, інформаційно–бібліотечного забезпечення, міжпарламентських зв’язків, бухгалтерського обліку, мобілізаційної роботи, профспілкового комітету тощо. Серед іншого — і «перший відділ», що відповідає за документи, пов’язані з державною таємницею. Не розголосив? Отримай підпис на дозвіл піти з цієї посади.

Як розповів один із нардепів від «НУНС», усі ці підписи — здебільшого формальність. Тим більше, що їх збирає не сам депутат, а його помічник. Він же й прибирає в кабінеті, який потрібно звільнити, «чистить» казенний комп’ютер від старих файлів. «Шкода, що й закордонний паспорт потрібно здавати, — каже депутат. — Я за п’ять років лише двічі встиг по ньому з’їздити. Та й то — у Прагу й Краків».