З висоти Горлової гори і вічності

06.12.2012

Днями на малій батьківщині видатного просвітителя, філософа і поета, у селищі–райцентрі Чорнухи, фактично завершилися заходи з відзначення 290–річчя від дня його наро­дження, що тривали майже весь рік. Зокрема, тут відбулися всеукраїнська науково–практична конференція, традиційне обласне літературно–мистецьке свято «Благословенні ви, сліди мандрівника Сковороди», творчий пленер художників, районний конкурс знавців творчої спадщини земляка тощо. Безпосередньо ж на його іменини представники обласної та місцевої влади і громадськості пошанували знакового українця покладанням квітів до підніжжя пам’ятника на території Чорнухинського літературно–меморіального музею Григорія Сковороди та великим мистецьким святом «Вкраїни син, мудрець, пророк...» у тамтешньому Центрі культури і дозвілля.

А напередодні на Горловій горі, що розташована на території Кізлівської сільради, урочисто відкрили «ювілейний» пам’ятний знак із написом «Сковороди щасливая зоря звідсіль у вічність промовля». З тієї найвищої в окрузі місцини на березі річки Многи, мабуть, справді най­ближче до уявної планети мандрівного філософа. Хоча у появі ще одного пам’ятного знака на, так би мовити, «нейтральній» території дехто ладен бачити своєрідний примирювальний жест в одвічній суперечці за право називатися «колискою» Григорія Савовича. Ще в радянські часи у райцентрі відтворили нібито його «батьківську садибу», що стала основою згаданого літературно–меморіального музею. Насправді ж то не вельми «прив’язана» до історичних реалій «копія» більш–менш типового обійстя малоземельного козака, яким був батько майбутнього класика.

Водночас чимало дослідників, посилаючись на записи у церковних книгах та прізвища його однофамільців, котрі дожили до наших часів, доводили, що народився Григорій Сковорода все ж не в Чорнухах, а в сусідньому селі Харсіки. Там свого часу встановили навіть кам’яну плиту з відповідним написом, який засвідчує: хата батьків філософа і поета стояла саме тут... Щоправда, дехто ладен заплющити очі на такі «незістиковки», оскільки, мовляв, раніше Чорнухи були сотенним козацьким містечком, а Харсіки (Харсенки) тоді майже «зросталися» з ним і навіть вважалися його околицею чи присілком, або, по–тутешньому, «підварком». Зрештою, як би там не було, сьогодні зрозуміло одне: своїм життям і творчістю Григорій Сковорода досяг таких висот, що його по праву можуть вважати «своїм» і Харсіки, і Чорнухи, й Україна, і світ.