Це розкопане археологами древнє собатинівське поселення зараз затоплене водами рукотворного моря Південно–Української АЕС.
Після фукусімської трагедії в Японії, де велетенське цунамі пошкодило потужну атомну електростанцію, хвилі протесту проти будівництва нових атомних станцій та існування старих котяться зараз у багатьох країнах світу на різних континентах. І це не дивно, якщо згадати при цьому жахливі наслідки Чорнобильської катастрофи. Закриття атомних електростанцій планується на урядовому рівні в Німеччині, інших країнах Європи, і не тільки Європи. Україна, як завжди, пасе задніх: тут досить швидкими темпами нарощуються потужності ядерних станцій, планується створення сховищ для ядерних відходів. Така економічна політика загрожує не лише техногенним лихом, вона вже вдарила по древній цивілізації, яка існувала на землях прадавньої України. Приклад — Південно–Українська атомна електростанція.
— Олеже Петровичу, ви казали мені, що після введення в дію Південно–Української атомної станції на дні її водосховища назавжди щезли матеріальні пам’ятки величної древньої цивілізації?
— Так. Це так звана Собатинівська культура. Вона існувала у ІІ тисячолітті до нової ери на території нинішньої південної України.
— Це якась гілка культури Трипільської, відомої всім нам?
— Ні, це зовсім інша культура, але, судячи з матеріальних знахідок, які я бачив особисто, це була культура досить велична. А Трипільська культура щезла десь за тисячу років до виникнення Собатинівської. Культура Собатинівська відома досить вузькому колу спеціалістів, але вона не менш цікава і більш загадкова, ніж Трипільська.
— Чому ця культура називається Собатинівська?
— За назвою селища Собатинівка, поблизу якого були зроблені перші археологічні знахідки. Трипільська ж культура, як відомо, пішла від назви селища Трипілля. Коли археологи відкривають нові древні культури, вони дають їм назви населених пунктів, поблизу яких були зроблені перші знахідки. Так заведено в усьому археологічному світі. Наприклад, Кріто–Мікенська культура античних греків.
— Із ваших слів, Собатинівська культура була велична. Що вас найбільше вразило під час першого знайомства з нею?
— Собатинівці займали свого часу практично всю степову частину України, можливо, Крим. На сьогодні розкопано дуже мало поселень цієї культури. Основні знахідки були зроблені в районі нинішньої Південно–Української АЕС. Поблизу Південного Бугу. Мене вразили розкопані археологами залишки будинків і особливо те, що розташування будинків було реально сплановане. До цього я багато років провів на розкопках давньогрецької колонії Ольвія, і коли приїхав на Південний Буг, то просто остовпів: ніби Ольвію я зовсім не покидав.
— Може, ольвійські греки дісталися і сюди?
— Ні. Собатинівська культура існувала задовго до греків і задовго до них загадково щезла.
— Залишки будинків, впорядковане планування. Отже, були вулиці?
— Саме так. Це не було якесь невеличке стародавнє поселення. Це було значне, якщо не сказати велике, місто за мірками того часу. Кілька тисяч років тому поблизу Південного Бугу стояло місто. Вирувало життя. Думаю, що собатинівці, судячи по залишках фундаментів, уже тоді будували багатоповерхові будинки. Фундаменти були складені з масивних гранітних блоків.
— Гранітних? Це ж колосальна робота!
— Звичайно. Вже в ті часи загадкові собатинівці мали відповідні інструменти. І будували фундаменти з гранітних глиб. Подібні камені використовувалися під багатьма будинками на нашому Печерську в Києві. Лише у собатинівців граніт був не так ретельно обтесаний, а ширина фундаментів сягала один–півтора метра. Навіщо для хижі такий фундамент? Тут стояли справжні багатоповерхові споруди. І що цікаво, будинки були розташовані за п’ять–шість метрів від берега нинішнього Південного Бугу. Давні греки називали цю ріку Гіпанисом, як Дніпро Борисфеном. І тут не було високого берега. Невже мешканці міста не боялися повені? Чи їх не було в ті часи? Що ж, клімат змінюється у нас на очах. А з часів Собатинівської цивілізації минуло кілька тисячоліть. Тоді лише піднімалися Вавилон, давній Єгипет, цивілізації між Тигром і Єфратом, прадавньої Індії.
— Олеже Петровичу, були багатоповерхові будинки, продумане планування великого міста, вміння обробляти граніт. Мабуть, це не єдина прикмета давньої культури?
— Коли сюди прийшли археологи, майже перший штик лопати відкрив численні предмети загадкової культури собатинівців. Тут були залишки кераміки, дуже мало, але зустрічалися бронзові предмети.
— Наприклад?
— Скажімо, фібула, застібка для одягу. Серед древніх знахідок були ножі, мідні котли. Собатинівську культуру виділили в самостійну культуру ще в 70–ті роки. Над її таємницями працювали відомі вчені, співробітники нашого інституту Олімпіада Шапошникова, Ірина Шарафутдинова. Археологи з Миколаєва Володимир Клюшенцев та Олександр Бавушкін. На жаль, їх уже немає серед нас. І далі працює миколаївський археолог Віктор Фоменко. Мене не лише як археолога, а й археозоолога особливо зацікавили кістки домашніх тварин. Великої та малої рогатої худоби, коней.
— Ви сказали археозоолог. Чим археозоолог відрізняється від археолога?
— У 1969 році на Міжнародному конгресі в Будапешті дослідження кісток тварин, пов’язаних із діяльністю людини, вирішили називати археозоологією. Це вже офіційний статус науки. Вивчення кісток тварин, пов’язаних із життям, діяльністю людей, розпочалося ще у ХІХ столітті в Російській імперії. Цим займалися такі відомі вчені, як Черських, Ковалевський, Браунер. Археозоолог Олександр Браунер на початку ХХ століття починав свою наукову діяльність у Херсонському музеї. Уже в радянські часи в цьому напрямі в Україні плідно працював Іван Підоплічко. Свої наукові пошуки він вів у місцях побутування знаменитої Трипільської культури, в Ольвії.
Археозоологія може багато чого розповісти нам, сучасникам. Частини скелетів левів знайдено в Ольвії та на околицях скіфських поселень. Свого часу я передав кістки тварин і людей до британської наукової лабораторії для визначення палеодієти.
— Палеодієти? Що це?
— За складом кісток людини і тварини можна визначити, чим вони харчувалися. З’ясувалося, що м’ясо... левів входило до раціону еллінів–ольвійців. Так що леви, леопарди на території нашої прабатьківщини ледве не дійшли... до нашої ери. Клімат був іншим. Завдяки археозоології можна визначити співвідношення між домашніми і дикими тваринами, дізнатися про рівень розвитку стародавнього суспільства. Більше домашніх тварин — це розвинуте господарство. Більше знайдено кісток диких тварин — господарство ще не осідле, живе мисливством.
Я вже згадував, що в місцях Собатинівської культури було знайдено багато кісток домашніх коней. Тут були степи, була можливість їх розводити. За моїми даними, в собатинівців були центри з розведення різних домашніх тварин. Я звернув увагу на велику кількість знайдених кісток волів. Це свідчить про те, що було розвинуте землеробство. Волів використовували для обробки землі: були дуже великі площі. Малоймовірно, що стільки волів необхідно було для перевезення вантажів. Давніша культура — Трипільська — не мала такого високого рівня тваринництва. Ще одна археологічна знахідка вразила вчених під час розкопок біля селища Ташлик–І. Тут було знайдено шило з... чистісінького заліза! ХІІІ століття до нашої ери! Сусідні і далекі цивілізації ще жили у віцi бронзовому, а Собатинівська культура вже увійшла у залізний вік. Узагалі район селищ Ташлик–І, Виноградний, Бузьке, Шуцьке був найпліднiший для археологів своїми пам’ятками матеріальної культури давньої собатинівської цивілізації. Археологи визначили, що в одному зі стародавніх поселень був ремісницький центр: знайдено форми для виготовлення бронзових виробів. В іншому поселенні розміщалася косторізна майстерня. Собатинівці мали великі зерносховища, їхні розміри свідчили про те, що давні хлібороби мали зерна більше, ніж його було необхідно для власних потреб. Отже, було товарне виробництво. Тут вирощували виноград, а значить, було виноробство. Археологи знайшли дуже цікавий культовий комплекс — вівтар, обкладений каменем. Навколо стояли якісь будівлі. Про високий рівень культури собатинівців свідчить і те, що під час розкопок учені наштовхнулися на залишки учбового центру. Це був своєрідний клас, оточений невеликими житловими спорудами на двох осіб.
— Олеже Петровичу, якщо у стародавньої цивілізації було таке розвинуте товарне виробництво, то, мабуть, вони вивозили продовольство, вироби ремісників за межі держави?
— І цьому є досить переконливі докази. По–перше, стародавня культура була розташована вздовж берегів Південного Бугу — Гіпаниса. Прямий шлях до моря. По–друге, поблизу селища Бузьке було знайдено... якорі. Я бачив цю унікальну знахідку. Вона нагадувала величезну гантелю метр півтора. У центрі — заглиблення для каната. Досить широка і глибока заглибина свідчила, що канат був товстелезний.
— Як ви гадаєте, яких розмірів був корабель?
— Думаю, що це був морський корабель. Собатинівці мали свій флот, який виходив у Середземне море. Звідти вони завозили середземноморську кераміку, інші товари. Це моя особиста точка зору. У прадавній Україні були мореплавці, які ходили в плавання ще в далекому ІІ тисячолітті до нашої ери. Що цікаво, собатинівські якорі були значно більші, ніж знайдені у нас, у Причорномор’ї, античні давньогрецькі якорі. Та й собатинівці існували задовго до греків. Цілком можливо, що вони зустрічалися в Середземному морі ще з древніми фінікійцями.
— Звідки ж вони прийшли, загадкові собатинівці?
— Можливо, з Уралу. Там навіть знайдено ремісницькі центри, подібні до яких були знайдені поблизу Ямполя Вінницької області. Йшли через прадавню Росію, тоді ще й слов’ян не було, і створили тут, у прадавній Україні, свою величну культуру.
— Які гіпотези в археологів щодо таємничого зникнення цивілізації саботинівців?
— Не знайдено жодного поховання, слідів війни, пожеж, руйнувань немає і слідів природних катастроф. Раптово пішли. Забрали цінні речі, вироби, бронзу, посуд — археологам дісталися в основному черепки — і пішли.
— Як древні майя?
— Щось схоже. Тільки саботинівці жили задовго до них. А гіпотез кілька. Одна з них: собатинівці могли заснувати Трою. Ясно одне, на території прадавньої України існувала високорозвинена культура. Ми звикли дивитися на давню Грецію, таємничий Схід, Єгипет. А про те, що було у нас, знаємо мало. Багато матеріальних пам’яток затоплють, знищують. Значна частина давньої Собатинівської культури теж пішла під воду. Сьогодні над нею лише хвилі водосховища Південно–Української атомної електростанції. В археологів залишилися тільки предмети матеріальної культури та фотографії. Як це не сумно, але руйнація нашої величної історії, древньої культури триває. Ще більше, ніж у часи радянські. Видатний археолог Борис Мозолевський спочатку досліджував скіфські кургани, де знайшов уславлену на весь світ золоту пектораль, а вже потім туди йшли роторні екскаватори, що видобували руду. Раніше без дозволу нашого інституту не можна було займатися господарською діяльністю на тому місці, де могли бути знайдені пам’ятки матеріальної культури. Зараз учених часто–густо просто ігнорують.
— І багато подібних ситуацій?
— Скільки завгодно по всій Україні. У Києві, Василькові, Чернігові зазвичай будівництво велось чи ведеться на пам’ятках археології або поблизу них. Те саме спостерігалось у селі Ходасівка біля Києва, де будували котеджі. Там один із «крутеликів» ігнорував заборону Інституту археології. Правда, тоді знайшовся освічений і культурний господарник. Місця забудови він узгоджував з археологами, навіть створив там невеличкий історичний музей. Але такий випадок майже виняток. Мене навіть викликали до чернігівського суду, бо я не погоджувався дати дозвіл на будівництво гаража над давніми історичними пам’ятками.
— Крім археологічних пам’яток Собатинівської культури, які залишилися на дні водосховища АЕС, є розвідані місця цього загадкового народу?
— Так, ближче до моря. Біля Вознесенська, Первомайська, в інших місцях.
— Археологи працюють?
— Ні. Нема фінансування.
— І все–таки, Олеже Петровичу, археологи колись повернуться до такої загадкової Собатинівської культури?
— Для цього треба, щоб держава повернулася обличчям до науки.
Ризики археологічної науки
— Олеже Петровичу, мені пощастило бути в археологічній експедиції Бориса Мозолевського під час роботи над документальним фільмом про цю видатну людину. Що й казати, захоплююча професія, але й важка. Експедиції, складні побутові умови. Буває й таке, що на пошуковців чатує небезпека. Відомий історичний факт: загадковою смертю загинули більшість членів археологічної експедиції видатного англійського археолога Картера, який знайшов поховання єгипетського фараона Тутанхамона. Преса 30–х років ХХ століття багато писала про «помсту» фараона.
— Справді, подібних прикладів можна навести багато з історії археології ХІХ і ХХ століть. Коли відкриваються давні поховання, все може трапитися. Ну, скажімо, невідома інфекція. Слава Богу, у нашій практиці такого не було. У мене траплялися більш прозаїчні випадки. В одній експедиції довелося у наметі жити з тарантулами. Все було тихо і спокійно. А якось мене вкусила небезпечна багатоніжка–сколопендра. Двадцять сантиметрів завдовжки, на початку червня вона дуже отруйна. Тоді в Ольвії мене врятував лікар, який був у таборі підводників–археологів. Стріляли в мене і «чорні» археологи. Якраз йшов до некрополя — старовинного поховання. Стежка пролягала балкою, і я зненацька вийшов на «чорних» археологів. Метрів десь за п’ятдесят. Гримнули постріли — і я швиденько побіг назад. «Чорні» археологи — велике лихо. Все знищують. Професійної підготовки немає, є лише жадоба наживи.
— Куди ж поділася охорона?
— Тоді її ще не було. А зараз в Ольвії директором заповідника є Галина Лисікова. Вона організувала воєнізовану охорону. Тепер «чорним» археологам шляху до Ольвії немає.
Хто стріляв у Діму?
— Ви мені якось розповідали, що американці шукають Атлантиду в Чорному морі.
— Так. Там працюють їхні наукові кораблі. Ведуться підводні роботи. 10—16 тисяч років тому, за різними даними, стався прорив від Середземного моря через Дарданелли, Босфор у Чорне море. До цього рівень води у Чорному морі був на двісті метрів нижчий. Так що дослідникам можуть відкритися дивовижні таємниці. В Ольвії я особисто зустрівся з надцікавою таємницею: знайшов череп з ознакою трепанації.
— Можливо, це сталося після удару зброї?
— Ні, отвір був дуже акуратний, і він почав заростати. Людина прожила з регенерацією певний час, адже кістка заростає довго. До речі, про зброю. І таємниці. У 1976 році на Далекій Півночі, на березі річки Діма, знайшли мамонтеня. Його так і назвали — Діма. В ті прадавні часи мамонтеня потонуло в болоті. Судячи з усього, воно довго бігало — у його крові вчені виявили багато адреналіну. З приводу унікальної знахідки відбулося кілька нарад. Вчені звернули увагу, що на правій передній нозі мамонтеняти було ідеально кругле наскрізне поранення — вогнепальне. Знаменитий ленінградський палеонтолог, зоолог і затятий мисливець Верещагін сказав: «Ну прострелили ніжку моєму маленькому мамонтенятку, то й що?».
— Дійсно, то й що? Ну, а хто прострелив? А скільки років мамонтеня перебувало у вічній мерзлоті?
— Може, десять тисяч років. А може, сорок. А може, й сто.
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
