Хто шукає — знайде

У 2009 році «УМ» розповіла дивовижну історію родини Бабенків із Черкащини — дві сестри та брат зустрілися після довгих 67 років розлуки. Пані Меланії на той час уже виповнилося 87, пані Євгенії — 85, а їхньому брату Аркадію — 82 роки. Рідні люди, яких свого часу розлучила війна, змогли нарешті побачити одне одного й обійняти. Євгенія Яківна, яка не була на батьківщині з 1942 року, відколи її погнали на примусові роботи в Німеччину, не могла стримати сліз, коли ступила на рідну землю та побачила брата і сестру. Її доля схожа на сотні доль інших остарбайтерів: після перемоги побоялася повертатися в Україну, адже таких, як вона, вважали зрадниками, тому поїхала далеко за океан — в Америку. Відтоді українська родина нічого не знала про неї. Аж доки в 2001 році Меланія Яківна не здогадалася написала листа до Червоного Хреста. Ця остання примарна надія дала результат — хоча пошуки тривали майже вісім років, рідні люди таки змогли возз’єднатися...

Служба розшуку налічує величезну кількість аналогічних неймовірних історій. Початок такі історії зазвичай беруть через війни і конфлікти, які, як відомо, ніколи не закінчуються і мають величезний вплив на цілу низку поколінь. У своїй роботi Служба розшуку співпрацює з Міжнародним фондом «Взаєморозуміння та толерантність». Знайти сліди осіб, які зникли безвісти та потрапили у полон в Афганістані у 1979—1989 рр., Службі допомагає Українська спілка ветеранів Афганістану. Необхідні для розшуку документи надає Центральний державний історичний архів України.

«Так, розшук, зазвичай, триває роками. Але ми намагаємось використовувати всі шляхи пошуку, і допомагають знайти правильне рішення не так новинки технічного прогресу, як людяність, інтуїція і щиросердечність наших волонтерів. Саме тому, без будь– якого докору сумління, я можу сказати, що українська Служба розшуку при Червоному Хресті — одна з найкращих у світі. По досвід до нас приїжджають колеги з різних країн, адже без співпраці з багатьма з них ми не отримали б того високого результату, який маємо на сьогодні», — каже генеральний секретар Національного комітету Товариства Червоного Хреста України Алла Хабарова. І справді, сьогодні, Товариство Червоного Хреста України має міжнародне визнання — є учасником Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця — найбільшої гуманітарної організації у світі, яка нараховує більше 100 мільйонів волонтерів. У 2007 році Міжнародний Рух Червоного Хреста та Червоного Півмісяця ухвалив, а представники держав–учасниць Женевських конвенцій затвердили «Стратегію з відновлення родинних зв’язків 2008—2018».

Загалом за 20 років роботи Служби розшуку Товариства Червоного Хреста в Україні завершено 182 тисячі справ. 84 тисячі українських громадян отримали від товариства iнформацiю про своїх рiдних. Тобто успішність пошуків становить майже 50 відсотків, не приховує свого задоволення президент міжнародної громадської організації «Взаєморозуміння та толерантність» Ігор Лушніков. Прикметно, що понад 70% звернень пов’язані з наслідками Другої світової війни. За період роботи Службі вдалося встановити долі майже 8,3 тисячi осіб, більшість яких ще з часів Другої світової не мали жодного зв’язку зі своїми рідними. Також на рахунку пошуковців Червоного Хреста — більше 8,5 тисячi солдатських поховань часів минулої війни. Нагадаємо: щоб служба почала пошук ваших рідних, треба звернутися до неї з листом, в якому якнайдокладніше вказати дані про розшукувану особу. Чим більше подробиць зазначите, тим більше шансів на успіх матиме ваша справа.