Вірші від депресії

Мало кому відомий 48–річний киянин, інженер Олександр Ліщенко, такий же буйний, як і поет Сергій Єсенін, i так само любить компанії. Каже, що знає напам’ять 160 віршів Сергія Єсеніна, а за минулу зиму вивчив 40 віршів Тараса Шевченка. Чоловік випробовував себе у ролі актора спершу на політичних акціях (Помаранчева революція, наметове містечко прихильників Тимошенко на Хрещатику), потім на фестивалях «Трипільське коло», «Каштановий дім». «Це мене Анатолій Несторович Паламаренко у народ відправив, — розповідає Ліщенко. — Якось підійшов до нього після концерту і кажу, що хотів би, щоб він послухав, як я Шевченка читаю. Анатолій Несторович питав, чи знаю я «Чигирине, Чигирине». Я як продекламував — Паламаренко аж замовк, а тоді каже, що я читаю, як справжній кобзар і моє покликання — культуру в народ нести».

Сьогодні Ліщенко прагне запровадити в клубах так звані поетичні посиденьки. Вечорами по буднях для його моновистави «Сергій Єсенін. Сповідь хулігана» надають сцену в ресторанчику «Бочка» на Театральній або в «Дивані» на Бессарабці. Ліщенко приходить у білій сорочці, з портретом поета. Здавалося б, його вечори навряд чи будуть до снаги компаніям молоді з пивом. Даремно так думаєте. «Десятки молодих людей разом із актором вигукують: «Мне нравилась девушка в белом, но теперь я люблю в голубом»...

Цікавлюся в Олександра Ліщенка, як йому вдалося зі «старомодним» Єсеніним достукатися до власникiв клубів. Каже, що ходив до них мало не щодня, доки не напросився на прослуховування. Ті погодилися і запропонували або квитки на захід продавати, або робити вхід вільний, а гонорари з виручки закладу платити. «Я не задля грошей Єсеніна людям читаю. Тому мене абсолютно влаштовує безплатний вхід», — сміється Ліщенко.

«Знаєте, буває у людей чорна смуга у житті. І в мене таке було. В одну мить усе тріщину дало, було так погано, що думав — не виживу. І тут мені до рук збірка Єсеніна потрапила. Прочитав один вірш, другий, бачу: полегшало. Коли сум у душу закрадається, я його відразу Єсеніним проганяю», — зізнається чоловік. До речі, Єсенін відкрив Ліщенку також вірші Шевченка. Каже, вперше у житті прочитав «Княжну» у перекладі Єсеніна. Відтак за пару місяців вивчив пів–«Кобзаря». «Шевченко пробуджує в мені борця, — розповідає інженер. — Тому «Кобзаря» читаю на вулиці серед мітингувальників. На День Незалежності батюшка з Московського патріархату почув, як я «Кобзаря» на Андріївському узвозі читаю. Перехрестив мене і покрутив пальцем біля скроні. Після виступу я підійшов до нього і питаю, чи сподобався йому Тарас Шевченко у моєму виконанні, а він мені: «Скільки тобі заплатили, щоб ти тут виступав?». Я всміхнувся і подумав: ось це і є для мене найбільша плата».