Крик в одні ворота

Для жіночої збірної України з гандболу виступ на чемпіонатах Європи — звична справа. Вітчизняні майстрині ручного м’яча не пропустили ще жодного фінального турніру європейських першостей. Однак колись грізна команда, в активі якої є медалі і континентальної першості, і Олімпіади, останнє десятиліття живе за принципом — «головне не перемога, а участь». І хоча на Євро–2012, що почалося позавчора в Сербії, підопічні Леоніда Ратнера зіграли лише стартовий матч першого групового турніру, схоже, кінцевий результат українок знову буде невтішним. Адже поступилися ми не олімпійським чемпіонкам–норвежкам чи господаркам–сербкам (із ними ще належить зустрітися), а збірній Чехії, яку з натяжкою можна зарахувати хіба до середняків європейського гандболу. Попри те, що чешки, граючи на недавньому «Кубку Турчина» в Києві, перебували під пильним оком українських фахівців, тренерський тандем Ратнер—Воронов належних висновків із побаченого не зробив.

Поєдинок Україна — Чехія відкривав чемпіонат і, варто зазначити, проходив практично в порожньому белградському Палаці спорту. Глядачами переважно була норвезька команда, а головними вболівальниками — два тренери, яких тільки й було чути. Емоційний Леонід Ратнер «в одні ворота» перекричав свого візаві Яна Башного, однак цей компонент аж ніяк не вплинув на підсумок двобою.

З огляду на склад учасниць квартету, в якому перші два місця заочно вже віддали норвежкам та сербкам, саме очний поєдинок збірних України та Чехії мав визначити претендента на третю путівку до другого групового раунду. На жаль, наші співвітчизниці не змогли впоратися з найпростішим завданням. Тож тепер, аби вийти з групи, в наступних матчах «синьо–жовтим» доведеться стрибати вище голови. Як це зробити — невідомо, оскільки гра проти чешок справила гнітюче враження, особливо перша її частина.

Після стартового мандражу нашу збірну розбив ігровий параліч. 2:10 — такого від команди Ратнера ніхто не очікував. Якщо в захисті українки діяли на звичному для себе низькому рівні, то атаку просто спіткав якийсь колапс. Дівчата просто не знали, як пройти потужну оборону суперниць — більшість наших атак завершувалася втратами, кидками в блок чи «молоко». Під час тайм–ауту Ратнер спересердя назвав кількох підопічних ледарками.

Після тренерських вливань дівчата «прокинулися», ближче до перерви віднайшли слабкі місця в обороні суперниць й потроху почали їх наздоганяти. І навіть виграли другу половину зустрічі з різницею у два м’ячі. Проте ліквідувати те восьмипунктове провалля не змогли. Показово, що найкраща бомбардирка команди Вікторія Борщенко п’ять із семи своїх м’ячів у цій грі закинула із семиметрової позначки. По суті, гандбольне пенальті було єдиним дієвим каналом завершення атак, тоді як головна ударна сила нашої команди — Юлія Манагарова — була сама не своя.