Не парламентом, так референдумом

Поки країну гіпнотизували маніпуляціями з підрахунком результатів виборів до Верховної Ради, парламентська більшість 6 листопада неждано–негадано у стаха­новсько–чечетовському режимі прийняла закон про всеукраїнський референдум. Той, що припадав пилюкою на полицях парламентської канцелярії ще з квітня 2010 року. Саме тоді, на початку правління Президента Віктора Януковича, маловідомий широкому загалу нардеп–«регіонал» Дмитро Шпенов раптом вирішив розчистити простір для легітимного волевиявлення народу та зареєстрував цей законопроект. Утім провладні «більшовики» до­вели, що прийняття цього закону не випадковість: 20 листопада вони відмовилися його скасувати, незважаючи на очевидне порушення регламенту при ухваленні. В чому ж причина такої затятої принциповості «захисників» демократії?

Проста відповідь на складні питання

Із джерел на Банковій стало відомо, що тамтешні дбайливці звели «виборчі баланси» і дійшли висновку, що «самовисунуті» депутати можуть запросити надто високу ціну на тендері вірності «регіоналам». Цілком можливо, що доведеться розплачуватися тими бюджетними коштами, що вже розподілені поміж своїх. Це все одно, що залізти у власну кишеню, а хто ж собі ворог? Тож було вирішено про всяк випадок об’їхати цю піррову виборчу перемогу на кривій законодавчій козі Верховної Ради нинішнього скликання, яка сяк–так дошкандибує до фінішу. А саме: пропхати законопроект через голосування в один день у всіх читаннях заразом і таким чином вручити Президентові ключі від машини марки «референдум».

Цей витвір законотворчої кухні Партії регіонів дозволив Банковій вирішувати ті непрості питання, для яких раніше потрібно було зібрати 301 голос у парламенті. Наприклад, щоб затвердити Януковича довічним Президентом України у складі Союзу Слов’янських Суверенних Республік — СССР. Для цього законом передбачені ще й ратифікаційний референдум щодо зміни територіальних меж країни та конституційний. Останній призначається за необхідності внесення змін до розділів І «Загальні засади», III «Вибори. Референдум», XIII «Внесення змін до Конституції України».

Подібні та інші перспективи вимальовуються цілком реальними при ознайомленні з текстом закону, який надає гаранту Конституції додаткові владні повноваження. Йдеться, перш за все, про референдум «за народною ініціативою». На нього можна виносити питання прийняття Конституції України, нової редакції Конституції, внесення змін до неї, скасування законів про внесення змін до Конституції. Такий референдум дозволено проводити з будь–яких питань, зокрема прийняття, скасування чи змін законів України. Винятком є коло питань, щодо яких всеукраїнський референдум не допускається згідно з Конституцією України.

Щоправда, всеукраїнський референдум із народної ініціативи проголошується на вимогу не менш як трьох­ мільйонів громадян, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній. Це має вигляд нібито громіздкої процедури, але не для нашої владної вертикалі, яка довела своє вміння забезпечувати й фальшувати всенародний «одобрямс» за вказівками Банкової. До того ж, як засвідчила недавня виборча кампанія, електорат просить за один голос недорого — від 50 до 200 гривень, і лише 17 відсотків виборців запевнили, що не продадуть свого голосу ні за які гроші. Порівняно з багатомільйонними ви­тратами владних сил на минулих виборах —це крихти.

За народною ініціативою – із Президентом та владою

Отже, з допомогою плебісциту можна буде недорого для режиму вирішувати практично всі питання державного устрою. І визначальним тут є те, що право на проведення референдуму належить винятково Президенту.

Утім якщо гарант не видасть відповідного указу, то йому за це тюрма не загрожує. Ситуація майже як у кінокомедії «Джентльмени удачі»: «Хто ж його посадить? Він же пам’ятник!» Тобто Президент.

А щоб «полегшити» народу вибір, на його розсуд можуть ставитися відразу кілька запитань та законопроектів, а саме опитування — суміщатися з обранням Президента України, народних депутатів та голів рад різних рівнів. Це при тому, що в країні, за твер­дженнями експертів, навряд чи набереться два відсотки населення, здатного правильно розібратися в юридичних документах.

Та головне не як голосують, а як рахують, і українська влада щойно довела це всьому світу. Тож аби гарантувати отримання замовлених результатів, «законом Шпенова» передбачено, що склад окружних комісій — а саме вони стали осередками фальсифікацій на минулих виборах — затверджує ЦВК на підставі пропозицій, поданих обласною, районною, Київською, Севастопольською міською державними адміністраціями, тобто владою.

Треба віддати належне «бригаді» з адміністрації Президента, яка по–хазяйськи оперативно оцінила перспективу завершення виборчого «політбільярду». І ще до того, як у синю лузу «регіоналів» буде загнано конституційну більшість куль–«тушок» для проголошення повної перемоги «кровосісів», вона про всяк випадок провела партію у «референдумні городки» силами слухняної більшості. Як кажуть, не києм, так палицею.

Де була опозиція?

Цікаво, що тепер зробить опозиція у відповідь. Адже представники БЮТ навіть не голосували проти цього законопроекту. І не намагалися блокувати трибуну спікера, як це вони вчинили в той же день при розгляді чергового мовного законопроекту від Вадима Колесніченка.

Невже закон про референдум видався супротивникам влади менш важливим? Як же тоді втілюватиметься їхня ідея про імпічмент Януковича?

Тим часом те, що проґавила опозиція, не пройшло повз увагу Європи, стурбованої зміцненням авторитаризму в Україні. Парламентська Асамблея Ради Європи попросила Венеціанську комісію дати оцінку новонародженому закону про всеукраїнський референдум, який уже встиг підписати і Президент Янукович.

В’ячеслав ПРИЛЮК