Відомий дніпропетровський гурт «...И Друг Мой Грузовик» оголосив про завершення творчої діяльності. Заяву про «саморозпуск» колективу вивісила на офіційному сайті «Грузовика» його директор Олена Белентьєва. «Обговоривши стан справ і ситуацію в цілому, ми одностайно ухвалили рішення завершити творчу діяльність гурту «И Друг Мой Грузовик»... Ми зробили все, що могли, і сказали все, що хотіли сказати, у рамках цієї групи», — йдеться в офіційному «некролозі» «грузовиків». Мовляв, колектив було створено як одноразовий проект для одного фестивалю, а прожив він аж 15 років, і «це були прекрасні 15 років, ми розстаємося без гіркоти і жалю».
Справді, у 1997 році Антон Слєпаков (автор пісень, вокал), Ростислав Чабан (бас–гітара) та Володимир Бусел (ударні) об’єдналися, щоб зіграти на фестивалі в Дніпропетровську. Експеримент виявився настільки вдалим, що хлопці вирішили продовжити життя групи «Я и Друг мой Грузовик». Уже за рік вийшов перший демо–запис, а в 1999–му кліп «Колеса» з’явився в ротації не лише на українському, а й на російському ТБ. Невдовзі колектив залишив Бусел, напевно, він і був отим «я», бо після його «відходу» це слово зникло з назви. «...И Друг Мой Грузовик» продовжив діяльність з новим барабанщиком (сьогодні за ударними — Денис Швець. — Ред.). Вони концертували, і за кордоном також, записали пару альбомів, зокрема і найбільш успішний у своїй історії — «Шукаю друга» (2007). Останні роки видавали «на–гора» по студійній платівці, остання — автобіографічний альбом «Роки геологів» — побачила світ цьогоріч. Тому рішення про закінчення творчої діяльності пошановувачам «грузовиків» здалося дещо дивним.
Дізнатися про «допоміжні» причини самознищення гурту наразі неможливо — Олена Белентьєва незворушна: колектив ухвалив солідарне рішення нічого не коментувати пресі. На своїй сторінці у «Фейсбуці» вона відповідає на прохання журналістів розповісти, які подальші індивідуальні плани членів команди: «Ми не коментуємо. Викручуйтеся самі». Мовляв, «ми не вважаємо розпад гурту подією, подія — це коли з’являється новий гурт».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
