Це ще один приклад сміливої і грубої афери, типової для нашої країни, коли зацікавлена група людей створює фіктивну фірму або ж таку, справжні задачі якої далекі від заявлених, і під патронатом найвищих державних чиновників розкрадає землі, бюджетні кошти, історичні пам’ятки. Пролобійований Московським патріархатом проект «музей Десятинної церкви», за задумом, мусив стати юридичним прикриттям для зведення на місці руїн церкви князя Володимира сучасного собору УПЦ МП iз подальшим захопленням заповідної Старокиївської гори і розбудовою тут грандіозного монастиря та іконописної школи. Найвища амбіція — «приватизувати» сакральне місце, яке зараз є пам’яткою національного значення.
Складається враження, що хтось сильний і впливовий підганяє батогом виконавців. За інформацією світських співробітників музею, його церковне керівництво говорило, що на «об’єкт» днями вже заїде будівельна техніка. «Об’єкт» — це законсервовані археологами руїни фундаменту Десятинної церкви.
Новобуд — проти залишків храму Святителя
«На зеленому паркані (який незаконно звела УПЦ МП, огородивши руїни церкви. — Ред.) ми хотіли вивісити банери, які б ілюстрували етапи розвитку пам’ятки, давали певну історичну інформацію, проте керівництво музею нам сказало, що нічого там вішати не треба, бо з 1 листопада заїдуть бульдозери і почнуться будівельні роботи», — розповідає Лариса Ганзенко, кандидат історичних наук, яка ще тиждень тому була заступником директора музею Десятинної церкви. Лариса Георгіївна під тиском свого «духовного» директора вже звільнилася. А наукові співробітники музею написали відкритого листа міністрові культури з вимогою негайно звільнити директора закладу Павла Дорошенка (він же ієродиякон Ярослав), припинити беззаконня і свавілля, яке чинить у державному закладі його церковна верхівка, та надати публічності проекту подальшої долі Десятинної церкви.
Відразу після опублікування листа голова комісії Київради з культури, охорони пам’яток та туризму Олександр Бригинець виклав в інтернетмережі цікавий «малюнок» — проект собору, що має накрити історичні рештки Десятинної. Пан Бригинець запевняє, що саме такий проект лежить на столі головного архітектора Києва. Вже один, безальтернативний. На ньому, на щастя, ще немає жодної дозвільної «візи» державних, муніципальних, пам’яткоохоронних інституцій. Інститут археології НАН України не завізує цей проект, певен його співробітник Олексій Комар, який також працює «на півставки» у музейній установі ієродиякона Ярослава.
Проект, як ви розумієте, приховано від громадськості, ніхто з його авторів та духовних осіб, причетних до розробки цього «чуда архітектури», його не коментує, не пропагує в засобах масової інформації. Чому, спитати б? Можливо, тому що він не витримає фахової критики, ба, навіть доскіпливого погляду пересічного естета. Але головний його концептуальний недолік у тому, що будівля поварварськи закриє рештки стародавнього фундаменту Десятинної, а подекуди і понищить їх. Образно кажучи, нова церква поглумиться над останками «дітища» святителя Русі, якому з такою підкресленою шанобливістю б’ють поклони сучасні провідники православ’я з Московського патріархату.
«Проект цей відомий: унизу — підвалмузей iз частиною фундаменту Десятинної церкви, над ним — собор. Архітектори, які розробляли проект, не володіють даними про точки висот фундаменту Десятинної церкви. Він передбачає підземний музей, тоді як рівень фундаменту Десятинної, що зберігся, практично весь виходить на поверхню», — каже Олексій Комар. Себто все «оте, що стирчить» над землею, доведеться зрізати на догоду новій споруді?
Стежина до «храму»
Замовником проектування визначено Дирекцію відновнореставраційних робіт, яка підпорядкована Київській міськдержадміністрації. «Я дуже багато часу витратила на спілкування з Ольгою Кругляк, котра і є тим загадковим єпархіальним архітектором, яка в майстерні Лосицького проектує будівлю музею Десятинної церкви, — розповідає пані Ганзенко. — Одного дня я таки побачила проект зі сваями. Вони розчленовують розкопи музею і передбачають таке навантаження, яке не потрібне для підтримки плитинакриття, а розраховане, безсумнівно, на колосальний храм. Я в досить різкій формі висловила протест, адже стилістика, в якій він запроектований, чужа давньоруській архітектурі. Проект Кругляк — це навіть не вчорашній день в архітектурі, це попередня епоха, за естетикою якої відбудовано церкву Богородиці Пирогощі, а ще гірше — Золоті ворота в Києві... Після цього мене відсторонили від обговорень теми проектування будівлі музею».
Зараз, коли науковці збурили черговий скандал навколо планів забудувати стародавній фундамент пам’ятки, церковники, наче на допиті, все заперечують. «Ні про яке будівництво не йдеться», — спростовує в розмові з журналістом «Коммєрсанта» ще один фігурант скандалу, згаданий у відкритому листі до міністра, протодиякон Антоній (у миру Коваль, співробітник музею).
Є підстави вважати, що ідея заснувати музей, точніше кажучи, юридичну особу з такою назвою, була хитромудрим маневром церковників узаконити будівництво. Спершу, припускаємо, новобуд подавали б громадськості як музей, що охопить собою історичний фундамент Десятинної церкви, а згодом на його основі почали би спорудження сучасного собору. Але й не він є піком амбіцій Московського патріархату. На маківці та схилах Старокиївської гори прагнуть розбити цілий монастир.
Споруди ще нема, але мешканці вже є — ціла ватага чоловіків називають себе ченцями Десятинного монастиря і підпорядковуються архімандриту Гедеону (Харону). Навряд чи ці слуги Божі хочуть весь свій земний шлях лишатися бомжами, кочівниками з однієї квартири, яку для них знімає УПЦ МП, на іншу; за логікою, якщо є монахи — значить, колись та буде й монастир. Саме музей мусив стати локомотивом, який проб’є дорогу проектам із землевідведення для монастиря. Так, Лариса Ганзенко розповіла, що стала свідком розмови музейного начальника пожежної охорони Олександра Маметова зі своїми однодумцями — він викладав план зі створення в структурі музею «якогось Інституту ландшафту». «Цей проект передбачав приведення до ладу схилів Старокиївської гори, але мене, звичайно, зачепило те, що в проекті ставилося на меті подати клопотання про надання схилам статусу пам’ятки регіонального значення (на сьогодні вони є пам’яткою національного значення. — Ред.). Таке пониження в статусі є вкрай грубою непрофесійністю, і я вказала на це директору (музею), — провадить Лариса Георгіївна. — Потім цей «ландшафтний» проект якось «розчинився».
Хто «кришує» музейників у рясах
Перед тим, як 9 квітня нинішнього року було підписано указ про створення Музею Десятинної церкви, президент Віктор Янукович приїздив «на місце». Нагадаємо, що поруч iз будівельним парканом, яким відгороджено руїни церкви Володимира, з минулого року стоїть незаконно споруджена капличка УПЦ МП. Ще за президентства Віктора Ющенка, улітку 2007го, загін вірних Московського патріархату встановив тут збиту з дощок дерев’яну хатку, в якій почали проводити богослужіння. Попри те, що з’явилася вона нелегально і викликала спротив пам’яткоохоронців та громади, «молитовну хатку» не знесли. І з неї «проізросла» цегляна каплиця — тепер єдина матеріальна точка опори майбутнього монастиря. Саме з її головним служителем, вищезгаданим Гедеоном, і спілкувався Віктор Янукович. Після розмови Харон виглядав окриленим, а за кілька днів з’явився президентський указ. Принаймні так стверджує, спираючись на слова очевидців, керівник громадянської ініціативи «Збережи старий Київ» Ігор Луценко. Крім того, в цю капличку іноді заходять поставити Богові свічку високі донецькі сановники — урядовці, депутати Верховної Ради. Словом, не глуха це обитель.
Не будемо демонізувати Віктора Федоровича, справного мирянина, припущеннями про те, що він жадає добити не знищені часом залишки церкви князясвятителя і в такий спосіб завдати непоправної шкоди національній спадщині очолюваної країни. Напевно, гаранта попросили, розказали, що музей Десятинної — це круто і на користь християнству, він і підписав указ. Тим більше не будемо дорікати Михайлові Кулиняку злим замислом, бо він хоч і міністр культури, але не археолог чи історик, а скрипаль. Йому доручили створити музей — він виконав. Це ж не вперше «замовляють музику». А от проконтролювати те, якою діяльністю займається музей, мусив би. За посадовими обов’язками. Як навряд чи коректним можна назвати рішення Кулиняка призначити директором державного музею такого значення особу не світську, а священнослужителя. Отож пан Кулиняк став «дахом» для конфесійної оборудки (радше не «дахом», а «піддашком»). Мабуть, теж мимоволі — за посадовими обов’язками.
Занадто метафорично було б назвати Павла Дорошенка креатурою представника Президента у Верховній Раді Юрія Мірошниченка. Проте кажуть, що саме він запропонував Національному музею історії України (на території музею знаходяться руїни Десятинної) ввести в керівний штат священика. «Доти такої посади не було — заступник директора з питань музеєфікації залишків Десятинної церкви. Її створили винятково для ієродиякона Ярослава, — як пояснювали в музеї, на прохання одного з парафіян. Ієродиякон Ярослав півтора року числився виконувачем обов’язків заступника директора, отримував зарплатню незрозуміло за що, — констатує Олексій Комар. — А загадковий той «парафіянин» дуже скоро себе проявив. Я маю на увазі Мірошниченка, котрий невдовзі зареєстрував у Верховній Раді законопроект про відродження Десятинної церкви за державний кошт і потім передачу її УПЦ Московського патріархату. Власне, йшлося про виведення церкви з реєстру пам’яток державного значення». Той законопроект наразився на рішучий спротив наукової спільноти, і його відклали. А от ієродиякон Ярослав отримав «мандат» представляти Історичний музей на засіданні конкурсної комісії у травні 2011 року, яка мала визначити подальшу долю руїн Десятинної. Ясна річ, свій голос Дорошенко віддав не на користь проекту наукового збереження руїн церкви, а на користь будівництва собору. Можливо, саме для цього й потрібне було його працевлаштування у штат Історичного музею? Тим більше невдовзі Дорошенко залишив цю посаду.
Варто згадати, що те засідання було обрамлено скандалом, позаяк прихильники будівництва собору пробували долучити на свій бік голос відсутніх на засіданні колег. Як писала «УМ», голові журі, головному архітектору Києва Сергієві Целовальнику, котрий дотримується концепції науковців, невідомі аноніми телефонували додому і погрожували... анафемою.
Директор у рясі
«Павло Вікторович — досить симпатична людина. Але на нього впливає церковне оточення. Багато питань вирішує настоятель монастиря», — каже про свого колишнього начальника пані Ганзенко. Справді, цей імпозантний молодий чоловік з’являвся в юрбі активістів, котрі влаштовували акції протесту проти зведення на підмурівках Десятинної церкви нової каплички УПЦ МП. Принаймні один раз він прийшов туди «в цивільному», напевно, щоб спостерігати за «діями противника», а не вести контрагітацію. І якби не масивний золотий ланцюг iз хрестом, що визирав у прорізі накрохмаленої сорочки, ніхто б і не запідозрив у ньому «винуватця торжества». Молодий, амбітний, розумний, попереду — кар’єра...
А от за даними Ігоря Луценка, саме Павло Дорошенко керував будівництвом незаконної каплиці на історично охоронних землях, але фахової освіти та досвіду для керівництва музеєм не має. Втім, за «вищим» задумом, такий досвід і не передбачався. А навіщо?
Ларису Ганзенко запросили до роботи над створенням нового музею в числі перших, і вона разом з Віталієм Козубою, Олексієм Комаром та іншими науковцями розробляла концепцію створення музейного простору Десятинної церкви. Про те, які відкриття чекають на них у музеї, дослідники старовини ще не знали. «Мені надійшла пропозиція від Ольги Школьної, котра очолює департамент у Міністерстві культури. Я з радістю прийняла цю пропозицію, тому що Десятинна церква — смисл моєї наукової кар’єри, я все життя займалася вивченням монументального живопису Десятинної церкви, досліджувала колекції з розкопок», — пояснює Лариса Георгіївна.
Призначення директором закладу ієродиякона Ярослава стало для світських вчених потрясінням. Проте музей же державний, підпорядкований Мінкульту, заспокоювали вони себе, а значить, директор має діяти в рамках українського законодавства, посадових інструкцій. «Ніхто не міг гадати, що безмір почнеться негайно, — зізнається пан Комар. — Першою пішла бухгалтер; вона сказала, що Дорошенко і вся та братія абсолютно не уявляють собі принципів роботи державних установ, ігнорують діловодство...»
За офіс музейникам«новобранцям» слугує тісне непристосоване приміщення на вулиці Володимирській, яке доти виконувало роль гуртожитку для монахів. Якщо порахувати, то не набереться й одного квадратного метра площі на кожного співробітника, ніяк працювати, бо не вистачає елементарного — столів, стільців, скаржиться Олексій Комар.
Мало не три чверті співробітників набрали з ченців та представників духовенства Московського патріархату. Під них створювали посади. Скажімо, получку державним коштом отримував інженер з техніки безпеки. «Навіщо інженер з техніки безпеки, якщо в приміщенні немає ніякої техніки, навіть комп’ютера?!» — дивується Лариса Ганзенко. Комп’ютера немає, зате є заступник директора — увага! — з капітального будівництва.
Почім опіум для народу?
Найбільший кадровий призов відбувся в екскурсійний відділ: там «працюють», як стверджують у листі до міністра музейники, приблизно півсотні осіб — ченці, представники Духовної академії Московського патріархату. Вочевидь, керівництво вважає, що екскурсія чимось подібна до байки і з вкрапленнями з Нового Заповіту є цілком посильним жанром для будького, хто тількино прийняв постриг. Власне, який музей — такі й екскурсії. Людей водять у «святая святих» — за не раз уже в цій статті згаданий всує зелений паркан, яким огороджена територія Десятинної церкви, ще не опорядкована після роботи археологів. Кажуть, що бувало, екскурсантам демонструють іржавий будівельний цвях з 1980х і подають його за артефакт князівської епохи. «Туди водити людей не можна, — обурюється Олексій Комар, який сам «копав» на Десятинці, — врештірешт, тому що це небезпечно: там вибоїни, виступи фундаменту, не прокладено екскурсійних доріжок. Це зовсім непідготовлена для екскурсій територія!» Але не це головне. Двоповерхові автобуси з усього православного світу час вiд часу пришвартовуються на п’ятачку між вулицею Володимирською та Андріївським узвозом. Нескладно впізнати в цих туго запнутих жіночках паломниць, та втім про паломницький «обмін» свідчать часто написи на лобовому склі автобусів. Ризикнемо припустити, що дирекція новоствореного музею, не облаштувавши жодної експозиції, вже заробляє трохи грошей для потреб закладу. Таку підприємливість можна лише вітати. Тим більше що каси в музеї немає.
Про зміст розповідей богомільних екскурсоводів і наукову достовірність викладених ними фактів ви здогадуєтесь? Підписанти відкритого листа вказують, що текст тих екскурсій піддано суворій релігійній цензурі Ярославом Кризною, завідувачем науководослідного (!) відділу музею (у більш рідній для себе стихії він є архімандритом Гавриїлом, заступником уповноваженого УПЦ МП iз питань вищої освіти та науки, доктором богослов’я). «Кризна Я. В... заборонив вживати низку наукових термінів (наприклад, «культ», «релігія»),... заборонив розповідати про дохристиянський період історії Києва, пропагує антинаукові концепції і вимагає в обов’язковому порядку заводити екскурсії до церкви незаконно діючого «Десятинного монастиря», — йдеться в означеному листі. «На мій погляд, неетично наполягати, щоб люди заходили в церкву, щось там розповідати під іконами... Ми можемо зробити 15хвилинну перерву, рекомендувати бажаючим зайти, поставити свічку. Але заганяти туди людей — це занадто», — інтелігентно заперечує пані Ганзенко. Вже не кажучи про те, що нормальний екскурсовод мусить себе інтелектуально зґвалтувати, щоб віднайти зв’язок між Київською Руссю і цією невидатною спорудою. Ймовірно, директива щодо «туристичного маршруту» в капличку ґрунтована на простенькій арифметиці: один туристичний автобус — це 30 свічок у капличці. Де Богові копійка, там попові — рубчик.
Директор музею казав, що пана Кризну в науководослідний відділ рекомендувало Міністерство культури. Як і ще низку колег, зокрема згаданого вище пана Коваля (протодиякона Антонія). Його у відкритому листі звинувачують в «екстремістських і дискримінаційних висловлюваннях щодо інших християнських громад України, а також у зневажливому висловлюванні щодо законів України».
NB. Церква в Україні відокремлена від держави, однак, як бачимо, не відокремлена від державної «шарової» годівнички, в яку всі ми, податкосплатники, скидаємось по копієчці.
Науковці наголошують, що найменше б хотіли, щоб цей конфлікт було подано як ідейну сутичку між «світською» та церковною частиною колективу. «Ми хочемо надати публічності цій темі, концепція подальшого розвитку музею Десятинної церкви має пройти публічне обговорення на рівні фахівців», — наполягає Лариса Ганзенко. «За науковою концепцією, мусить відбутися музеєфікація руїн як єдиного комплексу, демонстрація пам’яток, знайдених там під час розкопок 2005—2010 років. Колекція розкопок (вони зберігаються в Інституті археології. — Ред.) цікава своєю цілісністю, а зараз їх починають розтягувати по виставках, — пояснює пані Лариса. — Цей простір не можна дробити. Якщо між руїнами увіб’ють будівельні палі і накриють їх плитою, то простір, що містить рештки Десятинної церкви, зникне. Це має бути художньопросторове відображення пам’ятки. І саме такий підхід превалює у практиці європейських колег». За її словами, музеєфікація має торкнутися не тільки Десятинної церкви, а охопити й палац Володимира та інші об’єкти на Старокиївській горі.
Позиція науковців чітко аргументована. Що цікаво, їхні опоненти з УПЦ МП не наважуються вийти у «відкритий двобій», публічно дискутувати, переконуючи, чому варто поновити церкву. І на це мусили б зважати ті, хто владарює країною. Адже державна політика — це не укази і шаблонні відмовки про «європейський вектор розвитку» і «примат науки», це спосіб мислення багатьох владоможців, що перетворюється в дію. Є таке поняття «політична воля». Але в української владної верхівки її немає. І тільки завдяки суспільному резонансу ще можна вибити якісь хисткі гарантії недоторканності національної спадщини.
Так, днями голова КМДА Олександр Попов заявив, що столична адміністрація «не погодить жодного документа, який би дозволив будівництво на фундаменті Десятинної церкви». Такої твердості не продемонстрував, на жаль, міністр культури. У перші після публікації відкритого листа дні він узагалі заявив газеті «КоммєрсантУкраїна», що ніякого листа не бачив. Хоча група науковців, які підписали лист, запевняють, що перед оприлюдненням зареєстрували його в приймальні міністра. Реакція міністерства з’явилася через три дні. І була вона не достатньо повною для того, щоб зрозуміти «спосіб мислення» цього відповідального за ситуацію відомства. Так, у повідомленні на сайті Мінкульту анонімні спічрайтери заспокоюють громадськість: «метою діяльності музею Десятинної церкви є збереження залишків фундаменту...», «колізії, які виникли в колективі, безпідставні, оскільки наукова концепція роботи музею на даний час тільки розрорбляється...», а «що стосується призначення Павла Дорошенка директором музею, то воно відбулося ... відповідно до чинного законодавства». Значить, далі — буде?
