«Зайва» школа

Днями, поспішаючи на сесію Кременчуцької міської ради, депутати мимоволі згадували власні шкільні роки. Адже з динаміків біля входу в мерію лунали шкільні пісні, які зазвичай крутять на Першовересень. Однак атмосфера зовсім не налаштовувала на ностальгійні сентименти. Близько двохсот учасників «озвученого» в такий спосіб пікетування цитаделі міської влади зібралися там під гаслом «Залиште нашу школу дітям». Батьки учнів і небайдужі кременчужани тримали в руках і набагато дошкульніші гасла.. Що ж розбурхало емоції?

Сумнівна послуга Центру послуг

«УМ» уже розповідала про те, що напередодні цього навчального року лише завдяки власній принциповості батьки першокласників Кременчуцької загальноосвітньої школи №20 відстояли право своїх дітей вчитися у двох нормальних україномовних класах, а не в одному переповненому. Практично тоді ж тривожні дзвіночки пролунали і для батьків та учнів тамтешньої загальноосвітньої школи №14. Вона, попри те що має добротне триповерхове приміщення у центрі міста, неперспективною в уяві «батьків» Кременчука стала нібито через невелику кількість учнів. Тож «розчинити» серед інших вони намірилися вже не один клас, а... цілу школу.

Мовляв, зараз же майже скрізь відчувається недобір до нормативу наповнюваності, то чому б не прилаштувати дітей із 14–ї в інші школи, а її будівлю використати для нагальніших міських потреб. Можновладці не приховували: у місті є ще вразливіші школи, але ж 14–та — найближча до них. І до потенційних відвідувачів майбутнього Центру муніципальних послуг, який — кров iз носа — має постати у місті вже наступного року. Першу хвилю тривог із приводу такого «перепрофілювання» узявся гасити сам мер Олег Бабаєв. Мовляв, у цьому навчальному році з тієї школи нікого не виселятимуть, а остаточне рішення «будемо приймати зимою», тож хвилюватися не треба.

Однак сніг на голови ошелешених батьків та їхніх чад упав значно раніше, ніж білі мухи. Сипнули його вже у вигляді офіційних документів, де школа №14 навіть... не згадувалася. У проектах рішень запланованої на 27 листопада сесії міськради (в одному з них ставилося завдання перед управлінням капітального будівництва, в іншому закладали необхідні для їх виконання бюджетні кошти) йшлося винятково про «проектування та реконструкцію будівлі під Центр муніципальних послуг по вул. Гагаріна, 14».

Різати будемо по–живому...

Але ж, даруйте, саме за цією адресою зараз функціонує загальноосвітня школа №14, ніякої іншої «будівлі» там немає. Водночас учні бачили, як після попереднього вердикту міськ­виконкому фахівці згаданого будуправління вже приходили до них робити необхідні заміри. Отже, навчальний заклад, якому невдовзі виповниться 65 років, різатимуть по–живому? Без офіційної згоди на його ліквідацію відповідного органу влади, без обговорення з громадськістю... Такі обхідні маневри чиновників чи не найбільше обурили батьків учнів приреченої школи. За кілька тижнів вони оббили пороги, здається, всіх місцевих інстанцій, побували на засіданнях комісій міськради, які погоджували проекти згаданих убивчих для навчального закладу рішень тощо.

Ті зустрічі й дебати породжували безліч запитань та припущень. Скажімо, для того ж муніципального Центру цілком вистачить одного (зрозуміло, першого) шкільного поверху. Ким і чим наповнять іще два? Якщо ту «зайву» площу в центрі міста здаватимуть в оренду під круті офіси або продаватимуть, то чи не їхні власники та покровителі останніх є головними рушіями таких пертурбацій? Зрештою, чому треба економити саме на дітях, їхньому комфорті, психологічній рівновазі сформованих учнівських колективів, а не на тих–таки чиновниках і управлінцях? Чого варте, скажімо, утримання у місті, яке не тягне навіть на один столичний район, крім міської, ще й двох «повноформатних» районних рад...

«Мужицька» арифметика від чиновників

Однак мер і його заступники невблаганні. Мовляв, за умов дефіциту коштів у міській казні, коли тільки на зар­плату бюджетникам не вистачає 20 мільйонів гривень, завелика розкіш утримувати школи, де в класах замість нормативних 30 навчаються тільки 15 дітей. Такі «малокомплекти» з підвищеними витратами на одного учня, на думку міських керманичів, фактично «об’їдають» інші, «нормальні», школи. За підрахунками мерії, у Кременчуці зараз функціонують 60 «зайвих» класів і щонайменше 3–4 школи, які можна безболісно для загальної мережі «оптимізувати». Щоправда, при цьому з’ясувалося, що загальноміську кількість школярів вони просто поділили на середньостатистичний клас із 30 учнів. Хоча, згідно зi ст. 34 Закону «Про загальну середню освіту», наповнюваність класів «не повинна перевищувати 30 учнів». Тобто така гранична кількість зовсім не обов’язкова...

«Мужицькою» виявилася арифметика від чиновників і стосовно школи №14. Бо ж сьогодні в ній навчаються 232 учні. Отже, на один клас у середньому припадає більше 20 школяриків. Причому, за інформацією директора Анатолія Ващенка, перед початком минулого навчального року налічувалося 205 школярів. А значить, за рік їхня альма матер приросла фактично ще одним класом. Така тенденція, погодьтеся, зовсім не нагадує сумну статистику демографічного згасання бага­тьох навчальних закладів у сільській глибинці.

З іншого боку, найближчий навчальний заклад, яким «тикали» незгодним із закриттям школи №14 батькам (мовляв, він же у вас буквально під носом), виявився... ліцеєм. А до навчання в таких елітних закладах, як відомо, готові не всі звичайні школярі. Зрештою, й у ньому, і в деяких інших школах, на «екскурсії» до яких керівні освітяни настійливо запрошували тих же мам і татусів, на їхніх чад чекають переповнені класи, навчання у дві зміни та інші подібні «принади».

Мера — на батьківські збори

Врешті доведені до відчаю мами і тата зібралися на чергові позачергові загальношкільні батьківські збори й вирішили написати відкритого листа депутатам міськради, а також звернутися до правоохоронців і можновладців, починаючи з прокурора міста й закінчуючи Президентом України. Було ухвалено також пікетувати призначену на 27 листопада сесію міськради.

І тільки після цього 26 листопада, тобто за день до сесії, у «нещасливу» школу вперше прийшов мер міста Олег Бабаєв зі своїм почтом. Зрозумівши, що присутні батьки налаштовані рішуче, мер повідомив, що власним вольовим рішенням знімає їхнє шкільне питання з порядку денного сесії й бере паузу для додаткового вивчення проблеми. Та оскільки батьки наполягали не на вивченні, а на цілковитому закритті цього надзвичайно болючого для них питання, власне, на гарантіях, що їхню школу не будуть ліквідовувати, то без пікетування сесії все ж не обійшлося. На ній те питання з розгляду таки зняли, а одразу після сесії, спілкуючись із журналістами, Олег Бабаєв підтвердив наміри «розібратися з 14–ю школою» ґрунтовніше. За його словами, на довивчення питання мерії потрібно не більше місяця. А після цього, мовляв, «приймемо рішення, яке влаштує всіх».

Батьки, звісно, сподіваються на те, що воно не розійдеться з інтересами їхніх дітей і здоровим глуздом. Відстежують та вивчають цю проблему і в області. Попри те, що школа підпорядкована нібито не залежному від виконавчої влади органу місцевого самоврядування, його повпреди та освітянські керівники не приховують, що діють із урахуванням своєрідної поправки на «вітер згори». Звідти ж, насамперед із Міністерства освіти та науки, у відповідь на прохання про допомогу, в тому числі й фінансову, лише розводять руками та рекомендують шукати «внутрішні резерви», насамперед за рахунок «оптимізації» шкіл і класів. Причому, якщо раніше такі настанови стосувалися в основному так званих «малокомплектних» шкіл у віддалених селах, то сьогодні той гіркий досвід радять поширювати й на міста.

P. S. Ще однією сумною прикметою часу стали прохання батьків кількох учнів, які звернулися до корпункту «УМ» в області з приводу цієї пекучої проблеми, «не світити» їхні прізвища на всеукраїнському рівні. Адже, мовляв, їхнім дітям іще навчатися та навчатися не лише в Кременчуці... До того ж на адресу найактивніших «підбурювачів» батьківського протесту проти закриття школи №14 уже почали надходити есемески з погрозами. Тож на згаданій сесії один із депутатів міськради навіть запропонував ухвалити окреме звернення з цього приводу до прокуратури, але колеги його не підтримали...