Днями, поспішаючи на сесію Кременчуцької міської ради, депутати мимоволі згадували власні шкільні роки. Адже з динаміків біля входу в мерію лунали шкільні пісні, які зазвичай крутять на Першовересень. Однак атмосфера зовсім не налаштовувала на ностальгійні сентименти. Близько двохсот учасників «озвученого» в такий спосіб пікетування цитаделі міської влади зібралися там під гаслом «Залиште нашу школу дітям». Батьки учнів і небайдужі кременчужани тримали в руках і набагато дошкульніші гасла.. Що ж розбурхало емоції?

У грудні виповнюється 290 років із дня наро­дження цього видатного духовного подвижника, а в листопаді 1794 року він відійшов у вічність. Тож на малій батьківщині Паїсія Величковського, у Полтаві, влаштували дводенні урочистості зі вшанування пам’яті святого, на які прибув Патріарх Київський і всієї України–Русi Філарет. Спершу він освятив виставкову залу Духовно–культурного центру ім. Паїсія Величковського у відновленому Свято–Успенському кафедральному соборі УПЦ Київського патріархату, оглянув експоновану там виставку «Православна ікона ХVІІІ–ХІХ століть», очолив вечірнє святкове богослужіння у згаданому храмі.

Ціну передвиборчих гасел партії влади і «покращення життя вже сьогодні» першими відчули освітяни. За іронією долі, піонерами затягування пасків стали земляки очільників нинішньої влади — співробітники найбільшого на Донеччині ВНЗ — Національного технічного університету, в якому, до речі, свого часу викладав Прем’єр­міністр Микола Азаров.

«Діти для мене — єдиний сенс у житті, якби не вони, навіщо тоді жити?» — любить часто повторювати 42­річна Любов Бальчос із села Залісці Шумського району Тернопільщини. Після смерті чоловіка, який раптово згас через рак шлунка, жінка залишилася сама з дванадцятьма дітьми. Найменшій Діаночці нині лише три рочки, а найстаршому Сергієві — 23.