«З мене вимагали 300 тисяч доларів за непроведення контрагітації...»

Поки Центральна виборча комісія реєструє народних депутатів нового скликання, деякі з тих, хто не потрапив до майбутнього парламенту, продовжують боротьбу за місце під куполом Верховної Ради в судах. Утім програвати теж потрібно уміти — таке враження складається після спілкування з одним із кандидатів у нардепи по Івано–Франківській області В’ячеславом Кредісовим — доктором економічних наук, заслуженим економістом України, головою правління ВГО «Нова формація».

Він балотувався в одномандатному окрузі №86 (Долина, Болехів, Рожнятів, частина Богородчанського району) як ставленик Української партії й голова обласного громадсько–політичного об’єднання «Голос нації». Конкуренти підібралися потужні — висуванці «Батьківщини», «УДАРу», Петро Шкутяк від «Нашої України», позапартійний кандидат від влади... Зрештою Кредісов обмежився четвертим місцем і 10% підтримки, а переміг представник об’єднаної опозиції Анатолій Дирів (29%).

Ширшій публіці Кредісов відомий тим, що свого часу працював заступником тодішнього міністра оборони Анатолія Гриценка і пішов від нього на хвилі корупційного скандалу. Їхні шляхи перетнулися й під час останньої виборчої кампанії. Кредісов стверджує, що представники Гриценка його... шантажували.

«Мені пропонували 300 тисяч доларів за «планування часу Гриценка»

— В’ячеславе Анатолійовичу, хто й за що вимагав з вас гроші?

— Практично одразу після моєї появи на 86–му виборчому окрузі Івано–Франківщини з’явилася велика кількість охочих «допомогти» мені. Одна з таких пропозицій надійшла від кандидата зі списку об’єднаної опозиції Миколи Ладовського —  голови Івано–Франківського обласного осередку очолюваної Анатолієм Гриценком партії «Громадянська позиція». Спершу він та його команда виставили суму в 300 тисяч доларів за те, щоб «планувати час» екс–міністра оборони таким чином, аби він не потрапив на мій округ і, відповідно, не агітував проти мене. Адже не секрет, що ставлення пана Гриценка до мене є неоднозначним. Утім така пропозиція викликала в мене неабиякий подив, і, звісно, я відмовився.

Тоді вони змінили тактику — двічі привезли на округ Анатолія Гриценка, і він як політик всеукраїнського масштабу, чия думка для людей вагома, активно пропагував твердження, що за Кредісова не можна голосувати в жодному разі. Я попросив представників ЗМІ поцікавитися в Анатолія Степановича, у зв’язку з чим така увага до моєї персони. Пояснення говорить саме за себе: він мене колись звільнив (з посади заступника міністра оборони. — Авт.), тож тепер має бути послідовним.

— Ви повідомили про шантаж і факт вимагання грошей правоохоронцям?

— За здирництво і хабарництво можна отримати від 8 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Та я не хотів такої долі Ладовському. Тому погодився з ним зустрітися і все зафіксував на аудіо– та відеопристрої. Фінальна сума, яку від мене вимагали, впала до 15 тисяч доларів. Тоді я скликав локальну прес–конференцію, де й вивів усіх на чисту воду.

— Але ж свого часу й вас «виводили на чисту воду» — за підсумками вашої роботи в Міноборони...

— Чи не єдине, чим пан Гриценко може пишатися зі свого перебування в міністерському кріслі, — це тим, що за час моєї з ним співпраці Міноборони здійснило прорив у галузі будівництва житла для військовослужбовців з цивільного запасу. Порівняємо: за рік до мого приходу на посаду заступника міністра оборони з економічних питань військовослужбовці отримали 2 тисячі квартир, тоді як за час мого керівництва — 6 тисяч квартир, а після мене — знову 2 тисячі. Така ціна роботи однієї людини. Але після цього мені чомусь запропонували звільнитися.

«Щомісяця я платив міністру 25 тисяч доларів на «імідж політика»

— Звинувачення проти вас тоді так і не довели?

— І не лише щодо мене, а й десятків генералів, яких тодішній міністр звільнив «без суду і слідства». Пан Гриценко сформував собі через деякі ЗМІ образ «головного антикорупціонера країни», і це реноме потрібно було якось доводити. Мене звільнив — звинуватив у корупції. Байдуже, що ніхто не довів моєї причетності до махінацій. За час моєї роботи в міністерстві Гриценко звільнив зо двадцять генералів, які потім всі до єдиного поновилися через суди й отримали компенсаційні виплати з бюджету. Та про це майже всі мовчать.

Окрім того, я досить довго фінансував особисті потреби громадянина на ім’я Анатолій Степанович Гриценко, щомісяця виплачуючи йому близько 25 тисяч доларів на громадсько–політичні потреби. Частина цих грошей ішла на розвиток партії «Громадянська позиція». Якось він мені сказав: я не можу заробляти гроші, але як політик повинен їздити на гарних машинах, мати прибиральниць, охоронців. Як правило, такі функції біля «білих і пухнастих» на публіці політиків виконують люди з економічними функціями. Їх виконував я: давав пакети, не питаючи, на що вони йдуть...

— Але ж ви мали спільний проект із Гриценком, і він потребував фінансування...

— Свого часу я ініціював об’єднання Української партії з «Громадянською позицією», але все закінчилося епізодом роз’єднання, від якого виграв тільки Гриценко. Він прокрутив політичний трюк, який дозволив йому врешті долучитися до об’єднаної опозиції та отримати певну квоту в списку «Батьківщини», а голова Української партії Ігор Насалик опинився за бортом. Це, до слова, дало підстави Ладовському звинувачувати мене в тому, що наша функція з Насаликом — завдати шкоди політику Анатолію Гриценку. Але я сказав, що такими речами не переймаюся.

Утім, тепер скажу, що навряд чи хотів би, аби людина з такими рисами обіймала найвищі політичні позиції в нашій країні. Я переконався, що на взірець Анатолій Гриценко зовсім не схожий. Як на мене, він робить неприпустимі, з моральної точки зору, речі для політика всеукраїнського масштабу.

— Ви маєте на увазі припущення, що Гриценко може виставити свою кандидатуру на президентських виборах 2015 року?

— Політик Гриценко має позитивні риси. Він розумна, аналітична людина. Вміє гарно працювати на публіку, на ЗМІ. Позиціонує себе як борець з корупцією, що багатьох приваблює. Однак при цьому має й не сумісні з політикою риси характеру. Сьогодні у вітчизняному політикумі чимало «нарцисів», утім так, як любить і поважає самого себе пан Гриценко, — це занадто.

Керівником країни має бути людина, яка працює з командою. А в команді Анатолія Гриценка завжди є лише один Гриценко та його дружина. «Здати» Президента — це для нього як пальцями клацнути (згадайте ставлення Гриценка до Віктора Ющенка, який його привів у Міністерство оборони). Викинути заступника, який виконував усі твої забаганки, — теж запросто.

До того ж, на мій погляд, людям, які не визнають своїх помилок, не місце в політиці. Політик має бути гнучким і визнавати, що десь був неправий. А тут — не той випадок...

Катерина ШУЛЯК