Вибухи, які пролунали 27 квітня в Дніпропетровську, відлунюють в суді.
Цей процес можна без перебільшень назвати процесом століття — важко відшукати аналоги у новітній (і не тільки) історії України. Хоча поки що важко передбачити, яким буде рішення суду. Адвокати одного з підозрюваних, Дмитра Реви, порушують справу паралельно — про бездіяльність органів прокуратури, які начебто без жодних доказів пред’явили звинувачення ні в чому не винній людині.
Із цього приводу минулого тижня у Дніпропетровську та Києві відбулися прес–конференції. Юристи стверджують, що приводом для затримання молодого чоловіка став його телефонний дзвінок Сукачову саме тоді, коли у нього у квартирі проводили обшук. Слідство немовби це розцінює як спробу завчасно попередити спільника. Сам Рева взагалі заявляє, що телефонував не він, а співробітник правоохоронних органів, і саме з цього приводу він звернувся до прокурора Дніпропетровської області, але дотепер ніякої реакції з цього приводу не дочекався. Адвокати Дмитра намагалися оскаржувати бездіяльність прокуратури в суді першої інстанції, але там їхню скаргу приймати до розгляду відмовилися, тому тепер вони звернулися вже до суду апеляційного.
Поєднує ж Реву з головним підозрюваним — Віктором Сукачовим — те, що обоє навчалися разом на історичному факультеті Дніпропетровського державного університету, а пізніше працювали у соціологічних проектах. Економіст за фахом Лев Просвірнін в університетські роки також бував у їхній компанії. Але тут коло зімкнулося ще вужче. Квартири Сукачова і Просвірніна розташовані не лише в одному будинку, а й в одному тамбурі. Як стверджують адвокати, саме ця обставина чи не найбільше спонукала слідчих розглядати обох як спільників в організації терактів.
А ще немовби Просвірнін купував 14 травня цього року сім–карту для Сукачова, з якої той зв’язувався зі співробітниками МВС і СБУ, вимагаючи кількамільйонну грошову суму в обмін на припинення терактів. Це підтвердив продавець. Але такий аргумент здається щонайменше малопереконливим. Хоча б тому, що продавець, за його ж свідченням, реалізує до 500 сім–карт за місяць. Запам’ятати обличчя усіх покупців, причому до деталей, погодьмося, неможливо. «Окрім того, картка куплена на вулиці, де встановлені не менше 20 відеокамер, однак жодного запису відеокамери за 14 травня у матеріалах справи немає», — стверджує адвокат.
Ще один епізод базується на тому, що Просвірнін перевозив якісь пакети з–під сміття до квартири Сукачова з квартири Федоряка, і це немовби підтвердила на очній ставці сусідка останнього. Адвокати ж наголошують на іншому. Мовляв, на сьогодні у справі є приблизно 40 протоколів допитів, очних ставок, протоколів відтворення — і в усіх Сукачов і Федоряк запевняють, що діяли самостійно. Сам Віктор з цього приводу навіть передав листа знайомому журналістові, зміст якого став надбанням сайту «Українська правда»: «... Я теж пішов на співробітництво, коли дізнався, що разом зі мною за компанію арештували Дмитра Реву і Льва Просвірніна (мого сусіду і доброго друга). Я намагаюся посильно сприяти їх визволенню, оскільки вони абсолютно ні в чому не винні. Мені обіцяли їх відпустити, якщо я дам покази, але справа затягується».
Олії до цього вогню підлив і широко обговорюваний фільм «Пекельне пекло», продемонстрований Першим Національним. За версією творців стрічки, Просвірнін після терактів літав до Росії домовлятися з компанією «Цесіс» про продаж противибухових урн (нагадаємо, вибухівка закладалася до урн залізобетонних, що збільшувало уражаючий ефект вибухів). Але й тут щось не клеїться... Адже на сайті компанії «Цесіс» вказано, що вона займається продажем шлагбаумів, парканів і засобів сигналізації. Адвокат Просвірніна стверджує, що Лев літав на день народження до родича і катався на лижах на Ельбрусі, а під час чотирьох квітневих вибухів у Дніпропетровську саме летів у літаку. Обурені «Пекельним пеклом» Сукачов, Рева і Просвірнін навіть оголошували голодування на знак протесту проти того, що їм у фільмі фактично винесено вирок, розголошено матеріали слідства і перекручено факти.
Але й це ще не все... Головний обвинувачуваний Сукачов підтекст у появі вищезгадуваного «Пекла» вбачає значно глибший. «Цей фільм, можливо, початок компанії 1930–х років, — цитує Сукачова «Українська правда». — У ньому зроблена спроба прибрати на другий план, відбілити одного з обвинувачуваних, Федоряка. Адже він «класово близька» правоохоронцям людина! Його брат працює в прокуратурі Дніпропетровської області, сестра — у Головному управлінні виконання покарань РФ. Водночас провину перекладають на людей, абсолютно не причетних до здійснення скоєних терактів. Їх притягують до відповідальності на підставі сфальсифікованих доказів». На цьому ж наголошують і адвокати.
Тим часом у Шевченківському районному суді Києва вже відбулося перше засідання за позовом до Першого Національного, в якому, зокрема, акцентується на тому, що у фільмі, створеному телекомпанією V— tv, журналісти обнародували не лише матеріали, які є таємницею слідства, а й вигадані факти, яких у матеріалах кримінальної справи немає. У тому числi й щодо вищезгаданого телефонного дзвінка Реви немовби Сукачову того дня, коли у Дмитровій оселі проводили обшук.
— Усі особи, стосовно яких було написано заяву Реви, були допитані й підтвердили, що допустили порушення своїми діями, — заявив на прес–конференції у Дніпропетровську адвокат Віталій Погосян. — Суть у тому, що оперативний працівник, до повноважень якого не входить огляд мобільних телефонів (це має право робити тільки слідчий), оглянув телефон Дмитра Реви і тут же зробив дзвінок iз телефона! А цей дзвінок став приводом для його затримання.
Ще один аспект у справі — політичний. Найгучніший його прояв — влітку досить активно загуляла інформація про зв’язок із підозрюваними у здійсненні терактів тоді ще народного депутата України від Блоку Юлії Тимошенко Михайла Соколова. Немовби тогочасний народний обранець користувався послугами Сукачова та іже з ним для своєї «розкрутки». За свідченням авторів вищезгаданого «Пекельного пекла», Сукачов не просто працював у штабі депутата–БЮТівця, а й немовби від його імені вiв переговори про антитерористичні заходи на Придніпровській ДРЕС та Запорізькій АЕС. Що, власне, й не дивно... Бо Сукачов політологом–«телезіркою» регіонального масштабу все–таки був, про що писала і наша газета. Зокрема, інформагенції досить охоче його запрошували на прес–конференції, де він коментував ті чи інші події, у тім числі й... теракт у Дніпропетровську 27 квітня.
Сам же Соколов у вищезгаданому фільмі «Пекельне пекло» висловився так: «Я молю Бога, щоб ця влада виявилася не причетною до терактів... У 2003 році Пшонка, будучи прокурором Донецької області, вже заявив про те, що журналіста Александрова вбив бомж Вередюк, а потім через два роки судили тих, хто це фальсифікував».
Як би там не було, у Дніпропетровську гучний судовий процес саме з чотирма підозрюваними розцінюють як прагнення «силовиків» не плюхнутися обличчям у багнюку. Мовляв, оскільки Генпрокурор Пшонка від самого початку заявив про чотирьох, то й на лаві підсудних має бути саме стільки ж.
Проте, як бачимо, не все так просто. Як, до речі, і з суддею Індустріального райсуду Дніпропетровська Вікторією Ігнатенко, головуючою у цій гучній кримінальній справі. Саме сьогодні у Києві відбувається акція протесту під стінами Генпрокуратури та секретаріату Президента України, учасники якої, зокрема, привертають увагу до долі Андрія Калитки, засудженого до 12 років позбавлення волі начебто за заподіяння смертельних тілесних ушкоджень 22–річній студентці Каті Криворучко («Україна молода» про це писала). Пристрасті з цього приводу в обласному центрі не вщухають дотепер. Головний їх підтекст — суддя Ігнатенко, як і потім її колега по тому ж Індустріальному райсуду Костянтин Дружинін, не мали жодного незаперечного доказу для запроторення за ґрати цієї молодої людини разом зі ще одним колегою по роботі Андрієм Лазарєвим. Ця кримінальна справа у касаційній судовій інстанції має переглядатися вже вдруге. А тим часом згорьований батько покійної Каті (мати дівчини невдовзі померла, приголомшена смертю улюбленої доньки), сам звернувся до Генпрокурора України з проханням переглянути справу стосовно доказовості звинувачення Калитки і Лазарєва. Отож, з огляду на це, персона судді Ігнатенко опиняється, так би мовити, під подвійним прицілом.
31 травня керівництво МВС і Генпрокуратури заявило про затримання двох підозрюваних, які начебто вимагали 4,5 мільйона доларів США за те, щоб вибухи не повторилися. 1 червня стало відомо про чотирьох підозрюваних — Віктора Сукачова, Дмитра Реву, Віталія Федоряка та Льва Просвірніна. Того ж дня керівники Генпрокуратури, СБУ та МВС провели спільну прес–конференцію, на якій повідомили про розкриття злочину і про те, що єдиною метою підозрюваних була нажива.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
