Ідеальне місто неподалік Львова

Приблизно у такі ж самі холодні листопадові дні 364 роки тому гетьман Богдан Хмельницький на чолі Війська Запорозького повернув від польського міста Замостя на схід, до Києва. Козаки відмовилися від подальшого походу на Краків і Варшаву через нестачу боєприпасів, ранній початок зими та епідемію чуми. Тож після підписання перемир’я із новообраним королем Польщі Яном–Казимиром, гетьман завершив кампанію 1648 року саме під Замостям, яке у Польщі ще чотири століття тому вважали ідеальним містом. Нині тут зберігають пам’ять про облогу міста в часи Хмельниччини, адже вона стала першою в його історії. І люблять говорити про те, що тоді протистояння між поляками та українцями завершилося нічиєю, замовчуючи той факт, що за припинення облоги міщани Замостя сплатили Війську Запорозькому чималий викуп — 20 тис. флоринів. Забути про український слід в історії Замостя місцевим жителям не дає близькість кордонів з Україною (звідси до Львова лише 130 кілометрів), а відтак і здоровий глузд: адже на нащадках козаків, які нині подорожують без зброї, можна добре заробити. І якщо галичани давно знають це ідеальне місто і приїздять сюди у вихідні «на каву», то для жителів центральної та східної України ця точка на мапі лишається маловідомою. А дарма, побувати тут таки варто, враховуючи, що Замостя є однією з найдосконаліших реалізацій концепції ідеального міста доби Ренесансу. Як результат, ще двадцять років тому старе місто внесено до списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО, тож кількість туристів тут постійно зростає.

Досвід першої облоги

Враховуючи черги на кордоні, наш автобус долає шлях зі Львова до Замостя лише за чотири години. Тоді як восени 1648 року армії Хмельницького, після отримання викупу від львівських міщан, знадобилося кілька днів на прохо­дження із локальними боями цього ж шляху. Тоді запорожці переслідували ненависного магната Ярему Вишневецького, який після поразки під Пилявцями ненадовго затримався у місті Лева, а згодом, не повіривши у достатню міць фортечних мурів Замостя, втік аж до Варшави. Нині ж група українських журналістів прибула до ідеального міста з мирною метою та на запрошення Польської туристичної організації.

«Ми вдячні українським козакам, бо та облога у 1648 році була дуже важливою для Замостя, — відверто говорить нам представник локальної туристичної організації Марек Явор. — Облога міста запорожцями стала першою в його історії, тож вона викрила всі слабкі місця фортеці. Козаки узяли викуп та пішли, але міщани врахували свої помилки і вже через вісім років шведи не змогли взяти місто та й викупу не отримали. Тоді в усій Польщі лише три фортеці — Замостя, Гданськ і Ченстохова змогли вистояти під натиском шведів».

Під Замостям судилося померти і одному з найталановитіших полковників Хмельницького — Максиму Кривоносу, який очолював партію яструбів у козацькому війську і наполягав на продовженні війни з ляхами аж за Віслою. Причини смерті досі не відомі, більшість джерел вказує на епідемію чуми, яка скосила чимало січовиків під Замостям тієї ранньої зими у листопаді.

Власне Хмельницький зняв облогу з міста ще у перші тижні після отримання викупу, але стояв і далі під Львівською брамою Замостя, чекаючи результатів виборів нового короля у Варшаві. У цей час козаки та міщани спокійно ходили один до одного в гості, тим більше що в таборі запорожців можна було задешево придбати чимало трофейного краму, зброї та провіанту. Чимало жителів Замостя тоді збагатилися, як свідчить польський хроніст того часу Самуель Грондський. Лише уклавши мир із Польщею, Військо Запорозьке рушило назад.

На той час, на думку більшості істориків, гетьман ще не планував остаточного розриву із Польщею і тому пішов на умови короля. В результаті: хай на невеличкий час, але всі етнічні українські землі вперше були звільнені від польського панування. Замостя стало найзахіднішою точкою, якої сягнули масштаби козацької революції. Хоча окремі козацькі загони доходили навіть до Вісли.

Анатомія Замостя

Власне, на час козацької облоги Замостя «розміняло» лише сьомий десяток літ. Місто заснував канцлер Ян Замойський у 1580 році, тож протягом майже 250 років (до 1821 р.) воно було винятково приватним містом цього шляхетного роду. Усі ординати (власники) міста поховані у родовому мавзолеї Замойських, що в Колегіаті Воскресіння Христового, також зведеного канцлером.

Твердження місцевих жителів, що їхнє місто є ідеальним, не безпідставні. Адже таким воно і задумувалося великим коронним гетьманом Яном Замойським. Змолоду він навчався у Парижі, Страсбурзі, а згодом і у Падуї. Саме в Італії молодий шляхтич захопився мистецтвом Відро­дження. Тож коли пізніше Замойський розбагатів у звитяжних військових походах, вирішив побудувати ідеальне місто посеред чистого поля саме згідно з ренесансними концепціями. Таке собі ренесансне місто, яке мало стати його родовим гніздом.

Бажання канцлера доволі революційно, як на ті часи, реалізував найнятий ним відомий італійський архітектор Бернардо Морандо. Адже вперше в європейському масштабі було застосовано сполучення резиденцій власників та самого міста спільними фортифікаціями. Цілісність забудови пристосували до концепції ідеального міста–людини. Палац магната тут був головою міста, головна вулиця, яка з’єднувала резиденцію з бастіоном №7 — хребтом, а розташовані ліворуч і праворуч від палацу академія і колегіата — серцем і легенями. Перпендикулярна артерія із трьома ринками — Великим, Сільним і Водним — животом, а інші бастіони — руками і ногами. Розміщення вулиць і площ архітектор Морандо запланував, як на шахівниці.

Тож не дивно, що Замостя згадується в усіх підручниках з історії містобудування як один iз найкращих урбаністичних ансамблів світу. А саме місто часто називають не лише ідеальним, а й «Падуєю півночі» і «перлиною ренесансу».

Найбільше вражає Великий ринок — головна площа, розмірами сто на сто метрів. Будинок Ратуші тут зведено не в центрі площі, як зазвичай, а на одній зі сторін. Сама Ратуша є нетиповою, в італійському дусі зведено і її бокові презентабельні сходи. Незвичайною красою привертають увагу і розташовані поруч різнокольорові кам’яниці, переважно вірменські. Замойський згодом дозволив селитися в місті не лише католикам, а й місцевим русинам, вірменам та євреям. Але кам’яні будинки вони мали зводити згідно з визначеними стандартами ренесансу.

Цікаво, що сам палац магната ледь не зруйнували запорожці: під час облоги ядра з їхніх гармат лягали дуже близько від «голови» міста. Молодого Замойського (онука засновника міста) на той час не було у Польщі. Тож уряд приватного міста просив Хмельницького не обстрілювати панські хороми. Що вельми здивувало гетьмана, мовляв, чого ви піклуєтеся про пусті стіни, коли в інших будинках люди є.

Місто для гармонії, а не для кар’єри

Навіть зараз, у третьому тисячолітті, будні Замостя тісно пов’язані з прізвищем Замойського. Часи демократичні, є свобода волевиявлення, тож відтоді як Польща скинула пута комунізму, виборці міста вже тричі (!) обирають своїм мером Марчина Замойського, сина останнього ордината міжвоєнних часів. Власну логіку люди пояснюють просто: хто краще за Замойського турбуватиметься про збереження пам’яток міста? Адже площі, академія, фортеця, кам’яниці, як і все старе місто, зведені за часів його пращурів і прославили рід Замойських.

І справді, керівник міста піклується про місто не гірше за своїх славних предків. Ще в 70–ті роки минулого століття почалося відродження Великого ринку, власне, з ініціативи пана Марчина. На жаль, зустрітися з ним нам не вдалося. Віце–мер Томаш Косовський пояснив це великою завантаженістю шефа, який постійно щось відновлює, впорядковує, шукає інвестиції тощо.

Судіть самі: за останні сім років після вступу Польщі в ЄС Замостя як об’єкт ЮНЕСКО отримало 100 млн. євро інвестицій. І майже половина цих коштів пішла на підтримку історичної частини міста. «Замостя є лідером з отримання грандів в усьому Євросоюзі, — зазначає у коментарі «УМ» пан Косовський. — Зараз реалізовуємо 26 проектів, серед яких і археологічні дослідження, і ревіталізація (повернення до життя чогось старого) тощо. В результаті до Замостя приїздять туристи з усього світу, щорічно їх кількість зростає на 5%! Туризм гарно працює тут уже давно, бо нам не треба на порожньому місці створювати якусь легенду».

Єдина проблема — міграція. Адже регіон навколо центру повіту аграрний, тут мало високооплачуваної роботи. «Тому ми позиціонуємо цю землю не як місце, де можна зробити кар’єру, а як місто, де можна жити у спокої і гармонії. Ну чим не ідеальне місто для тих, хто вже досяг успіху і може насолоджуватися тут життям?» — посміхається пан Косовський.