Побачити Париж і Пінзеля у ньому

Цю подію українські пошановувачі Пінзеля чекали з 2007 року. І от 22 листопада у Луврі відкрилася виставка його дерев’яних сульптур. Це перша «персоналка» майстра з України у цьому чи не найвідомішому у світі музеї мистецтв. Малознаний митець у XVIII столітті вирізав скульптури для західноукраїнських храмів, а через три сотні років його твори відреставрували та поставили у залі–каплиці Лувру, де складали присягу французькі королі.

На думку культуролога Ольги Куровець, яка навчається у Парижі та стажується у Луврі, виставка була помічена парижанами. За два дні до відкриття, розповідає «УМ» Ольга, в Парижі з’явились афіші «Йоган Георг Пінзель: бароковий скульптор в Україні у XVIII столітті», і хоч про експозицію «українського Мікеланджело» згадала невелика кількість видань, але чималу увагу виставці приділили авторитетні сайти мистецького спрямування: лондонська The Art Newspaper, французькі портали Еxponaute, Culture.fr, Slash/Paris, Le Bal та Connaissance des Arts. У списку офіційних медіа–партнерів виставки — серйозні видання: газета Le Mond та журнал–тижневик Le Nouvele Observateur.

Куратор проекту — головний хранитель відділу скульптури Лувру Гiйом Шерф — наголосив на відкритті, що виставка передусім присвячена Борису Возницькому, без копіткої праці якого вона була б неможливою. Свого часу цей львівський музейник врятував більшість виставлених нині в Парижі скульптур Пінзеля від знищення. До цієї виставки Борис Возницький, на жаль, не дожив півроку, та левова частка роботи над «Пінзелем у Парижі» належить саме йому. «Шерф спинявся біля кож ної скульптури та розповідав історії, які так часто лунали з уст самого Возницького і які вже давно стали легендами. Про те, як Борис Возницький та його команда за часів СРСР вивозили твори з церков, перетворених на склади, про те, як колись недбало вкривали фарбою цінну позолоту, про те, як рятували скульптури з–під сокири, що мала порубати їх на дрова, — розповідає Ольга Куровець. — Слухаю і згадую, як неквапом і з тихим добрим вогником в очах розповідав про це сам Борис Григорович. Мала щастя почути його чотири роки тому на відкритті виставки Пінзеля в Українському домі в Києві».

Розташування експозиції, за словами Гiйома Шерфа, відтворює антураж костелу села Годовиці, що на Львівщині. Зокрема, центральною у луврській залі також є група скульптур, що візуально утворює піраміду — розп’яття у центрі, а по боках — скорботна Богородиця, янголи, святі, Авраам, що приносить у жертву Ісаака, та Самсон, який розриває пащу левові.

Аби відтворити всю красу Пінзелевого генія, було витрачено 2,5 млн. гривень — саме стільки коштувала українській стороні реставрація скульптур. За словами куратора виставки, допомога французьких майстрів не знадобилась. «Стан збереження скульптур із Годовиці був дуже добрим, — розповів Гiйом Шерф. — Позолота, яку ви бачите, збереглася, ми нічого не додавали, лише почистили її. Скульптури, які свого часу були недбало вкриті білою фарбою, переважно не можуть бути повернені до свого попереднього стану. Позолота під ними не збереглася. Одній скульптурі, однак, вдалося повернути такий вигляд, як за часів Пінзеля. Йдеться про «Святого Йоакима»». Французька сторона забезпечила перевезення та страхування українських артефактів. Усього в Луврі виставлено близько 30 шедеврів скульптора, за словами організаторів, найбільш придатних до перевезення та експонування, адже такий тендітний матеріал, як дерево, на жаль, не довговічний. Так, серед експонованих робіт трапляються хоч і відреставровані та незворотно пошкоджені статуї — десь «утрачено» руку, обличчя деяких святих покрили тріщини.

Спеціально до виставки у Лувр були привезені твори, які ніколи не експонувалися навіть в Україні. Це, наприклад, моделло, які нещодавно віднайшов на мистецькому ринку та придбав для своєї колекції мюнхенський Bayerisches Nationamuseum. «Зовсім дюймовочки за розміром, скульптурки мають усі характерні особливості авторської манери: вільні тканини, що «летять у повітрі», гострі складки, експресивні пози», — поділилася враженнями Ольга.

Спеціально для Пінзелевих скульптур чи не вперше за історію експонування у капличці було відкрито вікна, що виходять на площу зі «скляними» пірамідами. «Для нас велике щастя, що для цієї виставки ми можемо залишити вікна відкритими. У цій залі рідко можна дозволити прямий доступ світла, адже виставляємо тут живопис. Але для скульптури тут немає загроз», — тішився куратор виставки. Своїм улюбленим експонатом пан Шерф назвав Скорботну Діву Марію: «З цією прекрасною сльозою. Я уявляю собі селянина, що заходить у церкву і який уже й без того дуже вражений: архітектурою, позолотою... І тут він бачить цю Богородицю, що плаче. Він заплаче разом із нею! Для мене мистецтво Пінзеля — це саме це: мистецтво не для еліт, а для селян, для народу».

Із нагоди виставки книгарня Лувру підготувала спеціальний каталог на 170 сторінок. У ньому не лише зображення експонатів, а й тексти мистецтвознавців Яна К. Островського, Бориса Возницького, Клода Мішо, Оксани Козир–Федотової та Гiйома Шерфа про Галичину ХVІІІ століття, Пінзелеву школу та зв’язок митця з Європою, а також інтерв’ю з Борисом Возницьким.

Виставка триватиме до 25 лютого.

ЦИТАТА

Борис Возницький (з інтерв’ю 2010 року)

— Був випадок, що приїжджаю і бачу, як студенти ріжуть на дрова фігуру Пінзеля. Я витягнув пилку з тієї фігури і забрав її. І потім та скульптура вже у нас стояла в експозиції — одбиті руки, лиця немає... Тут був один представник ЮНЕСКО, він спитав: «Як ви оціните цю фігуру?». Як йому відповісти, як я оцінюю недорізану цю фігуру? Я кажу: «Двісті тисяч доларів». А коли він йшов, то сказав: «Не подумайте, що я прицінююся, мені просто було цікаво, чи знаєте Ви ціну цим речам. Я двічі вів аукціон у Лондоні. Оту фігуру, яку почали різати, давайте в Лондон, починайте з восьми мільйонів доларів — дванадцять отримаєте...»