На горі — монастир у Лядовій.
Напевно, важко знайти бувалого мандрівника, якого туристська стежка хоч раз не приводила до печерних міст та скельних монастирів гірського Криму. Водночас існування аналогічних пам’яток середньовіччя на скелястих берегах Дністра та його приток може стати відкриттям для багатьох туристів.
На межі Івано–Франківщини й Тернопілля друга за величиною річка України врізається в товщу осадових порід Подільської височини, даючи початок однойменному каньйону. Вона стрімко несе свої води між кам’яними каньйоноподібними берегами заввишки до 200 м, утворюючи численні закрути–меандри. Такі важкодоступні, відлюдні місця були ідеальними для виникнення невеликих печерних монастирів та скитів, де любили усамітнюватися ченці. Залишки цих споруд сьогодні можна бачити на всій протяжності Дністровського каньйону — на Тернопіллі, у Чернівецькій, Хмельницькій, Вінницькій областях, а також у сусідній Молдові. Щоб познайомитися з деякими з них — вирушаємо в подорож.
Похід по скельних монастирях Хмельниччини ми почали з Маліївців, що за 12 кілометрів від залізничної станції Дунаївці. Тут, серед мальовничих подільських пагорбів на березі річки Ушки, 1788 року граф Орловський збудував із тесаних кам’яних блоків величний палац, заклав навколо нього парк. Вони і нині є окрасою села. Та найбільше захоплення викликає водоспад, що спадає з високої, порослої мохом скелі. У ній чорніють два таємничі отвори — все, що залишилось від монастиря василіанів. Нижній, біля підніжжя водоспаду, веде до гроту, де колись стояла статуя св. Онуфрія. Верхнім можна потрапити до невеликої, видовбаної у товщі скелі церкви. На побілених стінах, у нішах скельного храму — ікони, рушники, хустини. За скелею — чимале джерело, яке, власне, і живить водоспад.
Далі нитка нашого маршруту пролягла уздовж берегів річок Ушки та Ушиці до найвідомішого на Хмельниччині Бакотського скельного монастиря. Дорога не видається нудною, адже на шляху маємо що подивитися. Це давні млини, які інколи нагадують замки. А також печерний скит (ХІ–ХVІІ ст.) поблизу села Отроків. До нього від збудованих у ХІХ ст. нижніх гротів з кам’яною вежею веде крутим лісистим схилом стежина. Щоб оглянути видовбані в стрімкій скелі підземні ходи завдовжки близько 40 метрів, бажано мати ліхтарик.
Далі — колишнє містечко Сокілець із порослими лісом залишками фортечної стіни, руїнами костелу, будівель,провалами підземних ходів на Базарній площі та діючою православною церквою. Його мешканців відселили при утворенні Дністровського водосховища. Рівень водойми піднімали поступово з 1981 по 1987 роки, і там, де на старих картах позначені дороги, населені пункти, мости, тепер плескотять води рукотворного «моря».
До Бакотського монастиря також можна дістатися з села Гараївка, куди з Кам’янця–Подільського курсує рейсовий автобус. Йти треба прибережними кручами на захід, аж до високої прямовисної 120–метрової гори над водоймою. Колись під нею стояв літописний град Бакота, що був столицею Поділля, потім однойменне село, яке у 80–х поховали води Дністра. Пам’яттю про них залишився скельний монастир (ХІ–ХV ст.) — нині популярний екскурсійний об’єкт. Обитель припинила існування після зруйнування Бакоти польськими військами, а 1620 року спричинений землетрусом обвал засипав, здавалося назавжди, її будівлі. У ХІХ ст. очолювана Володимиром Антоновичем археологічна експедиція розкопала завали, повернувши пам’ятку із небуття.
Піднімаємося на верхівку гори і опиняємося біля обнесеної перилами невеликої печери. Видовбані просто в гірській породі гвинтові сходи вели колись, як припускають, до церкви у скелі (ще кілька років тому в неї можна було спуститися). Потім стежкою, що огинає скелі, спускаємося на невелику терасу. Там збереглося кілька печерних приміщень тисячолітнього монастиря. На стінах — ікони, рушники, в нішах для поховань — хустини, квіти. Кажуть, що на великі свята тут навіть правлять служби. З довідників знаємо, що десь тут є напис ХІІ ст., але не знайшли його. Натомість скуштували смачної води з джерел, які б’ють поблизу тераси, — саме з них пили свого часу ченці–відлюдники.
Наступного дня ми дісталися до каплички на північній окраїні села Субіч. Від неї стежка повернула ліворуч і невдовзі спустилася на вузьку полицю у скельній стіні. Йдемо під навислою скелею, минаємо грот, і невдовзі опиняємося перед двома видовбаними у скелі приміщеннями. Монастир у Субічі поступається Бакотському за розмірами. Але такі вражаючі краєвиди нечасто можна побачити у Дністровському каньйоні.
На черзі — скельні обителі Вінниччини. До найбільшого на Поділлі скельного монастиря у селі Лядова та унікального печерного храму в селі Буша найзручніше дістатися від прикордонного міста Могилева–Подільського. Наш триденний пішохідно–автобусний похід до Лядової почався зі Жмеринки, куди доїхали електричкою. А ось і вписаний у крутий схил високої гори монастир у Лядовій. На протилежному березі Дністра вже Молдова. Близькість кордону дається взнаки: хтось дав знати прикордонникам про «підозрілих» осіб, і тільки ми вийшли від місця ночівлі на дорогу, як до нас під’їхав мотоцикл. На щастя, паспорта ніхто не забув. Потім знову були перевірки документів на заставі й на маршруті.
З берега відкривається чудовий вид на напівзруйновані часом печерні храми Антонія Печерського, Усікновення Голови Іоанна Предтечі, Параскеви П’ятниці, новозбудовані кам’яну церкву і купальню біля джерела св. Антонія, недобудовану дзвіницю, що височить на горі. Колись місцевими краєвидами замиловувався і польський письменник Юліуш Словацький: «Стоїть там замок на високій скелі при річці Лядовій... А далі — гребля і млин, Маріїна оселя — трибанний храм золоченим хрестом у небі надвечірньому блистить...».
Крута стежка повела до монастиря. Видовбані в товщі скелі приміщення храмів вражають своїми розмірами. Подекуди уціліли фрагменти оздоблення інтер’єрів, розписів, графіті.
Вважають, що обитель заснував Антоній Печерський, йдучи з Афона до Києва. Прикметно, що відродження святого місця пов’язано також із іменем «Антоній». Так звуть колишнього почаївського ченця, який понад десять років тому прийшов до місцевої єпархії з ідеєю відродження монастиря. Була осінь — не надто сприятливий час для того, щоб оселитися на необжитій горі. Але молодого монаха церковні ієрархи благословили. Без Божої волі тут вочевидь не обійшлося. Як розповідає настоятель монастиря отець Антоній, коли він прийшов до матері і повідомив про рішення відроджувати Лядівський монастир, та заплакала і сказала: «Я сама тебе туди принесла». Як з’ясувалося, коли була вагітною, вона приїжджала погостювати до подруги в село Лядова, звісно, побувала й у скельному монастирі — покинутому й занедбаному. Хіба ж знала тоді, що народить сина, який згодом знову вдихне в це місце життя...
Так iз Божою поміччю Лядівський монастир став відроджуватися: ченці збудували тут храм, братський корпус, дзвіницю. Та найголовніше — в забутій обителі нарешті відновили служби, тепер тут знову лунає слово Боже, яке приходять послухати мешканці довколишніх сіл.
Улітку наступного року обитель відзначатиме своє 1000–річчя. До цієї дати ченці планують відновити зруйнований у 1938 році храм (місцеві розповідають, що чоловік, який висадив святиню в повітря, через кілька днів трагічно загинув, підірвавшись на власноруч закладеній вибухівці). А на дзвіниці монастиря планують встановити 100–пудовий дзвін — старий скотився після вибуху в Дністер, його так і не знайшли, хоча водолази пару років тому ретельно обстежили дно. Наразі оголошено збір коштів на виготовлення нового «голосу» монастиря.
Закінчується наша мандрівка в знаменитій Буші. Тут і досі височать залишки замку, оспіваного у повісті Михайла Старицького «Оборона Буші». Раджу також відвідати велике козацьке кладовище з кам’яними хрестами, павільйон Трипільської культури й інші пам’ятки, завдяки яким село називають музеєм просто неба. І, звичайно, найзагадковіший в Україні печерний храм, вхід до якого відкрився у 1824 році після землетрусу. В ньому розміщений барельєф, на якому зображені людина, що молиться перед деревом, олень, півень, і чотирикутник зверху. Більшість дослідників схиляється до думки про язичницьке походження зображень, датуючи їх VІ—VІІ ст. Вже більше століття між дослідниками точиться дискусія про зміст сюжету цього рельєфного зображення. Що хотів сказати ним прадавній скульптор? За однією з версій, людина в молитві — то скорботна жінка, яка вціліла під час ворожого нападу. Дерево без листя — це засохле дерево роду, а півень на ньому — птах, який, за віруваннями давніх слов’ян, супроводжував душі в світ мертвих. До речі, дехто вважає, ніби зображена жінка — вагітна, що є символом відродження роду. Може, саме ця закладена прадавнім митцем глибока символіка і визначила долю Буші? Адже в 1654 році місто було повністю знищене, 16 тисяч його мешканців загинули. Проте через століття Буша знову постала із попелу...
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
