Насправді претендентів на звання українського міста, де вперше офіційно зіграли у футбол, було декілька. Але прискіплива експертиза вирішила зупинитися на факті, зафіксованому в польській пресі позаминулого століття. Тож тепер вважається, що перший футбольний матч українці зіграли 14 липня 1894 року у Львові, який тоді входив до складу Австро-Угорської імперії, між місцевою командою «Сокіл» і спеціально прибулою до столиці Галичини збірною польського Кракова. Зустріч відбулася на новозбудованому стадіоні у рамках другого зльоту гімнастичного товариства «Сокіл» і тривала... аж 6 хвилин. Історичний м’яч через 360 секунд після початку забив львів’янин Володимир Хомицький.
Ось як згадував про той важливий момент свого життя сам Володимир Хомицький (за книгою «Спортивні спогади» Рудольфа Вацека: «14 липня на футбольне поле в присутності кількох тисяч глядачів вийшли дві команди — львівська в сірих гімнастичних штанцях, краківська в синіх, обидві в білих футболках і гімнастичних мештах (туфлях. — Ред.). Суддівство взяв у свої руки професор Виробок із Кракова. Команди вперше вийшли на поле в присутності публіки, тому гра одразу стала нервовою і хаотичною, дії гравців часто створювали просто комічні ситуації, тому глядачі веселилися аж до реготу. Вони зовсім не розуміли правил, а самі гравці мали поняття тільки про те, що треба за будь-яку ціну загнати м'яча ногами між прапорці поля суперника. Була це величезна гонитва за м'ячем. Про зупинку м'яча не могло бути й мови... Мене визначили як лівий фланг. Я стояв трохи на віддалі від загального гурту під воротами краків'ян, де йшла пекельна копанина. Раптом із того натовпу вилетів м'яч і покотився просто мені під ноги. Не роздумуючи довго, я замахнувся правою ногою, і після сильного удару снаряд пролетів над збитою купою гравців та несподівано з'явився перед краківським воротарем. Він встиг піднести руки, але було запізно — м'яч уже його минув. У цю мить я почув голосний вереск. То львів'яни тріумфували, а гості висловлювали незадоволення... Незважаючи на протест пана професора, який вимагав продовження гри, бо його земляки прагнули реваншу, нас попросили з поля, на яке вже виходила група гімнастів, щоб демонструвати групові вправи».
З цього веселого дня й було розпочато серйозну еру футболу на споконвічних українських землях. І це, зауважмо, значно справедливіший відлік, аніж, скажімо, хокейний (у грі з шайбою зусиллями нинішніх навколоспортивних чиновників роки почали рахувати від організації хокейної команди в Києві, а це сталося вже після Другої світової війни, хоча ще на початку ХХ століття міцні клуби існували на тій же Галичині).
До революції у футбол грала також Одеса, після приходу більшовиків почали організовуватися команди і в Радянській Україні, але ще в 1911-му спортивне товариство «Україна» культивувало «копаний м'яч» у всьому Галицькому краї — не менш українському, аніж Київ чи Харків. А заснований у 1925 році Український футбольний союз став фактично лігою, яка разом із польськими партнерами з ПФС об'єднала кращі українські, польські та єврейські команди регіону.
Українці — динамівці Києва та дніпропетровці — неодноразово вигравали чемпіонати СРСР, під радянською клубною «маркою» ставали володарями європейських кубків, Андрій Шевченко з «Міланом» здобув Кубок чемпіонів УЄФА. А от зі здобутками незалежної збірної все ніяк не складеться. Та ми віримо...
А наразі — відзначаємо. У рамках святкування 110-річниці українського футболу сьогодні о 19.00 на львівському стадіоні «Україна» відбудеться товариський матч між молодіжними збірними України та Польщі, а завтра «Карпати», які вилетіли до першої ліги, зустрінуться з варшавською «Полонією». Крім того, в Україні упродовж року відбудеться чимало й інших заходів з нагоди ювілею. Хоча цікаво, чому десять років тому ми не святкували століття?..