Портрет Стефана Стубелевича.
...Його імені не знайдете ані в радянських енциклопедіях, ані в підручниках фізики. Навіть у сучасній «Вікіпедії» нічого про нього не значиться. Стефану Стубелевичу не судилося увійти в історію світової науки офіційно зареєстрованими винаходами. Але саме він, професор Вільненського (Вільнюського) університету, першим винайшов електрофорез, яким ми користуємося й донині. Винайшов, але не запатентував свій винахід у 1801 році. Тому авторство цього відкриття приписують професору хімії Московського університету Федору Рейссу. У 1809 році в записках «Московского общества испытателей природы» було опубліковано його роботу «Про нову дію гальванічного струму», в якій детально описано досліди, які привели до відкриття нового, до того часу не відомого явища, що отримало назву «електроосмос».
Хоча доля не була до нього прихильною, ім’я вченого не кануло в Лету безслідно. Його знають не лише науковці, а й люди, далекі від фізики. Втім, якщо чесно, сама дізналася про нього геть випадково. І більшість моїх земляків навряд чи знають, що саме волинська земля подарувала світовій науці цю яскраву й талановиту особистість. Велику дослідницьку роботу для відкриття імені Стубелевича зробив директор Торчинського народного історичного музею Григорій Гуртовий, який нещодавно, на жаль, відійшов у вічність. Завдяки його невтомній більш як півстолітній праці з небуття повернуто чимало історичних постатей, які зробили великий внесок у розвиток культури й науки Волинського краю і не тільки. Завдяки йому ми дізналися про Галшку Гулевичівну, фундаторку Луцького братства, Стефана Стубелевича, видатного вченого–фізика, Мар’яна Перетятковича, відомого зодчого, академіка, В’ячеслава Липинського, історика та суспільно–політичного діяча, Єви Фелінської, польської письменниці, матері архієпископа Варшавського Зигмунта Фелінського, канонізованого Папою Римським Бенедиктом 11 жовтня 2009 року і який теж народився на Волині. Матеріалами Гуртового про Стубелевича послуговуються краєзнавці й донині.
Григорій Гуртовий у співавторстві науковців В. Шендеровського та Л. Кравчука видав книгу «Стефан Стубелевич — видатний український фізик ХVІІІ століття». Шкода, але цікавих історичних артефактів, пов’язаних з іменем винахідника електрофорезу, до нашого часу дійшло дуже мало. Проте на його батьківщині, у місті Володимир–Волинському, в місцевому історичному музеї є два цінні експонати — це оригінали підручників, написані Стубелевичем. Їх подарував музею Вільнюський університет до 1000–ліття Володимир–Волинського. Ще 23 його рукописи були вивезені з України в 1985 році, й нині вони перебувають у столиці Литви. Про долю знаної волинської родини Стубелевичів теж не збереглося жодних відомостей.
Працівники Володимир–Волинського історичного музею до 250–річчя з дня народження відомого земляка провели вечір–портрет «Стефан Стубелевич — учений–винахідник», учасниками якого стали як студенти місцевого медико–технічного коледжу, так і слухачі університету третього віку. Ведучі заходу — наукові співробітники музею Богдан Янович і Ганна Доскоч — розповіли присутнім про життя і діяльність Стефана Стубелевича. Відомо, що народився Стефан у княжому Володимирі 13 листопада 1762 року в родині збіднілих дворян. Перші знання здобував у Володимирському колегіумі, заснованому монахами ордену василіан у 1670 році. Цей середній навчальний заклад був у ті часи потужним освітнім осередком, де навчалося 400 студентів і викладало 7 професорів.
— Але все, що пов’язане з унією, у нас було погано. Дарма, що зусиллями греко–католицької церкви розвивалася освіта на Волині й не тільки, розбудовувалися храми. У Володимирському колегіумі, до прикладу, студенти вивчали п’ять іноземних мов! Окрiм польської, вони вивчали англійську, італійську, латинь, старослов’янську. Нині у наших університетах стільки не вивчають, — розповідає директор Володимир–Волинського історичного музею Володимир Стемковський.— Є версія, що в цьому колегіумі навчався, а потім викладав і Феофан Прокопович.
Отримавши хороші знання на батьківщині, 23–річний Стефан вступив до Вільненського університету, по закінченнi якого став тут працювати віце–професором на кафедрі фізики, яку очолював тоді дядько відомого поета Адама Міцкевича — Юзеф Міцкевич. Паралельно продовжував займатися науково–дослідницькою діяльністю. Відомо, що молодий учений приїздив у Володимир погостювати до батьків і одружився. Тут, у селі Древині, жила жінка його життя — Олександра. До Вільнюса він повернувся вже з дружиною. Молодий професор заглибився у вивчення проблеми впливу електричного струму на живі організми і практичного використання його для лікування людей. Для цього виготовляє незвичні для того часу прилади й випробовує дозований струм на собі, на друзях. Разом iз товаришем, доктором медицини Якубом Шимкевичем, результати дослідів, а також малюнки приладів занотовує на папері. В особистому архіві Стубелевича збереглися ці рукописи й на них стоїть дата — 1801 рік. Це й дало підстави стверджувати, що авторство лікування методом електрофорезу належить саме Стубелевичу, а не росіянину Рейссу. Шкода, що в науці, як і в історії, немає поняття «якби»...
У 1802—1804 роках Стубелевич подорожує Європою. Два роки він стажується у знаменитій Сорбонні, слухає лекції вже відомих фізиків, закуповує новітню наукову літературу та найновіші пристрої для університетського фізичного кабінету. Повернувшись із Європи, вчений продовжує плідну науково–дослідницьку діяльність, яку поєднує із викладацькою роботою. У 1804 році він вивчає вплив електричного струму на магнітну стрілку, наблизивши науку до введення поняття «магнітного поля». Фарадей вжив цей термін у своїх роботах з електромагнетизму лише в 1845 році. Свідченням значимості наукових здобутків Стубелевича є той факт, що його було обрано членом гальванічного та академічного товариств у Парижі, королівського та наукового в Гетинді та Аграрно–економічного у Варшаві. Вчений працював також над трактатом з фізики, який планував видрукувати. Але не встиг — помер у 52–річному віці, тобто у розквіті сил як для науковця. Його підручник фізики та праця «Вплив електрики на стан живих істот» були видані вже посмертно. Результати багатьох наукових дослідів залишилися лише у рукописах. «Можна сказати, що справжня наука фізика в Університеті від Стубелевича взяла початок», — писав його колега по університету, відомий ботанік С. Юндзил.
Зайшовши на сайт Вільнюського університету, серед знаних його випускників та викладачів чомусь не знайшла імені Стубелевича. Хоча, скажімо, його сучасник, з яким він навчався і працював в один період, польський педагог Ігнатій Абламович (1787—1848) такої честі удостоївся…
Піддане забуттю ім’я українського вченого намагаються популяризувати на його батьківщині. У місті над Лугою, де народився винахідник електрофорезу, на його честь названо невеличку вулицю. Хоча увіковічити ім’я знаного земляка можна було б і значиміше, присвоївши його ім’я одній із міських шкіл. Так, як іменем всесвітньо відомого математика Михайла Кравчука, який народився у ківерцівському селі Човниця, тепер названо Луцьку гімназію №21. Бо якщо знатимуть про вченого молоді українці, то й наступні покоління його не забудуть...
Цей метод дозволяє значно більшій, порівняно з мазями та аплікаціями, кількості медикаменту проникнути в шкіру. У шкірі відбувається накопичення лікарського препарату, і вже звідти він розповсюджується і діє впродовж тривалого часу.
За допомогою електрофорезу сьогодні лікують остеоартрози, рубці на шкірі, радикуліти, інсульти, атеросклерози, різноманітні захворювання центральної і периферійної нервової системи, низку гінекологічних захворювань та інші хвороби.
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
