Чи буде могила в Марини Мазепи?

Днями в ЗМІ з’явилася звістка, що масові поховання черниць, виявлені кілька років тому під час розкопок під «Мистецьким арсеналом», буде перенесено до Фролівського монастиря, що на Подолі. За даними «Комсомольськой правди», таке перепоховання, що мусить відбутися до кінця року, благословив митрополит УПЦ Московського патріархату Володимир. Це ж видання поспішило повідомити, що «вчені вирішили, що мати Мазепи є серед останків». Насправді, як з’ясувала «УМ», однозначної думки про віднайдення останків саме ігумені Марії Магдалини (в миру — Марини Мазепи) немає. Але повідомлення про перепоховання ставить низку інших запитань, зокрема, чи варто переносити прах 260 черниць туди, куди вони за життя добровільно переїжджати не хотіли? Але почнімо з давньої, сумної історії про те, як цар Петро І нищив «самостійника» Мазепу та його рід і зрівнював iз землею українські монастирі.

Навіщо знищили монастир

«Матір гетьмана Мазепи походила зі старовинного козацько–шляхетського роду Мокієвських, представники якого відзначалися патріотичністю та побожністю, — розповів «УМ» доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України, директор Науково–дослідного інституту козацтва Тарас Чухліб. — Відомо, що Марія Магдалина була не тільки ігуменею Києво–Печерського Вознесенського та Глухівського Успенського жіночих монастирів, а й з 1666 року (після смерті чоловіка Степана) — черницею Луцького Хрестовоздвиженського православного братства. Вона допомагала своєму синові у складних ситуаціях, зокрема українсько–польських та українсько–російських відносинах. Відомо, що мати Мазепи навіть кілька разів очолювала дипломатичні посольства козацької України до Москви... Протягом 1686—1688 років, скориставшись слабкістю політичної влади в Україні, московський патріарх узяв під свою зверхність Українську православну церкву, що доти перебувала під апостольським Константинопольським патріархатом. Поза тим Марія Магдалина намагалася обстоювати не тільки автономію Української православної церкви, а й ставропігію Києво–Печерської лаври як першого християнського монастиря на Русі».

Марія Магдалина померла у 1707 році у Вознесенському монастирі, яким керувала. Монастир цей вважався «шляхетським» — тут приймали постриг дівчата й жінки з давніх православних родів. Сучасник Мазепи французький інженер Гійом Левассер де Боплан зазначав у своєму «Описі України», що тут черниці «користуються свободою виходити коли завгодно, і місцем їх звичайних прогулянок є Київ, віддалений за півмилі від монастиря; всі вони носять чорний одяг і ходять завжди попарно».

Після Полтавської битви Петро Перший узявся нищити українські монастирі, що на той час були економічно незалежними осередками письменства, мистецтва і... національної ідеї. Цар Петро наклав на монастирі чималі податки і раз по раз наказував «зачищати» їх від письмового приладдя. У 1710 році за наказом Петра І Вознесенський монастир було цілковито знищено, а його черниць «перекинули» до Фролівського монастиря на Подолі (меценатами якого, до речі, також була родина Мазеп). Монастирські споруди розібрали, кладовище зрівняли з землею.

«Ігуменя Марія Магдалина — натхненниця гетьмана Івана Мазепи. Через це й монастир, де вона була ігуменею, зруйнував Петро І, — каже «УМ» голова Всеукраїнської асоціації музеїв, колишній директор Національного Києво–Печерського заповідника Сергій Кролевець. — Цар таким чином помстився вже мертвому Мазепі і мертвій його матері. Катерина ІІ збудувала на руїнах Вознесенського монастиря будівлю «Арсеналу», намагаючись остаточно подолати рештки самосвідомості русинів. На костях Марії Магдалини та багатьох черниць було побудовано склад пороху й гармат для військових походів у південному напрямку — на Крим і Туреччину».

Вишивки під руїнами

Славетні вишивки ігумені Марії Магдалини також опинилися під руїнами. Утім уже іншого собору — Успенського, що в Києво–Печерській лаврі. Вознесенський монастир став осередком самобутньої вишивки, і це завдяки творчо обдарованій матері гетьмана Мазепи. Як зазначав мистецтвознавець Федір Ернст, репресований більшовиками, бароковий розквіт українського мистецтва був спричинений «приходом нового типу меценатів — козацької старшини». Ернст писав, що «буйні, розкішні орнаменти Мазепинського часу з його фантастичними рослинами, квітами, плодами можна відразу відрізнити як від витворів попереднього часу, так і від пізнішого». Таке шиття золотом і сріблом було поширене по багатьох монастирях. Утім аристократичні творчі черниці Вознесенського монастиря вишивали чи не найкраще. А ігуменя Марія Магдалина творила шедеври. Їхні витвори купували для прикрашання церков Печерської лаври.

Частина спадщини вишивальниць після встановлення радянської влади в Україні зберігалася в Музейному містечку на теренах Києво–Печерської лаври, у ризниці центрального собору Лаври — Успенського.

У 1942 році собор підірвали радянські агенти–мінери. Кілька років шедеври пролежали під руїнами. Частину з них по війні вдалося врятувати. Як зазначають дослідники, серед них неважко вирізнити твори, вишиті руками ігумені: вони позначені гетьманським гербом. Донедавна ці гербові знаки були приховані за металевими накладками з зображенням двоголового орла.

Розкопки під «Арсеналом»

«Протягом 2005—2009 рокiв співробітники Інституту археології НАН України проводили масштабні археологічні дослідження на території колишнього Вознесенського жіночого монастиря, — нагадує «УМ» Тарас Чухліб. — Така можливість з’явилася після указу Президента України Віктора Ющенка про створення на місці колишнього радянського заводу музейного комплексу «Мистецький арсенал». Археологи змогли вести розкопки на площі більше 30 тисяч квадратних метрів. Було знайдено фундаменти Печерського містечка XVI століття, залишки господарських, побутових та сакральних будівель Вознесенського монастиря XVII — початку XVIII століття та, власне, предмети діяльності артилерійського двору і заводу XVIIІ—ХХ століть. Вчені також віднайшли близько 250 поховань, кістки яких, в основному, очевидно, належали черницям Вознесенського монастиря». Сьогодні важко сказати, чи був серед них прах Марії Магдалини, адже для цього потрібно провести додаткові дослідження, підкреслює пан Чухліб.

Учений нагадує, що, з огляду на свій високий церковний і політичний статус, Марія Магдалина могла бути також похована і на території Софіївського собору, адже відомо, що на одній із фресок Софії Київської кінця XVII століття в образі княгині Ольги зображено саме матір гетьмана Мазепи. Культуролог Микола Біляшівський каже, що визначити ігуменю можна за особливим облаченням, однак за понад двісті років існування монастиря там була, ясна річ, не одна ігуменя. Відомий антрополог, доктор історичних наук Сергій Сегеда пояснив «УМ», що, якби вдалося виокремити кістки матері Мазепи, вчені змогли б нарешті за допомогою відповідного генетичного аналізу ідентифікувати й останки Івана Мазепи, адже місце його поховання також не ви­значене достеменно.

А згадані останки 260 людей лежать у сейфах уже кілька років. І їх слід поховати, як і годиться, за християнським звичаєм. Утім науковці радять не поспішати їх кудись переносити — державі слід профінансувати додаткові наукові дослідження. А раптом і справді серед знахідок є й останки Марії Магдалини?

Однак чи потрібно переносити останки на територію, куди було силоміць переселено черниць зi зруйнованого Вознесенського монастиря, — це питання етики. Тим більше вчені застерігають робити це силами однієї релігійної конфесії. Тарас Чухліб вважає: якщо все ж таки останки Марії Магдалини буде пiдтверджено, ними має опікуватися Українська держава та її відповідні інституції. А Микола Біляшівський посилається на законодавство України. «За законом, — каже він, — масові поховання зберігаються там, де вони є, а не переносяться».

ДО РЕЧІ

Петро Перший, поборюючи пам’ять про гетьмана Мазепу, тримав у полі зору і його родичів. Через «анафему» гетьманові у церквах заборонили згадувати й ім’я його матері. Київський історик і мовознавець Микола Закревський, автор «Нарису історії міста Києва» зазначав, що на початку 1880–х бачив у Видубицькому монастирі поминальну книгу, де було внесено рід «чесної інокені Магдалени», але її прізвище «Мазепина» було замальоване чорнилами. Відомо, що племінницю Івана Мазепи Мар’яну (дочку сестри Івана Мазепи Олесі), що стала черницею під іменем Марта і допомагала своїй бабусі й дядькові, заслали в монастир на півночі Московії.