Залік зі здоров’я

Школа для хворих на цукровий діабет, яка до Всесвітнього дня боротьби з діабетом уперше відчинила свої двері в столиці, — сьомий заклад такого плану в Києві. Школа відкрита в рамках державної цільової програми «Цукровий діабет» на 2009—2013 роки і діятиме на базі поліклініки №3 Шевченківського району столиці — одного з центральних і найбільш густонаселених районів Києва. Вісім тисяч жителів цього району хворіють на діабет, 1300 iз них потребують щоденних ін’єкцій інсуліну. Загалом у столиці, за словами головного позаштатного ендокринолога Києва Ксенії Замолотової, близько 80 тисяч киян нездужають на цукровий діабет, 12 тисяч iз них — інсулінозалежні. До кінця наступного року подібних закладів буде десять: школи медико–соціальної адаптації обіцяють відкрити у Солом’янському, Дарницькому й Оболонському районах Києва. За словами начальника Головного управління охорони здоров’я КМДА Віталія Мохарєва, міська влада у співпраці з Київським благодійним фондом «Діабетик» сподівається створити в місті таку кількість шкіл, які територіально будуть доступні всім киянам.

Коли пацієнт уперше чує від лікаря свій діагноз, то переживає шок і такий колосальний стрес, що впадає в депресію, з якою найчастіше не під силу впоратися самотужки. Такий хворий потребує насамперед психологічної підтримки, яку й знаходить у школі соціальної адаптації. Заняття тут передбачають індивідуальні бесіди з пацієнтом, а також — із родичами, оскільки рідні хворого на діабет повинні розуміти особливості його поведінки.

Як пояснила керівник нової школи, головний ендокринолог Шевченківського району столиці Юлія Джур, заняття у школі охоплюватимуть і короткі просвітницькі лекції, і перегляд тематичних відеоматеріалів, а також спілкування у режимі запитання–відповідь. Групи створюватимуть за типом діабетів — адже 1–й і 2–й типи хвороби потребують різних підходів і терапії. Школа оснащена методичними матеріалами, а на практичних заняттях хворі, зокрема, навчатимуться працювати з глюкометрами. До речі, у кабінеті є і сучасні апарати для вимірювання рівня глюкози в крові, і засоби з простими функціями, які зручні для літніх пацієнтів.

Хворі мають двічі на рік проходити навчання у школі, а наприкінці курсу скласти залік. Таким чином лікарі прагнуть підтвердження, що отримані знання допомагають хворому в повсякденні. «Ми хочемо, щоб у поліклініці на прийомі у свого ендокринолога пацієнт не ставив таких елементарних запитань, яку кашу можна їсти, які ускладнення спричиняє діабет, що означає білок і ацетон у сечі, що таке коматозні стани, — пояснює Юлія Джур. — Про все це ми розповімо під час занять у школі. А також навчимо самостійно робити ін’єкції інсуліну, розраховувати необхідну дозу ліків. Якщо хворий не зможе відповісти на залікові питання, його запросять на повторний курс».

У світі мережа таких шкіл існує віддавна. А в Україні, за словами голови Фонду «Діабетик» і віце–президента Міжнародної діабетичної асоціації Наталії Власенко, ще 10 років тому не розуміли вислову «Діабет — це спосіб життя». «Успіх у лікуванні діабету лише на 5 відсотків залежить від лікаря і на 95% — від самого пацієнта, — наголошує пані Наталія. — Адже хворий, який уміє керувати діабетом і мотивований на здоровий спосіб життя, — повноцінний і працездатний член суспільства, а держава має значну економію коштів на лікуванні важких ускладнень».

КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ

Микола Гульчій,
головний ендокринолог МОЗ України:

— Коли йдеться про лікування діабету, самого бажання лікаря допомогти недостатньо. Потрібна готовність пацієнта. Наше завдання — розповісти людині про наслідки зневажливого ставлення до здоров’я. Чомусь хворий часто міркує так: ось вип’ю цю пігулку, вийду за двері і — робитиму що завгодно. І руйнує організм так, що ця таблетка є малоефективною. Тому не можна сподіватися на пігулку, на певні одиниці інсуліну, якщо ти сам не дотримуєшся того, що необхідно.

Треба планувати свій спосіб життя таким чином, щоб нормально жити з цією недугою. Якщо людина дисциплінована, вона дотримується необхідних вимог і рекомендацій лікарів, а не керується бажанням чи самопочуттям у конкретну хвилину.

ВАЖЛИВО

Якщо за кордоном людині в ранньому віці діагностують діабет, вона виростає, навчається, одружується, народжує дітей. У нас ще й досі більшість гінекологів з острахом сприймають вагітність у жінок з діабетом. «В Україні існує міф: якщо жінка хвора на цукровий діабет, їй не можна народжувати. Ми цей міф спростуємо», — обіцяє Наталія Власенко. Фонд «Діабетик» у співпраці з іншими громадськими організаціями і бізнес–структурами започатковує програму «Діабет і вагітність».