Маленька школа особливого призначення

«Наші діти ростуть, і разом iз ними ростуть проблеми» — цю фразу не раз доводилося чути Людмилі Вознюк, керівнику однієї з перших на Волині дитячих громадських організацій «Центр розвитку дитини», що опікується особливими дітьми. Впродовж майже десяти років ця організація втілила в життя чимало цікавих проектів, виграючи різноманітні гранти й роблячи те, чого на Волині до них не робив ніхто. Їхній дитячий реабілітаційний театр «Забавляночка», починаючи з 2003–го, майже щороку презентував Україну на міжнародних інтеграційних фестивалях особливих театрів і повертався до Луцька з нагородами. Років вісім тому «УМ» писала про цей унікальний колектив, де дітки із обмеженими можливостями поруч зі здоровими ровесниками вчилися долати свої проблеми за допомогою мистецтва.

Яка інклюзія без повноцінного дошкілля?

У 2007 році пані Людмила після багаторічної роботи логопедом–дефектологом в одному з дитячих садків очолила міську психолого–медико–педагогічну консультацію, сівши у крісло чиновника, в якому й досі почувається не зовсім комфортно. Двічі на місяць вона разом iз фахівцями приймає батьків із дітками у тісненькій кімнатці, яку відвели їм у навчально–реабілітаційному центрі. Мені на власні очі довелося бачити, в яких умовах доводиться працювати цим людям — не позаздриш. Щоденна робота завідуючої консультацією— це ще й маса телефонних дзвінків. До неї дзвонять на роботу й додому, ввечері й у вихідні. На жаль, не всім може сказати щось обнадійливе. Багато мам не знають, до кого звернутися, де шукати допомоги, як діяти в тій чи іншій ситуації. Зрозуміти сповна їхній розпач і біль може тільки той, хто сам пережив подібне. Людмила Михайлівна з власного досвіду знає, що значить у нашому суспільстві виховувати неповносправну дитину.

Вона давно виношувала ідею — створити у Луцьку центр альтернативної дошкільної освіти. Його необхідність у місті очевидна. Бо якщо для дітей з особливими потребами шкільного віку є якісь можливості для навчання, то для дошкільнят немає практично нічого. І ось нещодавно Людмила Михайлівна поділилася радісною новиною: їхній проект буде втілюватися за підтримки відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні. Йдеться про «Центр дошкільної альтернативної освіти». Він відрізнятиметься від інших громадських організацій саме своєю освітньою спрямованістю. Це має бути така собі маленька школа для особливих діток.

— Його створення — не чиясь примха чи комерційний проект. Це життєва необхідність для такого міста як Луцьк, — розповідає Людмила Михайлівна. — З року в рік, як це не сумно, збільшується кількість діток із психофізичними проблемами. Все більше малюків — зі складними вадами розвитку. Ще не так давно ми нічого не знали про таке захворювання як аутизм, а тепер тільки в Луцьку є понад п’ятдесят діток із цим діагнозом. Дуже багато малят із затримкою мовлення, яким потрібна фахова допомога. Особлива категорія — діти з глибокою недоношеністю, вони теж у групі ризику. 823 дитини в місті мають підтверджену медично інвалідність. Ще 4 тисячі — у групі ризику. Чимало з них потребують корекційної допомоги, щоб не потрапити у число неповносправних. Не всі за медичними показниками можуть відвідувати дитячий садок. Але з ними можна і треба працювати індивідуально. І саме в ранньому й дошкільному віці індивідуальні корекційні заняття найефективніші. Але в місті немає жодного закладу для таких дітей. Наші мами змушені їздити на консультації до Львова, Києва, де діють такі центри. У Луцьку кваліфіковані логопеди, дефектологи — на вагу золота. На все місто лише п’ять олігофренопедагогів. Просто прикро дивитися, як наші дівчата, відпрацювавши день у дитсадку, кинувши до сумки кубики й папери, змушені їздити по всьому місту на індивідуальні заняття. Але до всіх не наїздишся. Діток дуже багато, й не всі можуть отримати необхідну допомогу. Та й заняття вдома менш ефективні, ніж у групі чи навіть індивідуальні, але в іншій, не домашній, обстановці. Про яку шкільну інклюзію можна говорити, коли ми кидаємо напризволяще дошкільнят? Що зможе дитина, прийшовши до школи, якщо вона сім років просиділа вдома на самоті й не має досвіду спілкування? Буває, що й інтелект збережений нормально, але немає навичок комунікації і в класі вона почувається не зов­сім повноцінною. Інша справа, коли три–чотирирічна дитина відвідує дошкільний заклад. Але не всі за медичними показниками можуть туди ходити. Тому й виникла ідея створити центр альтернативної дошкільної освіти. Ми маємо чимало методологічних напрацювань і матеріалів за багато років роботи з такими дітьми, є фахівці, які готові працювати і вже мають хороші результати.

Дитині не можемо сказати: «Почекай до завтра»

Кожна квітка на землі має своє місце під сонцем. І кожна дитина, навіть якщо вона народилася не така, як усі, теж має право на своє місце під сонцем. «Заради наших дітей, їх благополуччя пам’ятаймо: «багато з того, що нам необхідно, може почекати, але тільки не дитина. Їй ми не можемо сказати: почекай до завтра. Її звуть «Сьогодні». Ця фраза Габріели Містраль стала головною ідеєю «Центру дошкільної альтернативної освіти», діяльність якого проходитиме під закликом відомого педагога Марії Монтессорі: «Допоможи мені це зробити самому!».

Розвиваюче середовище для дитини з особливими потребами — це спеціальні корекційно–розвиткові зони. Саме такі діятимуть у новоствореному центрі. Обладнання для них придбане за фінансової підтримки вже згадуваного відділу преси, освіти та культури Посольства США. Дітки можуть також займатися в облаштованих зонах навіть разом із мамами. До послуг батьків — міні–садок «Я сам» (короткочасне перебування дитини без мами — до трьох годин); спортивно–оздоровчі та релаксаційні години; організація дозвілля і свят на запит; участь у дитячому інтегрованому реабілітаційному театрі «Забавляночка». Центр пропонує також консультації психолога, логопеда, олігофренопедагога, сурдопедагога, тифлопедагога, лікаря–психіатра, лікаря–невролога. Тут можна буде провести психолого–педагогічну і логопедичну діагностику. Практикуватимуться також батьківські зустрічі у клубі «Материнка», семінари, тренінги педагогічного, медичного, соціального напрямів. А ще центр стане якісним практичним майданчиком для самореалізації небайдужих (волонтерство) та креативних студентів шляхом участі в «Ігровій лабораторії — власними руками» (створення, апробація та впрова­дження авторських методик та розвиваючих посібників для дітей з особливими освітніми потребами) та у напрямi взаємодії зі ЗМІ, бізнесом, владою.

Єдина проблема, з якою зіткнулися луцькі ентузіасти — це приміщення. Батьки ще взимку написали листа до міськради, до депутатів зверталися. Їм ніби не відмовляли, пропонуючи якісь варіанти, але щоразу все гальмувалося. То приміщення було не прийнятне для потреб особливих діток, то грошей у казні на ремонт бракувало. Батьки самі підключилися до пошуків місця, де б міг такий центр працювати. І знайшли: майже в центрі міста, на вулиці Грушевського, 1, звільняється приміщення, звідки переїздить відділ комунального майна міськвиконкому. Вчепилися в нього, як кажуть, зубами.

— Це ідеальний варіант для нас. Зупинка поруч, ремонтів не треба, зовсім близько наш університет, студентам–волонтерам теж було б зручно сюди приходити, — каже Людмила Вознюк. — Нещодавно влада таки пообіцяла нам куточок у цьому приміщенні. Сподіваємося, що цього разу все буде добре. Але поки паперів не побачимо...

Перший заступник луцького міського голови Святослав Кравчук у телефонній розмові з кореспондентом «УМ» запевнив, що обіцяне приміщення на вулиці Грушевського ця громадська організація таки отримає. Принаймні є домовленість про це із міським головою Миколою Романюком, хоча раніше розглядався варіант, що туди переїде міський військкомат. Але тепер плани у влади змінилися:

— Ми плануємо віддати це приміщення батьківським громадським організаціям, але тим, що працюють реально, а не на папері, і збираються раз у рік. Хочемо переселити туди також Волинський обласний Центр реабілітації інвалідів iз дитинства «Джерело життя», які орендують нині приміщення в дитячому садку. Батькам з дітьми буде зручно добиратися, буде можливість спілкування, обміну досвідом. Думаю, найближчим часом це питання вирішиться остаточно.