Чудо–юдо–риба–фільм

Тепер ще більше глядачів мають змогу побачити й власними кревними підтримати найсвіжішу роботу від творців «Матриці» та «Біжи, Лоло, біжи» — з 8 листопада авторський блокбастер «Хмарний атлас» (Cloud Atlas), вартістю 100 млн дол., в українському прокаті. Стабільний наплив глядачів у кінотеатри забезпечить зірковий розсип акторів: Том Хенкс, Холлi Беррi, Хью Грант, Сюзен Серендон (це для загальної маси) — та той факт, що фільм є екранізацією однойменного роману британця Девіда Мітчелла, химерного плетива історій, що перетікають одна в одну з різних епох (це для інтелектуалів). Власне, друга причина й породжує головну інтригу — як режисерам вдалося втиснути об’ємний літературний твір в обмежені хронометражем рамки фільму й при цьому спробувати витримати планку автора книги.

Для початку варто на пальцях пояснити, про що сюжет «Хмарного атласу». Фільм складається з шести окремих історій, що відбуваються у різні епохи й чергуються одна з одною в калейдоскопічній непослідовності. Отже, з XVIII ст. виокремлено тему рабовласництва в США; початок ХХ представлений історією «білого раба» (гей і вигнанець Роберт Фробішер (Бен Уїшоу) пориває з відомим, але давно безплідним композитором); у 1970–х розгортається трилер журналістського розслідування за участі Холлi Беррi, Хью Гранта й Тома Хенкса; сьогоднішній, 2012–й, характеризують письменник–убивця й кумедні старики–розбійники; й нарешті дві останні сюжетні лінії прокладено у майбутньому: у 2144–му робот–фабрикат постає проти «чисто­кровних», а ще пізніше майбутнє повертає нас у часи общинного ладу, коли, як показано на прикладі Захарія (Том Хенкс), людина перебувала у полоні страху перед потойбічними силами. І все це переповідається — не забувайте — у стилі розкиданих навмання пазлів, які наприкінці вдумливий і уважний гравець має скласти у повноцінну картину, тоді ж він і дізнається, заради чого було затіяно цю гру. Протягом же тривалої кінооповіді даються підказки у вигляді проголошення вічних істин: «У нас є життя, та вони не належать нікому», «Від утроби до могили усі наші вчинки породжують наше майбутнє», «Правити людьми можна, поки вони щось отримують», «Свобода — марний брязкіт нашої цивілізації, але тільки ті, хто її позбавлені, можуть відчути її сутність», «Усі межі умовні. Можна перетнути будь–яку межу — треба тільки наважитися». Тим часом інтелектуал від кіно вгадує, з яких фільмів запозичено візуальні цитати («Матриця», «Космічна одіссея 2001», «Той, хто біжить по лезу», «П’ятий елемент» і так далі). Таким чином поволі у цьому кінематографічному царстві хаосу вимальовується ідея фільму — представлення свободи як найбільшої цінності людського існування, будь то вивільнення від первісного страху, тиску «правильної» суспільної моралі чи маніпуляцій обраних.

Те, що протягом трьох годин доводиться складати пазли різних історій, — не найбільша складність у сприйнятті «Хмарного атласу». Мозок закипає від режисерської ідеї переводити акторів з однієї історії в іншу, при цьому міняється вік, раса й статева приналежність героїв: Том Хенкс постає то у ролі лікаря–маніяка, то простакуватого й щирого члена первісного племені; Холлi Беррi — часом екзотична єврейка, частіше звична мулатка; Хюго Уївінг збиває з пантелику, з’являючись в іпостастасях наглядачки із садистськими нахилами та злого духа, яким одержимий герой Тома Хенкса; Донна Бей — рудоволоса британка й кореянка з майбутнього. І ти судомно намагаєшся знайти зв’язок між ними, оскільки тут же й підказка: «Наші життя перетинаються, кожна точка перетину пропонує новий напрямок», йдеш за спільною міткою — родимкою у вигляді комети, але в результаті відчуваєш марність таких ігр розуму. Якось Енді Вачовські зізнався, що саме ця родимка стала для них точкою об’єднання шістьох сюжетів, ця мітка мала би вказувати на ще одну тему картини — реінкарнацію душ, але, як часто буває, коли намагаються охопити неохопне, дана лінія в оповіді провисає як, загалом, і кілька сюжетних розгалужень. До гри акторів у даному випадку жодних зауваг не може бути, видно, що вони справно відтворювали бачення іменитих режисерів, Вачовські навіть вдалося клонувати Кіану Рівза — загримований Джим Стурджесс iз непокірним пасмом волосся, що спадає на очі, й у чорному приталеному костюмі так само хваць­ко протистоїть армії солдат.

...«Хто такі критики? Вони читають швидко, нахабно і дуже поверхово», — говорить на початку картини побитий життям видавець. І один такий вискочка стає жертвою неоціненого автора — просто летить iз тераси хмарочоса. Тому щоб не отримати травми від непростого матеріалу, порада глядачу — не повторювати помилки критика й підготуватися до перегляду «Хмарного атласу». Якщо ж протягом трьох годин кіносеансу виникне загроза втратити нитку сюжету, то чудова симфонічна музика, що є лейтмотивом усього фільму, підтримає ваш тонус.