Сергій Гайдай: Після поразки в 2015 році Януковичу просто нікуди буде тікати

«Люди Януковича тому фальшують вибори, що для них це питання реального життя чи смерті»

— ЄС і США назвали ці вибори «кроком назад» української демократії. Очевидно, що вони були значно брудніші порівняно з кампаніями 2006, 2007, 2010 років. Чи можна їх порівняти з виборами–2004, на яких також змагалися чітко визначені проросійська та національна моделі?

— Тут важливо знати, що мається на увазі під словом «бруд». Якщо «бруд» — та інформаційна компанія, яку творили всі політики, що брали участь у виборах, аби перемогти один одного, — це одне, і я не сказав би, що це найбрудніша кампанія в Україні. Така в нас політична культура. Якщо ж ідеться про фальшування виборів — це інше.

Мало людей розуміють, як можна побачити фальсифікації. Мені дуже сподобався математичний аналіз виборів у російську Думу. Коли весь світ знав, що «партія крадіїв і шахраїв» «Єдина Росія» сфальшувала вибори, а інструментів боротьби з цим там мало, у блогах очевидців фальсифікацій з’явилася «крива Гауса». Це крива нормального розподілу даних. (Малює в системі координат, де X — це час у день ви­борів, а Y — кількість виборців, рівномірну синусоїду. — Авт.) Якщо процес іде без втручання, то дані, які ви отримуєте, відображаються у вигляді гармонійних коливань. Так було у всіх партій. А в «Єдиної Росії» було отак (малює аритмічну синусоїду з широкою амплітудою. — Авт.) — між нижніми «блоками» були очевидні фальсифікації.

Сьогодні у «Фейсбуці» математики зробили аналіз: у Партії регіонів крива виглядає таким самим чином, тому що видно фальсифікації.

Усі розуміють, що ці вибори — це репетиція президентських виборів 2015 року. Команда Януковича розуміє, що в неї є єдиний шанс вижити — їм треба залишатися при владі. Якщо Ющенко в 2010 році програв вибори і «пішов на пенсію», то в Януковича так не вийде. Партія регіонів за два роки спричинила таку ситуацію, що обов’язково буде політична помста. Двоє найвідоміших політв’язнів точно вийдуть на волю. Плюс у «Регіонів» дуже високий рівень корупції — за це треба буде відповідати. Ситуація з «Межигір’ям» — будуть розбиратися. У такій ситуації треба тікати за кордон, і дуже швидко. Але Януковичу нікуди їхати. Європа–Америка не прийме, рахунки заблокують. У Росії нашу владу теж зараз не люблять — там розраховували на значно керованіших людей, тож із Москвою теж конфлікт.

Тому Януковичу треба вигравати тільки тут. А тут виграти дуже важко. Ці вибори показали, що електоральні настрої дуже проблемні для влади. У Партії регіонів начебто найкращий результат — 30%, найбільша кількість мажоритарників. Немає сумніву, що Партія регіонів матиме більшість у парламенті. Але бої будуть дуже запеклі. Для партії влади ці вибори — не просто визначення, хто переможе й буде при владі, а хто — в опозиції. Це фактично бої за реальне життя. Вони живуть нормально доти, поки при владі. Якщо ні, — почнуться політичні переслідування, репресії, кримінальні справи.

Саме запеклість цієї боротьби й була визначальним чинником того, чому ці вибори такі брудні. Коли борешся за виживання — правил немає.

«Регіони» розуміють, що ці вибори привернули велику увагу європейської та світової спільноти, з якою їм потрібно співпрацювати. Вони мали розказувати про чесні вибори, бо тільки це робить владу легітимною. Вони показували відеокамери, які нібито працюють на дільницях. Але вони розуміли, що їм потрібен стовідсотковий механізм перемоги на виборах, незалежно від того, як люди проголосують.

Другий чинник — це повернення «мажоритарки». Особисто я не проти неї, тому що в Україні немає справжніх партій. Мабуть, єдина справжня партія — це «Свобода», тому що в її основі лежить ідеологія. У решти — імітація. Ідея — це те, за що політик може вмерти, вона незмінна. Як на мене, ідея «Україна для українців» конфліктна і не може бути ідеєю для всеукраїнської партії. Але ця ідея є, і саме за неї голосували навіть ті, хто її не підтримує. Отакий парадокс. Кияни проголосували за «Свободу» не тому, що вони підтримують цю ідею, а тому, що це єдина партія з ідеями. Вони не захотіли голосувати за комерсантів, які прийшли в політику. Кияни захотіли саме політика, а політик — це раб ідеї, а не особистого благополуччя, як комерсант.

— Чи можна назвати ці вибори демократичними, чи фальсифікації таки суттєво спотворили волевиявлення громадян?

— Не можна сказати глобально... Десь спрацювало, десь — ні. Наприклад, у Києві ніякі фальсифікації нікому не допомогли. Просто тут їх ретельно не готували. Розраховували, що і так все вдасться зробити: купити киян, створити мережу «шалених бабць Черновецького», яких роками підгодовували. На це розраховувала Шлапак, на це розраховували Пилипишин, Довгий, Герега. Не спрацювало. Дивіться, як затримали підрахунок голосів, — шукали методи, як сфальшувати.

— Але все ж, скільки мандатів влада відібрала в опозиції через застосування нечесних методів, усіляких «каруселей» та «помилок» під час підрахунку протоколів?

— Вважаю, десь у межах 30% загальної кількості опозиційних мандатів влада могла сфальшувати. Це приблизно 60 мандатів.

«Свобода» виїхала на «електоральному цунамі»

— Які головні несподіванки і відкриття цих виборів для вас? Оцініть результати «Батьківщини», «Свободи», КПУ, партії Кличка.

— Я давно помітив цей ефект, і в мене народився термін «електоральне цунамі». Коли у 2007 році були дострокові вибори в парламент, журналісти запитували про прогноз стосовно БЮТ. Я тоді сказав, що результат Юлії Володимирівни буде на 10% вищий, ніж дають соціологи.

Колись у Петербурзі я керував компанією Ірини Хакамади, і ми розраховували, що наш результат буде майже рівним основному супернику — комуністу Селезньову. Але Селезньов зробив ривок в останній день — так, як Тимошенко у 2007–му. І саме такий феномен повторився на наших виборах 28 жовтня.

Що таке «електоральне цунамі»? Поясню. Майже завжди є дві половини. Соціологічні заміри свідчать: боротьба іде тільки в одній половині. (Малює коло, розділяє його навпіл. — Авт.). Чверть із них за владу, чверть — за опозицію. А 50% — це ті, що не визначилися. І нам із соціологічних опитувань здається, що отаким результат ви­борів і буде — таким, що у відомій половині. Але в останній день оці (невизначені. — Авт.) приходять і «зливаються» комусь. Так трапилося зі «Свободою».

Раніше «цунамі» «зливалося» Юлії Володимирівні. Зараз воно додало 5% «Свободі». В Києві за кілька днів до виборів ми нарахували 40% невизначених. Що змушує їх віддавати свої голоси комусь в останній момент? Соціальний запит. Цього року запит був один: влада чи опозиція. Протест «Свободи» проти влади був проявлений найбільше. Хоча кампанія в неї була погана, саме «Свобода» є тією партією, в яку вірять. У КПУ, яка теж несподівано «вистрелила», — навпаки. Партія дуже погана — це обманка, бо ніяких комуністів там немає, але пропагандистська кампанія була справжня. Тому за «Свободу» проголосували прихильники ідеології, а за КПУ — прихильники виборчої кампанії, яка вдало симулювала комуністичну ідеологію.

Результат на рівні Партії регіонів міг мати Віталій Кличко. Але він, по–перше, погано провів виборчу кампанію, по–друге, за нього голосує молодь, яка реагує просто на Кличка і якій не подобається той образ політика, з яким зараз асоціюється діюча влада. Та молодь погано ходить на вибори.

Краще з розумним втратити?

— На цих виборах ви як політтехнолог працювали на мажоритарника Олександра Третьякова, авжеж? Якщо так, то чим поясните його поразку, з огляду на таку широку рекламну кампанію, навіть всеукраїнську, і розкручений образ «героя»?

— Ми із задоволенням працювали на Олександра. Так, він програв, але це не провал як для політика. Є така приказка: краще з розумним втратити, ніж із дурнем знайти. Ми втратили з розумним.

Я був певен, що Третьяков піде по списку, але домовленості зірвалися, і він вимушений був іти на вибори самостійно. І так трапилося, що основним його конкурентом став бренд «Батьківщини». Будучи ідеологічно прибічником «Батьківщини», Третьяков був змушений стати її конкурентом.

Починав Третьяков з рейтингу 0,49%, а в результаті отримав 26% голосів. У Володимира Ар’єва (висуванця об’єднаної опозиції) — 37%, значно більше. Але Третьяков переміг [ставленика влади Лева] Парцхаладзе, у якого 12%.

Третьяков був у кампанії тільки два місяці. Соціологія показувала, що він іде майже на рівні з основним лідером гонки, а потім значна кількість невизначених «прокинулася» і пішла за «Батьківщину».

У Третьякова єдиного була своя програма: імпічмент Президенту, відставка уряду, повернення у Київ райрад, бюджету, про що він зміг сказати на білбордах. Позитивним є те, що сьогодні Олександр Третьяков вийшов із тіні й має публічне обличчя.

— Чи були на цих виборах якісь політтехнологічні новації?

— Нововведень технологічних, якщо чесно, вже немає. Змінюються тільки технічні засоби — телебачення, інтернет...

— Якою була роль зарубіжних політтехнологів порівняно з минулими кампаніями?

— Я майже не побачив роботи американців. Росіяни, зокрема Шувалов, працювали у владі і в Королевської. Але я не бачу політтехнологічних зірок, які приїздили б в Україну робити стратегію, відчували б цю країну, а не просто заробляли тут гроші.

Узагалі, ринок політтехнології в Росії за останній час дуже змінився. Там вибори робить не переконлива виборча кампанія, а адмінресурс і технологія зняття з виборів тих, «кого не треба». Така природа влади зараз у Росії. Але Росія нас ще здивує, бо «російський бунт» значно кривавіший, ніж український, і він там точно буде.

«Ніхто не розуміє, що пропонує Медведчук»

— Якою буде вага депутатів–мажоритарників у новому парламенті? Яка частина з них прихилиться до Партії регіонів, а яка гратиме власну гру?

— Мені здається, більшість зробить Партія регіонів. Вони більш дисципліновані, у них є запас серед самовисуванців. Тим «мажоритарникам», хто зав’язаний із бізнес–активами, буде важко вести свою гру.

— Ми маємо досвід мажоритарно–пропорційних виборів 2002 року, коли по партсписках перемогла опозиція, але за допомогою адмінресурсу було створено кучмівську більшість і спікером обрано голову АП Литвина. Хто може стати спікером тепер?

— Хто буде спікером, я не знаю, але, здається, це буде креатура Януковича. Парламент для нього важливий, щоб керувати зараз країною, тому це має бути фігура стовідсотково лояльна до діючого Президента.

— Появу скількох фракцій ви прогнозуєте в новій ВР?

— Фракцій і груп буде дуже багато. Точно буде «сама собі фракція» із персонажів типу Ляшка.

— Як на цю Раду впливатиме фактор президентських виборів 2015 року і як вона впливатиме на вибір–2015?

— Верховна Рада — це основний інструмент, яким коригують виборче законодав­ство. Тому чекати можна багато чого, навіть найбрутальнішого — зміни Конституції та обрання конституційною більшістю Президента.

— Кого ви бачите фаворитами виборів–2015 за підсумками нинішньої кампанії?

— У влади вибір невеликий. Мені здається, наступника вони не зроблять — це був би великий конфлікт. Тому тільки Янукович. Але потенційно це міг бути і Тігіпко, і Медведчук. Але Тігіпко девальвував останнім часом як публічний політик, уже ніхто не повірить у його самостійність. І дуже чудернацька кампанія у Медведчука. Ніхто не розуміє, що він пропонує і чому російською мовою?

З боку опозиції — Яценюк, Кличко, Тягнибок. Не треба скидати з рахунків і Юлію Володимирівну. Вона може почати самостійну кампанію.

Може, взагалі з’явиться якась нова фігура. Чому ні? Путін колись з’явився за півроку до виборів...