Король «Королеви бензоколонки»

Олексій Мішурін народився 30 березня 1912 року в Маріуполi, а полишив цей світ 17 жовтня 1982 року. Для «Королеви бензоколонки» 2012–й також став ювілейним: півстоліття історія про Людмилу Добрийвечір, якій не вдалося потрапити до ансамблю «Балет на льоду» і яка через це починає працювати заправницею, знята на справжній АЗС у місті Пирятин Полтавської області, не сходить із кіно– та телеекранів.

Днями в Синьому залі столичного Будинку кіно відбувся вечір, присвячений 100–річчю від дня народження українського кінооператора та режисера Олексія Мішуріна. Зайве казати, що на таких подіях випадкових людей не зустрінеш: прийшли ті, хто пам’ятає, любить, шанує... i кому є що згадати про цього митця.

Олексій Олександрович, закінчивши операторський факультет Київського кіноінституту, з 1937–го працював на Київській студії художніх фільмів. Його хист шанували Олександр Довженко (метр долучив Мішуріна до зйомок стрічки «Щорс»), Амвросій Бучма (Мішурін трудився з ним на зйомках стрічки «Максимко»). Першою ж самостійною роботою майбутнього короля комедії став фільм «Макар Нечай» (1940). Шкода, та мало кому відомо, що Олексій Олександрович — режисер картини «Літа молодії» — тієї, у якій чи не вперше прозвучала неперевершена «Пісня про рушник» (слова Андрія Малишка, музика Плантона Майбороди), і перший режисер, який зафільмував творчість артистів балету на льоду (стрічка «Зірка балету»). До речi, славетний Леонiд Гайдай називав Мiшурiна своїм учителем.

«В Олексія Олександровича було дуже мало нагород, проте він був Художником із великої літери, — говорить заслужена артистка України Лідія Чащина, один з ініціаторів урочистого заходу в Будинку кіно. — Художником надзвичайно вразливим і так само надзвичайно нереалізованим. Його творчість — особлива, одначе він зайняв свою нішу в кіномистецтві».

Під час евакуації, в Ашхабаді, Олексій Мішурін зняв кіноновели: «Маяк», «Чудесна скрипка», «Чарівний кристал», у післявоєнні роки — стрічки: «У далекому плаванні» (1946), «Циклічна робота в шахті» (1947), «Радянське Чорномор’я» (1949), «Щедре літо» (1950), «Концерт майстрів українського мистецтва» (1952), «Максимко», «Запорожець за Дунаєм» (1953), «Мати» (1956), фільм–концерт «Пісні над Дніпром» (1957). Поставив кінокомедії: «Літа молодії» (1958), «Рятуйте наші душі» (1960), «Королева бензоколонки» (1962, у співавт.), «Зірка балету» (1965), «Абітурієнтка» (1974), «Від і до» (1976), «Дипломати мимоволі» (1977).

Герої його стрічок (передусім «Королеви бензоколонки», «Абітурієнтки») виховували, проте не дидактично, а дуже делікатно. Зрештою, і Надія Румянцева (Людмила Добрийвечір), і Ірина Шевчук, яка 1974–го зіграла абітурієнтку Галю Гриценко, стали невдовзi ідеалами мільйонів глядачів.

До того ж Олексій Олександрович мав i музичний хист. «Батько міг зіграти практично на будь–якому музичному інструменті, — ділиться спогадами донька Марія Левишоріна. — Його знали і як неперевершеного тенора! Якось на одній із вечірок він заспівав. Там був присутній Іван Козловський, тож він підійшов і приєднався до батькового «концерту». Так випадкове знайомство переросло в дружбу. Окрім того, тато чудово танцював: і вальс, і чечітку. Скажімо, шахтарський танок у «Літах молодих» він поставив одноосібно». Не дивно, що пісні, які лунають у «Королеві...» (композитор Зубцов, слова Сосюри), стали окрасою фільму.

Цікавий і водночас значущий факт: студенти однієї з найбільших американських кіношкіл (м. Сан–Франциско) операторську майстерність вивчають за творчістю двох радянських майстрів — Сергія Урусевського й Олексія Мішуріна.

Урочистий вечір завершила остання у фільмографії майстра стрічка — «Дипломати мимоволі», яку режисер Мішурін, задіявши прекрасний акторський ансамбль (Чащина, Філіппов, Бєлов, Шутько, Бенюк), зняв на кіностудії ім. Довженка 1977 року.