Богдан Пукало.
Найближчими днями в Києві в історичному будинку Центральної Ради (нинішній Будинок учителя) пройде з’їзд Всеукраїнського об’єднання «За Україну! За Ющенка!». «УМ» уже неодноразово розповідала про діяльність цієї організації, яка об’єднує всіх, кому небайдужа доля України і хто переконаний, що з тієї прірви, в яку завели її бездарні, непатріотичні, виховані за радянським принципом «дорвався до влади — греби до кишені все, що можеш» керівники, нашу державу зможе вивести тільки Віктор Ющенко. Сьогодні «ЗУЗЮ» — це повністю життєздатний функціональний організм: об’єднання має осередки в усіх 27 адміністративних центрах України, розвинену мережу районних, міських та селищних організацій і сотні тисяч прихильників в усіх куточках країни. До «За Україну! За Ющенка!» йдуть як люди, котрі ніколи не перебували в жодній із партій, так і політичні активісти зі стажем, які давно розчарувалися у своїх партійних керівниках. Ющенкові вони вірять.
«Ще напередодні президентських виборів 1999 року українська громадськість очікувала, що Віктор Ющенко візьме в них участь, — нагадує заступник голови ВО «За Україну! За Ющенка!», голова Центрального правління Богдан Пукало. — А після його успішної роботи на посаді Прем’єр-міністра симпатії до Віктора Андрійовича та кількість його прихильників зросли ще більше. І результати виборів до Верховної Ради стали логічним завершенням справжніх уподобань більшості українців». Однак, за словами Богдана Михайловича, ще тоді було очевидно, що при групуванні у політичний блок «Наша Україна» його партії-засновники не тільки об’єднували, а й посилювали свої можливості, згуртувавшись довкола яскравого лідера з харизматичними якостями. «Саме особистість Віктора Ющенка стала найголовнішою передумовою перемоги на парламентських виборах 2002 року, — переконаний пан Богдан. — Виборці підтвердили, що при голосуванні орієнтувалися насамперед на його особу як лідера блоку.
Перемога «Нашої України» надихнула більшість громадсько-політичних сил на подальшу роботу й повернула до ідеї про об’єднання політичних партій національно-демократичного спрямування в єдину потужну силу. І найголовнішим у цьому стало те, що вперше за всю історію незалежності України велика кількість українських громадян, які не належать і не є прихильниками певної політичної сили, висловили і висловлюють бажання увійти до «партії Ющенка», а головне — настійно наполягають на її створенні».
Як пояснює Богдан Пукало, саме ці чинники й зумовили народження об’єднання «За Україну! За Ющенка!», ініціатива створення якого, до речі, походить зі сходу України. Та й справді, причин для виникнення «ЗУЗЮ» не бракувало. «По-перше, це той факт, що громадськість сьогодні, як не прикро, є відстороненою від політичного процесу й не відчуває змоги долучитися до вироблення політики, а тому й не бере активної участі у виборах (що яскраво підтверджують результати довиборів до Верховної Ради), — перелічує Богдан Михайлович. — По-друге, політичні партії та блоки й ті компроміси, яких вони між собою досягають, не дають належних результатів, тому що не охоплюють і не об’єднують більшу частину знедоленого люду, який живе іншим, власним життям. По-третє, найкраще формують і відстоюють громадські інтереси, консолідують здорові, національно свідомі й патріотичні сили сьогодні саме громадські формування. Наше ж об’єднання дає змогу реально перейти від декларування демократичних цінностей та принципів до безпосередньої їх реалізації за підтримки лідера «Нашої України». Саме об’єднання «За Україну! За Ющенка!» є найкращою основою для узгодження інтересів на підтримку Віктора Ющенка як кандидата у президенти, особливо з огляду на рівень впливу «НУ» чи кожної з партій, які до неї входять, на сході, півночі та півдні України».
Богдан Михайлович не виключає, що згодом громадське об’єднання може трансформуватися у щось більше, адже потенціал для цього є, і неабиякий. І пропонує створювати й розбудовувати і майбутню організацію, і національну ідеологічну програму на основі сучасного українського лібералізму (не плутати з лібералізмом європейським та американським). Відмінність «нашого» лібералізму від західного полягає в тому, що базується він не на утилітаристсько-економічній основі, зумовленій приналежністю до так званого «середнього класу» двох третин суспільства, а на національно-духовній, моральній основі. Й ідеологія, сформована на базі такого лібералізму, насамперед переймається не матеріальним збагаченням, а національним пробудженням, духовністю народу, збереженням рідної мови тощо.
Але все це — завдання майбутнього. А на сьогодні, звісно, головною метою є перемога Віктора Ющенка на виборах. Бо Україна з «легкої» руки діючої влади вже «дійшла до ручки». Населення потерпає від зубожіння й потроху вимирає, а панове, які дорвалися до «годівниці», переймаються лише власним збагаченням. «Щось не те діється в нашій хаті, — сумно констатує Богдан Пукало. — Здавалося б, нарешті здійснилася багатовікова мрія українського народу про власну державу, ніби було утверджено й демократію. Всі ми тоді чекали, що почнеться краще життя, що разом будемо вирішувати проблеми й будувати розвинену державу, але не склалося... І, що найприкріше, нинішня незалежність України, про яку ведеться стільки розмов з високих трибун, розчаровує людей, розвіює їх надії, гірше того — йде компрометація самої ідеї національної державності в очах нинішнього покоління. Якщо можна говорити про державний, а з натяжкою — і про політичний суверенітет України, національного суверенітету взагалі не існує, навіть у зародку. А головне — у влади немає жодного бажання його досягти. На всіх її рівнях процвітають корупція, хабарництво, розкрадання, нехтування національними інтересами, українською мовою, нашими святинями. А коли народ лишають надії на власне майбутнє, то дуже швидко настає його моральна деградація, що ми з вами й спостерігаємо. Тому таку діючу систему, в якій нині живе і формується людина, необхідно змінити сьогодні і безповоротно. І шанс для цього є — 31 жовтня 2004 року. От тільки всім нам треба чітко усвідомити й пам’ятати, що погану владу вибирають хороші громадяни, які не голосують.
А надстратегічним завданням держави, на мою думку, має стати формування української нації. Бо коли нація змінить свої переконання та стиль мислення, то нею вже неможливо буде управляти так, як це робилося раніше і як ще стараються продовжувати робити це сьогодні».
А насамкінець, аби ні в кого не залишилося сумнівів у тому, що «зузівці» та їхні прихильники обрали собі достойного лідера, Богдан Михайлович пояснив, чому, на його думку, Віктор Ющенко повинен виграти вибори і чому саме він буде найкращим Президентом України:
— Незаперечний успіх півторарічної діяльності уряду Ющенка, позитивні наслідки якого відчула на прикладі свого життя переважна більшість громадян країни, його абсолютно нелогічна відставка — як «піррова перемога» антиукраїнських олігархічно-кримінальних сил, згуртованих навколо нинішньої влади, і, нарешті, постійна, затята й тотальна антиющенківська пропаганда пропрезидентських засобів масової інформації — все це принесло Віктору Ющенку популярність, якої жодний політичний лідер чи жодна політична сила не має ні в Україні, ні за її межами.
Переконливий доказ цього — стабільне протягом останніх років перше місце Віктора Андрійовича в рейтингових дослідженнях. До речі, протягом останніх місяців ми спостерігаємо неухильну тенденцію до зростання кількості прихильників і симпатиків Ющенка.
Звичайно, така прихильність базується не на порожньому місці: левову частку успіху і популярності Вікторові Ющенку принесла реалізація урядової програми «Реформи заради добробуту», до речі, першої за роки незалежності урядової програми, яка мала на меті насамперед ПОКРАЩЕННЯ ЖИТТЯ громадян України. Іншими словами — був започаткований загальнодержавний наступ на бідність. Урядовці-реформатори прагнули дійти до кожного, як любить повторювати Віктор Ющенко, «малого українця» тобто середньостатистичного жителя держави. Зрозуміло, що мався на меті й загальний розвиток народного господарства країни, таких пріоритетних напрямів як машинобудівна промисловість, зокрема, авіа- й танкобудування, космічна галузь, суднобудування, легка та автомобільна промисловість, харчова галузь.
Результативній діяльності уряду сприяв і привабливий імідж самого Ющенка — політика нового покоління, час якого настав. Приклади подають країни Прибалтики, Росія, а тепер ще й Грузія. Віктор Ющенко — патріот і професіонал, державний діяч європейського формату, в якого, зрозуміло, як і на сонці, є свої плями — якісь недоліки, прорахунки... Але, здається, це говорить в першу чергу про те, що він — жива людина зі своїми проблемами й почуттями.
Сьогодні не треба пояснювати нікому, які суспільно-політичні сили представляє Ющенко — це об’єднання людей, які хочуть, щоб наша держава мала стабільний економічний розвиток, гарантувала соціальну спрямованість внутрішньої політики й створила навколо України атмосферу добросусідства й співробітництва.
Сьогодні він визнаний загальнонаціональний Лідер і, як бачимо, достойних конкурентів чи опонентів у нього немає: чи то зі сторони влади, чи то з боку інших висуванців і опонентів,
А головне — Вікторові Андрійовичу не треба починати спочатку. Разом із однодумцями він продовжить те, що очолюваний ним від грудня 1999-го по травень 2001-го уряд робив три роки тому. Як відомо, саме протягом діяльності Кабінету Міністрів під проводом Ющенка вперше за пострадянський період наша країна досягла реального зростання валового внутрішнього продукту практично у всіх секторах економіки. Послідовний наступ на тіньову економіку приніс до державної скарбниці 9 мільярдів гривень.
Особливою турботою уряду тоді було село. Завдяки реалізації розробленої Кабінетом Ющенка програми «Зерно України — 2001-2004», наша держава вперше за роки незалежності змогла досягти у 2001 році валового збору зерна у 39,7 мільйона тонн. До речі, і врожай 2002 року, закладений урядом реформаторів, був солідним — 38,8 мільйона тонн. У ті роки Україна змогла посісти гідне місце на світових зернових ринках і мала всі підстави думати про масштабний проект — брати активну участь у міжнародних програмах забезпечення людства одним із основних харчових продуктів — зерном (за даними ЮНЕСКО, Україна спроможна годувати 1,5 мільярда (!) землян).
До чого довели нашу країну наступники уряду Віктора Ющенка, відчули на собі всі українці — такого росту цін та нестабільності харчової галузі ми давно не знали. Дійшло навіть до того, що «житниця Європи» стала ввозити зерно. Тому сьогодні, в період президентської кампанії, Ющенкові не треба обіцяти, як це робить нинішній уряд, закликаючи почекати до 2007 року, коли, мовляв, настане реальна можливість і зарплату та пенсії підвищити, й на Збройні сили, освіту та науку знайти кошти тощо.
Очоливши уряд у грудні 1999 року, Віктор Ющенко разом зі своїми однодумцями здійснив виплату заборгованості із зарплат, пенсій і стипендій. До того ж, цього було досягнуто без західних чи російських кредитів. Навпаки, зовнішній державний борг скоротився на 2,1 мільярда доларів США, або на 17,2% від обсягу, який дістався уряду реформаторів у спадщину від попередників.
Все це стало можливим завдяки тому, що уряд Ющенка продемонстрував сучасний рівень управління державою, основою якого стали професіоналізм, відкритість і відповідальність, помножені на орієнтацію на порядність, чесність, моральність, традиційні цінності нашого народу, турботу про адекватний суспільно-культурним потребам розвиток усіх народів, для яких Україна стала батьківщиною.
Це, звісно, далеко не повний перелік причин, які спонукають нас підтримувати Віктора Андрійовича, — наводити їх можна дуже довго. А головне — в усіх нас є можливість нарешті змінити долю нашої держави на краще, викинувши геть загниваючу радянську систему, яка як гідра відродилася в умовах уже незалежної України. Ми всі стоїмо перед вибором: іти вперед, до розвиненої, сильної України, в якій кожен громадянин може реалізуватися сповна, має належний соціальний захист і відчуває себе господарем на своїй власній землі.
Надовго запам’ятається жителям села Рукомиш Бучацького району, що на Тернопільщині, храмове свято, яке відбулося минулої неділі. Насамперед тому, що участь у духовних урочинах стародавньої Свято–Онуфріївської церкви брав третій Президент, лідер партії «Наша Україна» Віктор Ющенко. >>
У рамках програми «Владу — під контроль!» голова політради партії «Наша Україна» Валентин Наливайченко та голова центрального виконкому Сергій Бондарчук наприкінці минулого тижня побували на Волині. У Луцьку вони зустрічалися із підприємцями Завокзального ринку, де кілька років люди відстоювали своє право на працю в судах, бо їх хотіли позбавити права на оренду торгових місць. Лідери «НУ» мали також зустріч із громадськістю міста Горохів. На Горохівщині почалися заходи з відзначення 360–річчя Берестецької битви. У неділю Наливайченко та Бондарчук долучилися до офіційних урочистостей у селі Пляшева Рівненської області в Національному історико–меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви». >>
Радянський тоталітаризм намагався знищити українство — перервати в Україні історичний зв’язок між поколіннями, викорінити національну пам’ять, особливості нашої ментальності, культури і мови. А в чомусь ці деструктивні процеси тривають і зараз. Про це заявив голова партії «Наша Україна» Віктор Ющенко, виступаючи у меморіальному комплексі «Дем’янів Лаз». У цьому урочищі неподалік від Івано–Франківська 60 років тому проводились масові розстріли в’язнів із тюрми НКВС, загинуло понад 500 осіб. >>
Суботнього ранку в селi Пустовiйтiвка біля Свято–Троїцької церкви вправляються сонце, висвічуючи в хрестах, та козаки Роменського козацького товариства, готуючись вітати шановних гостей. Організатори свята «Калнишева рада» дещо нервуються: чи зійдуться люди? Та хвилина за хвилиною, і вже з якоїсь машини роздаровують стрічки, прапорці з символікою «Нашої України», під’їздить один, другий автобуси, вишиковуються легкові автівки. Незабаром на майдані людно й гамірно. >>
Минулої неділі на Тернопільщині зі святково–робочим візитом перебував голова політради партії «Наша Україна» Валентин Наливайченко. Святковим — бо, по–перше, приїхав якраз на Трійцю, а по–друге, взяв участь в оригінальних урочинах у старовинному замку. Захід був присвячений 10–літтю Державного історико–архітектурного заповідника міста Бережани — його проведенню сам Наливайченко і посприяв. >>
Шановна читацька громадо! На нашому редакцiйному календарi невдовзi кругла дата — 20–рiччя. Сподiваємося, що серед вас, друзi «України молодої», є ветерани–передплатники, хто знайомий iз нашою газетою вiд перших її випускiв; є читачi з меншим стажем; а хтось, може, придбав щойно цей номер... >>
