Вид на Люблін з висоти вежі Данила Галицького.
Так сталося, що східні терени сусідньої Польщі відвідує менше туристів, ніж західні. Утім бідніші воєводства із цим не змирилися і завдяки креативним ідеям щороку досягають кращих результатів відвідуваності справді багатих на історію та ренесансну архітектуру міст по лівий берег Вісли. Окрім історичних оповідань та майже «законсервованих» у середньовіччі історичних центрів старих міст на мандрівників тут чекають iще й розваги та затишні ресторанчики. Додайте до цього містичні легенди про нечисту силу, які вам неодмінно розкажуть ледь не в кожному містечку чи селищі, — й рецепт туристичного успіху Східної Польщі стає зрозумілим. Такі легенди непогано поповнюють місцеві бюджети, насамперед Люблінського воєводства. До того ж протягом року, а не лише на католицький Хелловін, який прихильники святкували цього тижня. Саме з поїздки до цього регіону, організованої Польською туристичною організацією, нещодавно повернувся журналіст «УМ».
Жителі Люблiнщини люблять жартувати, що в них «своєї чортівні вистачає». Мовляв, у Кракові заробляють на легенді про вавельського дракона, ще й показують печеру, де той нібито ковтав худобу або людей; у сусідньому Свентокшиському воєводстві в останні роки справжнім туристичним трендом стала відьма–чарівниця на мітлі, а чим Люблінське воєводство гірше? Тут також вистачає своїх, місцевих, жахів.
Тож групу українських журналістів спочатку знайомлять із духом Белюхою, який нібито царює у темному і вологому підземеллі міста Холм. Місто, засноване нашим українським князем Данилом Галицьким, нині заробляє саме на унікальних крейдових підземеллях. У центрі Холма для туристів відкрито підземний маршрут довжиною два кілометри. Перед входом вас обов’язково попросять тричі гучно стукнути лядою, щоб дух Белюха прокинувся.
Уже через десять хвилин ходи трасою потрапляємо до печери духа, де можна загадати бажання. Аж раптом гасне світло — і під вереск жінок на вході з’являється білий господар. Дух Белюха радий гостям, просить загадувати реальні бажання, а також не відставати від провідника — інакше ви складете йому компанію, бо йому ж у цьому підземеллі так самотньо. Такий креатив із перевдяганням у духа особливо до вподоби дітям. Туристи залюбки купують і статуетки духа, які у Холмі продаються на кожному кроці.
Під час проходження траси можна дізнатися історію міста, побачити окремі археологічні пам’ятки. А ще в одній iз печер до вас вийде музичний гурт, який заспіває щось про те, що «життя — найкращий вчитель». Вийшовши з підземелля, ви одразу потрапляєте до підвальної ресторації «Гусяча шия», де, смачно пообідавши, можна вже потрапити й на вулицю.
Місцеві легенди про духа Белюха мають цілком реальне походження. Адже міщани ще з XIV ст. видобували тут крейду. З часом виникло безліч неконтрольованих, плутаних коридорів, ледь не кожен житель Холма мав власну копальню. Адже на крейді, яку використовували ще й у косметиці, можна було заробити. Лише через загрозу обвалу владі вдалося таки заборонити нелегальні копанки у XIX ст. «Але протягом сотень років обсипані крейдою білі копачі могли сотні разів налякатися під час зустрічі один з одним. Звідси й легенда», — із посмішкою пояснює наш гід Петро Бавука.
Центр воєводства — давній Люблін — славиться у Польщі як місто молоді. Населення — півмільйона людей, і кожен третій тут є студентом. Для українців Люблін перш за все символізує цілу епоху визвольних змагань XVI—XVIII ст., бо саме тут у 1569 році шляхта Польського королівства та представники Великого князівства Литовського підписали Люблінську унію, яка знаменувала появу на карті Європи нової держави — Речі Посполитої, включно з українськими землями.
За останні десять років старе місто, із Краківською брамою, площею Ринок, Королівським трактом та Замковим узгір’ям, неабияк змінилося на краще. Адже влада Любліна приділяє туристичній привабливості одного з найкраще збережених історичних урбаністичних комплексів Польщі неабияку увагу. Сучасні художники розписали у середньовічному стилі чимало старих кам’яниць, але не всі. Деінде власники не можуть дійти згоди, як саме має виглядати їхня кам’яниця, тож окремі будинки лишаються обшарпаними.
Кілька місяців тому для туристів відкрили оглядовий майданчик на найдавнішій споруді Любліна — замковій вежі XIII ст. Науковці досі сперечаються, хто саме її звів: чи наш князь Данило Галицький, який володів Любліном у ті часи, чи польський король Болеслав Сором’язливий, який відвоював місто у русичів пізніше. Як би там не було, але вид вежі на старий Люблін відкривається такий, що перехоплює подих.
Здавалося б, Люблін не потребує додаткової реклами, але тут обов’язково розкажуть вам легенду про чортячий суд, яка є одним iз найголосніших епізодів в історії Люблінського коронного трибуналу. У 1637 році в Трибуналі (нині це будівля Ратуші) розглядався спір між бідною вдовою та багатим магнатом. Суддя ухвалив вирок на користь магната, чим несправедливо скривдив вдову. Жінка вийшла з будівлі гукнула спересердя, що коли б її чорти судили, а не люди, то навіть вони ухвалили б справедливий вирок. Тiєї самої ночі писар трибуналу почув, що під будинок під’їжджають карети, а потім на сходи увійшли незнайомі судді у червоному вбранні. Вони ж почали вершити суд у справі вдови по–новому. Переляканий писар зауважив, що в гострих рисах та злих очах суддів є щось диявольське, а їхнє чорне волосся приховує роги.
Уже до півночі ці судді ухвалили рішення на користь вдови. Голова диявольського суду, аби нагадувати про своє перебування тут, поклав на стіл руку, від якої на дубовій поверхні випалився слід. На другий день чутка про нічний візит у Трибунал розлетілася по місту, а на площі Ринок зібралася юрба зацікавлених людей. Несправедливі судді, які спішили на розгляд нової справи, поламали ноги на сходах Трибуналу. Вбачаючи в цьому Боже покарання, люди добилися того, щоб рішення мирського суду було ухвалено на користь вдови та її дітей.
Цікаво, що історичний стіл iз випаленим слідом диявольської руки зберігся до сьогоднішнього дня, туристи можуть його побачити в музеї на Замковій горі. І обов’язково почують, що цей стіл уже більше 350 років нагадує місцевим служителям Феміди про те, яким має бути правосуддя. На питання автора, чи вірять самі люблінці, що це і є той самий стіл, наш гід Мачей Збарахевич лише посміхнувся.
Додам, що обідали ми поруч із місцем, де відбувся диявольський суд, у ресторані «Чортяча лапа».
Неподалік від Любліна, на Віслі, розкинулося невеличке містечко Казімеж Дольний. Місцева гміна нараховує лише 7 тис. жителів, але про це місто знає ледь не кожен поляк. Що й казати, велика сила піару! Маленький Казімеж Дольний асоціюється у всіх як місто романтиків і закоханих. Тож чимало пар обов’язково приїжджають сюди, а наречені влаштовують цілі фотосесії на великій площі Ринок iз її неповторними кам’яницями.
Неабияк популяризували місто, яке зберегло свій історичний вигляд, артисти і художники, які регулярно проводять тут свої пленери. Судіть самі, у місті з півсотні мистецьких галерей, багато музеїв. Тут шанобливо бережуть пам’ять про свого засновника міста — короля Казимира Великого, тож побудований ним у XIV ст. замок на горі наразі реставрують (за три роки на відновлення витрачено 9 млн. злотих).
«Наше місто є одним iз найвідвідуваніших міст у Польщі, адже щороку до нас приїжджає мільйон туристів, кожен третій є іноземцем, — зазначає у коментарі «УМ» мер Казімежа Дольного Гжегош Дуня. — Але ми все одно не сидимо склавши руки, зміцнюємо цей бренд. Наприклад: у Польщі 900 гмін, а наша гміна на 12–му місці за кількістю отриманих інвестицій. Лише минулого року ми використали 10 млн. злотих інвестицій, більша частина з яких пішла на реставраційні роботи».
Ще одним брендом Казімежа Дольного є випечений когут. До півника тут ставлення особливо шанобливе, адже, за легендою, він урятував місто від диявола. Місцеві розповідають, що колись диявол, пролітаючи над Віслою, уподобав Казімеж Дольний за його красу й оселився на найвищій Вітряній горі у печері. Щоночі, зголоднівши, він виходив із печери і ловив півнів, але одного разу він не зміг спіймати останнього чорного когута. Це не вдавалося йому кілька ночей поспіль. Розлютившись, голодний диявол полетів геть, шукати іншої здобичі.
 |
Відтоді міщани на знак подяки когуту відмовилися його їсти, але випікають півника з тіста, якого залюбки їдять самі і туристам продають. Цей пряник навіть зареєстрований як торгова марка. До речі, на Вітряній горі зараз встановлено три хрести, тож вона так і зветься — Гора трьох хрестів. Трохи нижче, де диявол нібито не впіймав когута, побудовано Фарний костел.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
