Art Kiyv Contemporary: формат змінився, а суть залишилась

У середу в «Мистецькому арсеналі» відкрився один з обов’язкових щорічних проектів — Art Kiyv Contemporary, цього разу не в статусі арт–ярмарку, як усі попередні шість разів, а як арт–форум. «Очевидно, що ми не можемо конкурувати з такими арт–ярмарками, як FIAC у Парижі, Арт–Базель чи лондонський Frieze. До того ж українське законодавство не сприяє ввезенню з–за кордону предметів мистецтва для продажу, з цим у іноземних галерей великі проблеми, плюс у розпалі економічна криза, — пояснює новий формат директорка «Мистецького арсеналу» Наталя Заболотна. — Після першої української бієнале Arsenale –2012 усім стало зрозуміло, що Київ, «Мистецький арсенал» — це чудовий експозиційний майданчик, який із часом може стати врівень із найвідомішими світовими галереями чи музеями». Новий формат диктує нові правила — організатори попросили галеристів, які беруть участь у Art Kiyv Contemporary, представляти не окремі картини, скульптури, фотографії, а цілісні проекти. Після зміни правил галерей на Art Kiyv Contemporary значно поменшало — усього 20: дев’ять київських, включно з «Колекцією», Mironova Gallery, «Триптих Арт», Brucie Collection Gallery, Fine Art Gallery, одеська «ХудПромо», по одній галереї з Москви, Парижа, Відня, Берліна і 7 італійських галерей, об’єднаних в італійську платформу.

Важко за вечір–відкриття, де на кожному кроці зустрічаєш знайомих, де панує атмосфера веселої корпоративної тусовки, де п’єш вино і не дотримуєшся системності огляду, зробити глобальні висновки про рівень арт–форуму. Перші враження такі: 1) сучасне українське мистецтво закріпилося в рамках 30—40 імен; 2) усі ці художники впізнавані і рідко виходять за межі свого почерку; 3) українські галереї орієнтуються на ці імена, відтак мало чим відрізняються одна від одної. Ці ж імена плюс 3—5 кураторських «спеціалітетів» фігурують і в проекті Олександра Соловйова «Винятково живопис. Новий український фігуратив», що складається як зі свіжих полотен визнаних вітчизняних художників, так і з робіт 5—7–річної давнини. Українському contemporary art(у) постійно дорікають «старомодним» захопленням живописом на тлі світових тенденцій до медіарту, перформансу, інсталяції тощо. Наші художники понуро пого­джуються, не маючи сил зрадити природі своєї творчості, школі і ментальним традиціям, відтак Олександр Соловйов, зібравши докупи мавп Чічкана, типових асоціальних персонажів Гамлета Зіньківського, цаголовських комах і балерин, драматичних савадівських учасників оргій, оголених Волокітіна, містично–історичних мутантів Ройтбурда, монументальних «маленьких людей» Лесі Хоменко та інші фігуративні історії вітчизняних мистців, підкреслив інший тип висловлювання через живопис. «Тут бал править живопис, — каже Соловйов, — але це не живопис у класичному розумінні, це живопис постмедійної епохи. Це вже нове явище, за яким цікаво спостерігати з точки зору його суперництва з новими медіа».

Знакові й впливові російські художники Олександр Виноградов та Володимир Дубосарський, які в тандемі на початку 1990–х чи не найоперативніше почали продукувати нові смисли пострадянського життя на межі традицій старої російської школи, мови соцреалізму і нового часу, у «Мистецькому арсеналі» представлені величезною виставкою «Х.Десять». Московська галерея «Тріумф», яка опікується проектом, зробила своєрідну ретроспективу: тут зібрані роботи Виноградова і Дубосарського із проектів Danger!Museum, «На районі», «За відвагу», а «Х.Десять» — це, за словами художників, виробничий брак, недописані роботи, колись закинуті «на потім». «Зазвичай художники роблять ретроспективу з найкращих робіт, а ми вирішили дати друге життя полотнам, які в різний час опинилися на «задвірках»,— кажуть художники.

Ще один великий спеціальний проект — виставка батька оп–арту, класика ХХ століття, французького художника угорського походження Віктора Вазареллі, яку представив куратор виставки і друг Вазареллі Тібор Чіпеї. Вазареллі казав: «Ми робимо ставку не на серце, а на сітківку ока», і невтомно, безупинно експериментував з кольо­рами, формами, чергуванням відтінків і оптичними ефектами, які вони давали. Тібор Чіпеї представив 140 робіт Вазареллі — 120 шовкографій, 20 об’єктів, автопортрет Вазареллі та єдиний арт–об’єкт, який побував у космосі, — колаж «Космос» (Вир) 1981 року.

Можливо, найсвіжіший спецпроект Art Kiyv Contemporary 2012 — «Симпозіум сучасного мистецтва «Бірючий 012». Проект зайняв той самий простір, що й експозиція китайського художника Сонг Донга «Мудрість бідних» на Арсенале, і теж вийшов живим, пульсуючим, що об’єднав енергії і емоції різних художників: тут і «інтерактивні» пальми–розфарбовки Олега Тістола, на яких можна писати все, що в голову спаде, і нові геральдичні символи Миколи Маценка, і бетонні скульптури Жанни Кадирової у вигляді банок із консервами, і асортимент «Бірюк–бару», де харчувались художники, — серія робіт Олега Тістола, і картина Ройтбурда, який ніби й не провів тиждень на Азовському морі, і роботи Віктора Покиданця, Володимира Гуліча, Андрія Сігунцова, Марії Пасічник, Насті Лойко та інших. Розслаблений виступ групи Madjah’s, пісок на стінах, художники, що звично спілкуються в своєму колі, — куратор проекту Марія Хрущак намагалася в першу чергу передати атмосферу виїзної комуни художників поруч із морем. Каталог «Бірючий 012», виданий за підсумками симпозіуму, крім фото і вербальних свідчень про спільні п’янки і розмови про мистецтво, містить і те, що озвучив учасник «Бірючого» Сергій Братков: «Плюс компонента змагальності, і це добре. Є драйв. Можна приїхати і зробити щось на очах у всіх. Приїхав — витягни зайця з рукава. Мистецтво часто пов’язано з дивом, це як фокус на арені цирку».

Спеціальним гостем арт–форуму буде відомий російський художник, який зараз живе у Нью–Йорку, Ерік Булатов. Зустріч із спраглими мистецтва, панельна дискусія з Олександром Івашиною і фільм про художника «Весна у Флоренції» — три основні інструменти знайомства з творчістю Булатова. Не рахуючи Google.

Виставка працюватиме до 18 листопада.

ВРАЖЕННЯ

90% представлених на арт–форумі робіт прочитуються з одного погляду, як скетч чи карикатура. Дається взнаки утома від цинічних смішків — не зачіпає. А медійні персонажі, які відверто смердять комерцією і продажністю, — на кожній другій картині: Обама, Меркель, Мерлін Монро, Мікі–Маус (39000$), Коко Шанель, присипана діамантовим пилом (12800$), брати Клички із накладними вовняними кучерями і бровами, що з двох боків пробивають раму картини, Ейзенштейн, Сара Бернар і Зигмунд Фрейд із серії «Знамениті євреї» Енді Ворхола... Навколо самі селебрітіз — на стінах і поруч у черзі за прекрасним. Наприклад, Розинська з майором Мельниченком і третім незайвим — охоронцем: хоч зараз на картину!