Ігор Павлюк.
Експерт «Книжки року» Ігор Павлюк випустив у Росії збірку віршів «Исповедь последнего волхва». Петербурзьке видавництво «Алетейя» спеціалізується на публікації серйозної гуманітаристики (за своїм профілем та портфелем нагадує київську «Критику»), що вже є показовим. Адже Ігор Павлюк не лише відомий поет, а й літературознавець, старший науковий працівник академічного Інституту літератури. А докторську дисертацію захистив з проблем соціальної комунікації.
Передмову до російськомовної книжки написав Борис Олійник, який побачив у творчості Павлюка відлуння багатьох славних поетів. Наприклад, про один з віршів пише, що «это так же запредельно, глубинно и таинственно, как у Богдана–Игоря Антоныча», в іншому побачив «мотив Высоцкого, вырастающий из киплинговских солдатских маршей и баллад». Не пошкодувала епітетів–порівнянь і перекладачка (та ще й філософ культури) Євгенія Більченко: «Думаю о его Письме и отмечаю: во всей людской истории не могу сухо уважать совсем немногих: Марину Ивановну Цветаеву, Бориса Леонидовича Пастернака, философа Николая Александровича Бердяева и (да простят мне читатели это вынужденное действо — «постановка в один ряд») — его. Страстность Марины, выпуклое зрение Бориса, трансцендентализм Николая («горизонт бы еще разорвать, а то — очень тесно» — это уже у Павлюка) — и ко всему — чисто игоревская целостность».
Нинішній рік для Ігора Павлюка урожайний. Щойно у тернопільському видавництві «Навчальна книга—Богдан» вийшла прозова збірка «Поза зоною» з підзаголовком «Магічно–реалістичні повісті–притчі», а літературознавець Петро Іванишин у своєму дослідженні «Критика і метакритика як осмислення літературності» (К.: Академія, 2012) присвятив аналізові Павлюкової поезії цілий розділ із назвою «Модус національної боротьби у ліриці Ігоря Павлюка». У кількох британських літературних журналах опубліковано добірки його віршів, на що вже встиг схвально відгукнутися Нобелівський лауреат Шеймас Гіні. Ці переклади, здійснені Стівеном Комарницьким, уклали книжку, яка незабаром має вийти в Англії.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
