Венеція у млі

Усього десять днів — до 4 листопада — у Національному художньому музеї України експонується меморіальна виставка Сергія Животкова (1961—2000), присвячена 50–річчю з дня народження художника. Хоч у часи, коли поняття оригіналу в мистецтві втратило надважливе значення, а найбагатші музейні колекції доступні завдяки віртуальним екскурсіям, усе ж живопис, графіка, як і театр, музика, мають свою енергетику, емоцію, що передається тільки безпосередньо, наживо. Тому наполягаю на відвіданні цієї невеликої виставки — камерної, на одному подиху, на якій здається, що зображення веде вглиб полотна, ніби за шаром фарби ховається істина.

Сергій Животков належить до мистецької родини: батько Олег Животков і брат Олександр Животков — теж живописці. Сергій закінчив РХШ ім. Шевченка та Київський державний художній інститут, був членом Спілки художників і надзвичайно цікавим, перспективним мистцем. У 2000 році його життя трагічно обірвалося. У родині зберігається понад 150 робіт художника, які зараз практично не перебувають у художньому обігу.

Ця меморіальна «ювілейна» виставка мала бути повноформатною і представити глядачам і арт–середовищу найкращі роботи Сергія Животкова із різних циклів — «Біблійна серія», «Українські мотиви», «Блакитна Італія». Але від задуму до втілення лежить надто тернистий шлях, і з’ясувалося, що НХМУ може надати тільки невеликий зал на першому поверсі. Тому виставка в прес–релізі і виставка реальна — це дві різні речі. Куратором виставки виступив Олександр Животков, він відібрав 13 робіт, переважна більшість — види Венеції, також є два міськi пейзажі Праги і тосканські ландшафти. «Для мене важливо, щоб виставка мала певний настрій, єдину ноту, — сказав «УМ» Олександр Животков, — і в цьому плані я задоволений».

Венеція, була містом його мрії, розповідають друзі художника, і коли він потрапив туди, зрозумів, що то і є домівка його душі. Мінімалістична, ахроматична, з виліпленими формами бань і шпилів, Венеція Животкова плавиться на кінчиках вій, коливаючись між імпресіоністичною оптикою і леонардівським сфумато. Стелла Беньямінова, засновниця СтедліАртФундації, яка виступила співорганізатором виставки, дуже доречно цитувала Пабло Пікассо: «Мистецтво змиває пил повсякденності з душі».

Мистецтвознавець, куратор, завідуюча відділу мистецтва ХХ — початку ХХІ століть НХМУ Оксана Баршинова каже, що підхід мистецтвознавця і художника до створення виставки — це два різні підходи: «Мистецтвознавець прагне показати репрезентативні роботи художника — вершинні або найхарактерніші для його стилю, тематики, техніки. А вибір художника — це віддзеркалення його власної особистості, його бачення, художник меншою мірою переймається загальномистецькими темами. Зараз у світі дуже модно, коли один художник робить виставку про іншого, і цей підхід цікавий для мене. Те, що куратором виставки Сергія Животкова став його брат, надало їй особливої інтонації, простір наповнений почуттями і спогадами близьких людей. Венеція — улюблене місто Сергія, і це не стільки реальне місто, як небесне, вона ніби символізує той ідеальний світ, у якому Сергій перебуває у вічності».

НХМУ, за словами Оксани Баршинової, має лише одну роботу Сергія Животкова — якраз із венеціанського циклу, а виставка складається із творів, що належать родині. Олександр Животков погоджується, що люди мають їх бачити і, можливо, купувати, але поки він занадто стомлений еспозиційними турботами, щоб думати про те, як їх просувати надалі. За рік–два Національний художній музей обіцяє повернутися до творчості Сергія Животкова і зробити масштабну виставку з широкою репрезентативною вибіркою робіт. А поки задовольняємося першим альбомом Сергія Животкова, який уклав і презентував на відкритті виставки його товариш, художник Петро Бевза.