Точка об’єднання інтересів

Україну штовхають, тягнуть кудись у невизначеність, у вакуум, у провалля. Тягне Партія регіонів — під гасла про перемогу над розрухою, про стабільність. Так, сьогодні настала цілковита стабільність — ми йдемо до цілковитої руїни. Проїдаємо Ющенківські золотовалютні резерви, а ті, які ще маємо, — це позичені кошти, які треба буде повертати з відсотками. Та й самих золотовалютних резервів як кіт наплакав — трохи більше 20 млрд. доларів, і це при тому, що державний і корпоративний борг України — 117 млрд., а бюджет України — 42 млрд.

Пробоїна у держбюджеті

Чим повертати борги, якщо імпорт домінує над експортом? А щоби підтримати курс гривні, Нацбанк скидає на валютний ринок залишки золотовалютного резерву, у тому числі й зарезервовані на оплату за газ — тодi як валюта осідає в офшорних компаніях десятками мільярдів. Невдовзі зима, а курс долара вже готовий вистрибнути і вибухнути — незважаючи на інтервенції Нацбанку. Але історія добре пам’ятає, чим закінчуються будь­які інтервенції — політичні, воєнні, валютні — цілковитим фіаско.

Якщо слухати нинішню владу, як, мовляв, чудово працює наша економіка, то з’являється питання: а де ж гроші?! Під час «розрухи» за Ющенка пенсії виплачували повністю, а при Миколі Азарову навіть пенсії «чорнобильцям», які призначили суди, найцинічнішим чином не беруть до уваги. На доверешення «донецька влада» затоптала насмерть інваліда­«чорнобильця» тільки за те, що він підтримував акцію проти Пенсійного фонду. Такого Україна не пам’ятає. Режим Партії регіонів розтоптав не тільки інваліда, а й усю судову систему держави. Але й це ще не найгірше.

Фантастичний попит на валюту призведе до того, що вся гривнева маса трансформується у валюту, до нестачі гривні, дефіциту, і у підсумку держава стикнеться вже не з девальвацією гривні, а з її ревальвацією. А це — патова ситуація, цілковитий параліч економіки і грошово­кредитної системи. Призвів же до такої ситуації відтік грошей в офшори, який спровокувала Партія регіонів, партія олігархів.

Комуністичний експеримент уже раз провалився...

У такій ситуації можна запитати — а чому повертається у політику Віктор Ющенко? Адже не так давно він заявляв, що політика — справа брудна і більше він не хотів би нею займатися. Так, але тоді це була зовсім інша ситуація. Хто з сьогоднішніх політиків, крім Віктора Ющенка, може оцінити економічну, фінансову і політичну ситуацію в Україні та обрати правильний алгоритм вирішення проблеми? Він фахівець, до того ж, не встрягав у жодну корупційну схему: не нахапав акцій, не «прихватизував» заводи, хоча займав високі посади і зробити це міг.

Питання «за кого голосувати?» сьогодні актуальне. «Регіони» готові кинути якусь подачку — з тих самих коштів, які ще не встигли вивезти за кордон і розіпхати по своїх кишенях. Але чи співмірні інтереси олігархів iз Партії регіонів з інтересами мільйонів знедолених? Відповідь тут очевидна. То чи не краще кожному йти своїм шляхом: великому капіталу олігархів — своїм, а простим людям — своїм?

Комуністичні гасла не підкріплені ні розрахунками, ні конкретною програмою щодо їх реалізації. Знають ленінці тільки старі схеми, які втілили після розпаду СРСР: перевести оборотні засоби підприємств у новоорганізовані комерційні банки. А це були дуже великі кошти, враховуючи, що Радянська Україна була найбагатшою республікою у складі Союзу.

Утiм існує ще одне гасло, яке висунули комуністи, щоб отримати додаткові бали. Це гасло «Повернути Україну народу». Непосвяченому у цю риторику може здатися, що Україна перебуває в окупації якоїсь міфічної держави. Вважається, що це гасло передбачає повернення базових галузей економіки у державну власність. Але ж історія повністю спростувала аналогічну ідею Володимира Леніна. Перекрутивши марксизм, апологети комуністичного режиму створили новий тип радянського пролетаря, який дуже швидко звик до подачок за його працю у вигляді нормованої і дозованої заробітної плати, де при виході на пенсію він не міг продати чи подарувати своїм дітям навіть частинку своєї праці, своєї власності на створеному ним підприємствi.

Підприємства були державними, а з розпадом СРСР вони стали нічийними — ні собі, ні людям. Сумний підсумок правління комуністів. Проте вони хочуть повторити цей досвід на власному народі.

Замість популізму — реальна ідея

Не краще виглядає й опозиція. Не встиг­нувши зібратися, вони вже пересварилися за перші місця у списку для голосування. Загальної ідеї — економічної, яка заслуговує на увагу, — немає. І бути не може, враховуючи такий конгломерат різнорідних за своїми політичними та економічними поглядами учасників. Водночас виходить, що ситуація, при якій Юля сидить у колонії, їх влаштовує. Але єдине, що все­таки зуміла зробити так звана опозиція — навішати на Віктора Ющенка всіх «дохлих собак».

Партія «УДАР» та «Україна — Вперед!» узагалі не можуть точно визначитися, що ж саме вони пропонують. Таке враження, що їхнi обіцянки — це набір пустих слів та висловів, які не підлягають жодному аналізу. Натомість «Наша Україна» має у своїх лавах економістів, учених, професорів, людей, які отримали великий досвід практичної роботи на високих економічних та господарських посадах. Це інтелектуальний склад iз дуже високим потенціалом.

Як відомо, на Давоському форумі 2012 року прозвучала думка, що капіталізм себе зжив, і потрібна нова економічна модель. Адаптувавши цю думку до наших реалій, можна зробити висновок: і націоналізація підприємств за програмою лідера комуністів Петра Симоненка, і нинішній повторний капіталізм Партії регіонів — це вже вчорашній день. Сьогоднішній день — це Нова економічна інноваційно­інвестиційна політика, це нова модель, платформа «Нашої України». Її сенс у тому, що можна поєднати інтереси капіталу, олігархів та працівників, де потрібна жива ініціатива мас. У «Нашій Україні» є все для реалізації НЕІІП, і тільки ця політика може витягнути Україну з ситуації, у якій вона опинилася.

Сьогодні і олігархи, і опозиція, і нові політичні зірки — всі вони грають на лівому фланзі, користуючись лівою риторикою та не маючи реальних програм. Тим часом відродження України може початися лише з відродження духовності, а ці якості серед усіх відомих, невідомих і маловідомих політиків має лише Віктор Ющенко.

Ярослав ІВАНЮК