У серцi України переможе «бабло»?

Коли в масштабах країни водорозділ між владою й опозицією за суто партійними вподобаннями визначається на межі статистичної похибки, очевидно, що головний «приз» нинішніх виборiв розігруватиметься в мажоритарних округах. Знаковою ж для кандидатів–мажоритарників була і залишається «центрова» Полтавська область, приблизно рівновіддалена від західного та східного «полюсів». Фактично, починаючи з 1999 року, кожнi вибори на Полтавщинi були своєрiдним концентрованим вiддзеркаленням всеукраїнських «великих перегонiв». Яким же є мажоритарний політичний ландшафт регіону напередодні виборчої «години Ч»? Хто виорав його найглибше й угноїв найщедріше? Спробуємо розібратися.

«Висунули, але голосувати за нього не будемо...»

На Полтавщині, як і завжди, «нарізали» вiсiм виборчих округів. У списках кандидатів вiд кожного з них впадає в око менша, ніж зазвичай, кількість «вічних революціонерів», «міських самашедших» та відвертих «неадекватів». Тож, скажімо, в окрузі №147 із центром у Миргороді зареєстрували лише шiстьох висуванців, а до фінішу взагалі дійшла тільки п’ятірка. Як з’ясувалося, 14 тисяч гривень застави цілком достатньо для того, щоб деякі постійні «претенденти на папаху» реальніше оцінили власну роль в історії та політиці. Серед завідомо «непрохідних» кандидатів залишилися технічні повпреди «важковаговиків» (частина з них, як і передбачалося, вже зняла свої кандидатури) та піарники другорядних партій чи своїх фірм із окремими «вкрапленнями» погамовувачів винятково власних амбіцій.

При цьому всі вісім округів формально не змогли «закрити» навіть головні політичні гравці з усевладною Партією регіонів включно. «Регіонали» офіційно на з’їзді висунули тільки п’ятьох своїх мажоритарників вiд Полтавщини, а ще одного нібито підтримують як самовисуванця. Останнім виявився член ПР, депутат Полтавської міськ­ради від цієї партії, успішний бізнесмен Олег Демков, який балотується в єдиному суто полтавському окрузі №144. Але про те, що треба голосувати саме за цього кандидата, ні від нього особисто, ні від його однопартійців виборці ще не чули! Не кажучи вже, що немає жодної відповідної агітпродукції. Більше того, під час наданої кандидату Демкову агітаційної двадцятихвилинки на обласному державному телебаченні він говорив лише вступне та заключне славослів’я на адресу Партії регіонів, поступившись місцем в ефірі... заступникові голови облдержадміністрації Валерію Пархоменку, котрий також вихваляв тільки «подвиги» партії влади.

Чий олігарх?

А чи можна вважати «справжнім» кандидатом від ПР її офіційну висуванку в окрузі №150 із центром у місті Комсомольськ — заступника директора тамтешньої гімназії Ірину Мітіну, тяжіння котрої до політики раніше, м’яко кажучи, не помічали? Тим паче за умов, коли її суперником став нібито нейтральний самовисуванець — відомий нардеп–олігарх Костянтин Жеваго, який володіє містоутворюючим для Комсомольська підприємством — Полтавським гірничо–збагачувальним комбінатом (до нього матеріально «прив’язані» ледь не 90 відсотків мешканців цього міста). Як відомо, нардеп Жеваго не заявляв про вихід з опозиційної фракції «БЮТ–Батькiвщина» в парламентi, але в чому проявляється його опозиційність? Надто після того, як за лічені місяці до нинішньої виборчої кампанії силовики влаштували на підприємствах олігарха «маски–шоу», даючи зрозуміти, хто тепер у цьому «домі» справжній хазяїн...

Один із найближчих соратників пана Костянтина — колишній нардеп–БЮТівець Олег Бабаєв — залишив партію «Батьківщина» одразу після обрання мером Кременчука. Наступниця ж Бабаєва на посаді голови правління ще одного вагомого підприємства бізнес–імперії Жеваго — ПАТ «Кременчукм’ясо» — Ірина Дроздова спочатку зареєструвалася кандидатом у нардепи як безпартійна висуванка партії Наталії Королевської «Україна — Вперед!» у сусідньому окрузі, а потім написала заяву про відмову балотуватися. Певно ж, для того щоб не заважати там реальному висуванцевi Партії регіонів, нардепу й колишньому міському голові Кременчука Олегу Надоші, до піару якого перед виборами долучився й нинішній мер Бабаєв. Під час передвиборчих «благодійницьких» акцій перед телекамерами так само піарив олігарха Жеваго як представника «соціально відповідального бізнесу» голова облдержадміністрації та обласної організації Партії регіонів Олександр Удовіченко.

Козирні тузи — в рукавах

То навіщо ламати цю комедію й уподібнюватися картярським шулерам, які ховають козирних тузів у рукави? Зрештою, кого ж насправді підтримує Партія регіонів у всіх восьми виборчих округах? На ці запитання «УМ» керівник обласного виборчого штабу ПР, голова облради Іван Момот, по суті, так і не відповів. Лише порадив уважніше читати їхню партійну пресу, де, мовляв, усе написано. А те, що у двох полтавських і миргородському округах ПР не висунула своїх кандидатів — так це ж рішення з’їзду... «Тому ми говоримо виборцям: ви самі повинні там визначитися — кого оберете, з тим і будемо працювати у Верховній Раді», — зазначив пан Момот. Цинізм подібної риторики, як кажуть, «зашкалює».

Особливо в контексті реальних передвиборчих маневрів «регіоналів», скажімо, в окрузі №145. Цього разу тут до частини Полтави та приміського району вперше приєднали ще й Котелевський район. Подейкують, саме так готували виборчий плацдарм для голови Котелевської райдержадміністрації, фундаторки й донедавна багаторічного керівника відомої агрофірми «Маяк», Героя України Тетяни Корост. Вона була й залишається одним із «облич» Партії регіонів на Полтавщині. Тож її балотування до парламенту земляки сприймали вже як доконаний факт. Але в списках кандидатів пані Тетяни так і не побачили. А коли журналісти запитали її про причини таких метаморфоз, Корост відповіла досить красномовно: мовляв, іще «не настав час» для справжнього волевиявлення людей. Фактично ж замість неї в цьому окрузі з’явився «варяг» зі столиці — замаскований під «незалежного благодійника» висуванець влади Володимир Макар.

«Незалежні» благодійники від... влади

Насправді можновладці не пропустили на Полтавщині жодного виборчого округу. Їхніми реальними кандидатами за відпрацьованою «гречаною» технологією відразу у п’яти (!) округах стали патроновані олійно–зерновим нардепом–олігархом із полтавським корінням Андрієм Веревським так званi «незалежні» самовисуванці–«благодійники». Як відомо, Веревський уперше став депутатом–«мажоритарником» у 2002 році, «взявши» полтавських селян на макуху зі свого підприємства, яку тоді роздавали за безцінь. На президентських виборах 2004 року був довіреною особою Віктора Януковича, потім числився позаштатним радником Прем’єр–міністра Юлії Тимошенко, обирався народним депутатом від БЮТ, пiсля чого знову «перекинувся» до «регіоналів». І, певно, в обмін на прохідне місце у виборчому списку Партії регіонів одержав від неї «громадське доручення» за свої кошти «пропхати» у парламент не менше половини мажоритарників од Полтавщини. Звісно, без будь–яких ярликів владної партії — з урахуванням того, як «люблять» її тут насправді. Тим більше що вдосконалену технологію безсоромного підкупу виборців, насамперед пенсіонерів, пайками з гречкою, цукром, борошном, вермішеллю та іншою смакотою апробовано два роки тому на виборах мера Полтави, які виграв родич пана Веревського Олександр Мамай. Хоча той «політичний супермаркет» діє тут уже більше трьох років. Спочатку через громадське об’єднання «Наш дім — Полтава» політтехнологи розкручували його єдиного «лідера–благодійника» Мамая, а потім — нових «лідерів» для двох полтавських округів на виборах до парламенту.

Із тим лідерством полтавці вже навіть заплуталися. Бо ж спочатку, крім адвоката Володимира Макара, наближеного до заступника глави адміністрації Президента Андрія Портнова, до очільників ГО зарахували одного з найближчих соратників учорашнього мера Полтави Андрія Матковського, колишнього першого секретаря міськкому комсомолу Валерія Курцева. Та вже через якийсь місяць останнього «замінили» на головного помічника олігарха Веревського з виборчих питань, також колишнього комсомольського діяча Олександра Залужного. А що? Набагато важливіше не змінювати відомого принципу: до належно «розкрученого» прізвища будь–кого притули» — й за нього проголосують. Особливо на щедро здобреному найрізноманітнішими подачками політичному «пастівнику» й за умов перетворення мерії на своєрідну піар–агенцію «правильних» кандидатів.

Мерія? Ні, піар–агенція кандидатів

Під триєдиним брендом «Мамай—Залужний—Макар» у Полтаві й приміському районі цілий рік не лише «облагодіювали» продуктовими наборами всіх без винятку пенсіонерів, а й возили школярів на екскурсії, роздавали гроші учасникам спортивних змагань, вручали першокласникам шкільне приладдя, зваблювали вчителів, медиків та інших бюджетників преміями і найдорожчими подарунками у вигляді квартир, побутової техніки тощо, концертами місцевих і заїжджих зірок естради. Такі передвиборчі щедроти коштували мільйони гривень і, звісно, не мали нічого спільного зі справжньою благодійністю. Хоча б тому, що реальні доброчинці нічого не просять взамін. На відміну від згаданих, які постійно промивали мізки «облагодіяних» та їхніх родичів зафільмованими чи «живими» агітками, листівками, газетами, сувенірною продукцією з відповідними логотипами і прізвищами та іншими «підказками», за кого треба голосувати на виборах.

Фактично клоном згаданого полтавського «Нашого дому...» (дотепники вже охрестили його «Нашим дахом») стало витворене одними й тими ж політтехнологами та офіційно очолюване наближеною до родини Веревських людиною громадське об’єднання «Моя Полтавщина». Вочевидь, «народжували» його тільки для того, щоб за лічені місяці до парламентських виборів розкрутити аналогічних «незалежних» і безпартійних самовисуванців –«благодійників» од влади, які штурмують ще три округи на Полтавщині. Зокрема, в окрузі №147 із центром у Миргороді таким «щасливчиком» став аграрний бізнесмен Олег Кулініч, який обирався до нинішнього складу облради від БЮТ, але майже одразу залишив фракцію Блоку Тимошенко та вже «не модну» партію. Ще одна «тушка» — колишній БЮТівський, а тепер нібито позафракційний нардеп із так званої «групи Андрія Портнова» Володимир Пилипенко «окопався» в окрузі №148 із центром у Лубнах. А найвіддаленіший від обласного центру виборчий округ №151 із центром у Лохвиці «віддали» молодшій науковій співробітниці розташованого в «гончарському» селищі Опішня відділення керамології Інституту народознавства НАН України Людмилі Овчаренко.

Програми, яких немає

Ці «благодійники», як і їхні полтавські «брати–близнюки», не один місяць «окучували» своїх виборців тими ж продуктовими наборами–«пайками», безкоштовними екскурсіями та іншими благами під вивіскою «Моєї Полтавщини». Особливо пікантно виглядали такі щедроти від пані Овчаренко, яка до останнього часу працювала директором державної спеціалізованої художньої школи–інтернату «Колегіум мистецтв у Опішні», себто бюджетного навчального закладу, не багатшого за церковну мишу... Зрештою, в офіційних передвиборчих документах серед п’ятьох самовисуванців, «канонізованих» громадськими об’єднаннями «Наш дім — Полтава» та «Моя Полтавщина», тільки нардеп Володимир Пилипенко нібито не тримає власної трудової книжки у згаданих ГО. Всі решта записані «керівниками проектів» тих громадських об’єднань, які фактично слугують головними «розпізнавальними знаками» для облагодіяних ними виборців.

Не менш цікаві й передви­борчі програми трьох згаданих «мояполтавців», які написані майже «під копірку» й зводяться до одного: програм як таких у нас немає, але ми давали вам пайки та інші подарунки і будемо давати... «Так це ж не вибори, а якийсь театр абсурду!» — скажете ви. І, певно, матимете рацiю. Та спробуйте позмагатися з такими «благодійниками» на виборах не грошима й пайками — ідеями, переконаннями тощо. Надто у вiддалених селах, зубожiлих не в останню чергу завдяки діяльності олігарха Веревського (тільки на Полтавщині він «тримає» у своїх руках десятки тисяч гектарів орендованої землі), де фактично у злиднях доживають віку «паперові» господарі цієї землі з мізерними пенсіями...

Смітили перед виборами грошима через свої благодійні фонди і фактичний власник левової частки «Полтавагазу» (вона оформлена на його родичку), багаторічний нардеп, а віднедавна голова Державного агентства резерву України Олексій Лелюк та вчорашній мер Полтави, затятий українофоб Андрій Матковський. Перший із них став офіційним висуванцем Партії регіонів у окрузі №149, а другий — «незалежним» безпартійним кандидатом в окрузі №144. При цьому розкручений попередньою посадою Матковський є, звісно, реальним конкурентом іншого згаданого «благодійника» — Залужного. Та для сьогоднішньої влади, у принципі, немає жодної різниці в тому, хто з цих двох колишніх комсомольських діячів, учорашніх БЮТівців, переможе — кожен «танцюватиме» винятково під її дудку. Тим паче що обидва вийшли з «шинелі» олігарха Веревського, а пан Залужний був навіть довіреною особою Матковського на «мерських» виборах...

«Потішна» опозиція

Пояснити виборцям справжні мотиви подібного «благодійництва», розповісти про позбавлені політтехнологічного глянцю обличчя його конкретних дійових осіб — то святий обов’язок опозиції, насамперед «рейтингової». Однак на Полтавщині перед виборами вона діяла більш ніж мляво, відбуваючись загальниками про «злочинну владу» й акціями переважно «для галочки» у звітах перед вищестоящими «штабістами». Скажімо, в багатьох селах, навіть близьких до Полтави чи райцентрів, представників опозицiї вдень iз вогнем не знаходили. «Точкові» спалахи активності, в основному, довкола компромату на суперників спостерігалися хіба що в кількох округах, де в суперечцi за депутатські мандати зійшлися двоє–троє грошовитих «дядьків».

Не обійшлося без взаємопоборювання й серед самих опозиціонерів. Причому зняття кількох із них — висуванців «Батьківщини» та «УДАРу» — за «підказками» центральних штабів, які посилалися на власну передвиборчу соціологію, лише загострили ті протиріччя. Адже дехто з ображених після вимушеної «відставки» вилив на голови нібито бiльш рейтингових опозиційних партнерів зі свого округу бруду більше, ніж дісталося їм від провладних суперників.

До речі, першим зійшов з дистанції за цією схемою кандидат Дмитро Хрістов, який також першим розпочав у Полтаві свою агітаційну кампанію як висуванець об’єднаної опозиції «Батьківщина» й вів її досить активно.

А чому, власне, один із фундаторів партії «Батьківщина» в регіоні, багаторічний перший заступник голови її обласної організації та незмінний керівник БЮТівської фракції в облраді програв змагання рейтингів «УДАРівцю» Сергію Капліну, котрий залишається для полтавців «темною конячкою» (останній засвітився в обласному центрі лише кілька місяців тому і здобув політичні дивіденди передовсім завдяки нищівній критиці вчорашнього та сьогоднішнього мерів міста з розповсюдженням «добірного» компромату на них)? Чи не тому, що чільних місцевих повпредів «Батьківщини», які свого часу «пригріли» таких діячів, як Веревський, Матковський, Залужний і Ко, на Полтавщині, здається, ніхто всерйоз опозиціонерами не вважає?..

«Тепла ванна» від «Батьківщини» й Партії регіонів

Як, зрештою, i провідників тамтешнього осередку «Фронту змін», котрі «випурхнули» з–під бізнес–крила тоді ще президентської партії «Наша Україна» й одразу застовпили «перспективніше» для себе політоб’єднання насамперед для відстоювання власних бізнесових інтересів. Цi iнтереси підказували їм голосувати за обрання навіть у «помаранчеві» часи головою облради «регіонала» Олександра Удовіченка, «не помічати» далеко не безневинних «витівок» нинішньої обласної влади або відбуватися суто «ритуальними» заявами з цього приводу. І це при тому, що в обох згаданих опозиційних партiях на Полтавщині є чимало загартованих політбійців, справжніх патріотів України. Однак і на цих виборах їх, образно кажучи, засунули на задвірки тільки тому, що не мають достатньо грошей для просування своїх кандидатур. Водночас у деяких спостерігачів склалося враження, що не останні полтавські «фронтовики» взагалі вийшли з активної фази виборчої кампанії, дізнавшись про те, що їхній лідер потрапив до прохідної частини списку об’єднаної опозиції.

А чого вартий той факт, що «Батьківщина» взагалі не висунула свого кандидата у вже згаданому «комсомольському» окрузі №150. У такий спосіб її хитромудрі керманичі «прогнулися» перед «своїм», БЮТівським, олігархом Костянтином Жеваго. І фактично разом із Партією регіонів, яка виставила там проти Жеваго «потішного» кандидата, облаштувала таку собі «теплу ванну» для комфортного потрапляння у парламент нібито «незалежного» самовисуванця, котрий залишається одним із найбагатших громадян України. В окрузі олігарху Жеваго проти­стоїть представниця «Свободи», знаний місцевий науковець, доктор історичних наук, дослідниця Голодомору й безкомпромісна захисниця екології рідного краю Ганна Капустян, але цю мужню жінку чільні «об’єднані опозиціонери», як кажуть, упритул не помічають...

«Свої хлопці» чи потенційні «тушки»?

Зрештою, бодай теоретична перемога окремих найбільш «розкручених» представників опозиції в мажоритарних округах Полтавщини зовсім не убезпечуватиме її від сумнозвісного «тушкування» на користь діючої влади. Адже в лавах офіційно висунутих ОО «Батьківщина» кандидатів опинився, скажімо, керівник органу місцевого самоврядування, котрий свого часу був «намісником» Президента Леоніда Кучми в одному з районів області й вирізнявся карикатурною запопадливістю перед «вищестоящими» можновладцями. Будучи на цій посаді, вiн «вишивав» службовою автівкою напідпитку, а після того, як його зупинили міліціонери, накинувся на них із кулаками, та ще й «звалив» на правоохоронців власну провину... То чи буде цей опозиціонер так само палко боротися зі «злочинним режимом» після виборів?

Ще один помітний «мажоритарний» кандидат–опозиціонер від «УДАРу» почав світитися у лохвицькій глибинці буквально за кілька місяців перед виборами й відзначився безпрецедентними за масштабами витратами на свою агітаційну кампанію. Звідки такі гроші? Як з’ясувалося, зі столиці він «рулював» фінансовими потоками бізнесових структур із далеко не бездоганною репутацією, вів життя світського лева–марнотратника, а перед виборами перевтілився у «свого» навіть для зубожілих селян хлопця у вишиванці. Нагадування про це з боку опонентів його численні піарники, звісно, називають «підступами режиму», який їхній кандидат кляне, як кажуть, на всі заставки. Незрозуміло тільки, як такі «леви», проживши щонайменше половину життя, раніше не помічали жодних підступів колишньої чи сьогоднішньої влади, мирилися з кричущою несправедливістю стосовно тих же селян, а тепер раптом «прозріли» й стали їхніми «єдиними» захисниками.

Усе це змушує тих, кого беруться захищати як провладні, так і опозиційні висуванці, приглядатися до своїх кандидатів–мажоритарників уважніше. Бо надто дорого можуть обійтися всім передвиборчі благодійні щедроти та полум’яні обіцянки. І надто великою буде ціна помилки у «політичному супермаркеті», де найбільш ходовою валютою залишається всеперемагаюче «бабло».