Вимушений пасажир

Позавчора московський аеропорт «Внуково» традиційно приймав і відправляв цілу низку рейсів, які зв’язують білокам’яну з Києвом. У тому числі й «борт», інформацію про який не оприлюднюють на центральному табло — адже ним прибув віп–пасажир Віктор Янукович. Якби наш гарант, укотре ступивши на російську землю, проходив звичайний прикордонний контроль, то на традиційне запитання міграційного офіцера про мету візиту відповісти йому було би непросто. Принаймні відповісти чесно.

Адже, скажімо, навіть дуже далека від політики людина не повірила би, що за шість днів до парламентських виборів очільника умовно демократичної держави і справді так сильно цікавлять перспективи двосторонньої співпраці у космічній галузі, що він встав із–за робочого стола та зайняв місце у повітряному судні. Чи, може, він погодився на переліт, аби саме зараз проштовхнути на російський ринок нашу металопродукцію.

І якби сталося чудо і Кремль раптом став продавати Києву газ за 50 доларів, то головним для української влади був би не сам газ, а лише його політичний вихлоп. Бо перед виборами владу цікавлять тільки вибори, принаймні нашу владу. А російського президента Путіна вона бачить лише віп–агітатором.

У польоті Януковича до Москви — за благословенням Путіна для українського електорату — зрозуміло тільки одне: чому саме до Москви? Бо європейські аеропорти для цього пасажира №1 вже практично закриті — через невідповідність. Й, імовірно, навіть ті з оточення, що вмовляли Федоровича таки летіти за підтримкою до виборів, не дуже вірили у саму затію: Путін, як відомо, — людина системи, і двічі на ті самі політичні граблі не наступає. Тобто, двічі поспiль iз перемогою на виборах до їх закінчення не вітає. Але, по перше, чим чорт не жартує, а по–друге, якщо поставитися до роботи творчо, то будь–яку двозначність, сказану очільником Росії, можна спробувати трактувати на нашу користь.

Але, як кажуть спортивні коментатори, дива не сталося — і самбіст Володимир Путін (Російська Федерація) вишукано розмазав по килиму спорткомплексу «Ново–Огарьово» просто потужного, як він вважає, Віктора Януковича (Україна, Донбас). Причому так потужно, що нашого гаранта вже навіть стало шкода. Почали з традиційного прийому під назвою «газ». «Ми сподіваємося на справедливу ціну», — з цього прийому кремезний українець починає завжди. І суперник вивчив цей хід досконально. «Дивно, чому ви вважаєте таку ціну несправедливою, якщо інші покупці Східної Європи платять більше?» — перебити цей російський блок представник України намагається вже другий рік поспіль. Безуспішно.

Отримавши моральну перевагу, Кремль просто почав знущатися. «Ми не змінюємо свою точку зору і виступаємо за поглиблення співпраці з Митним союзом», — Янукович простодушно вважав, що це його козир. «Вступ до будь–якої організації — це внутрішня справа країни», — обірвав усі надії української команди Путін. Іншими словами, ідея ваша, дорогі гості, стара, відома і зрозуміла. А нам — не дуже цікава у ролі компромісу. Навіть більше, — є, на російську думку, не чим іншим, як закономірністю. Бо Росія вже чекає на ту чудову і солодку мить, коли, опинившись без розумної альтернативи, Україна вже буде не диктувати умови, а просити, аби її взяли у Митний союз. Наразі до цього все йде, питання — тільки часу.

Залишалося сподіватися лише на обмовку ВВП — може, навіть навмисну — яку можна було би використати, як рекламу Партії регіонів — задля мобілізації східноукраїнського електорату. Якої, втім, не трапилося. І з чистими нулями в активі, делегацією міністрів на борту та запевненням вітчизняного МЗС про важливі результати розмови президентський борт розрізав нічне небо у зворотному напрямку. Аби пасажир номер один у листопаді зміг приїхати ще раз. Бо, як заявила у Москві наша делегація, головне у такій ситуації — аби між зустрічами не проходило надто багато часу...